Зоя Вікторівна, яка нещодавно поговорила із сином по телефону, забула дещо йому передати. Дзвонив їй син, звісно ж, на мобільний.
І вона передзвонила. Але вже на міський телефон, яким зараз практично ніхто не користується.
Жінка була вже у віці, звикла дзвонити саме так і змінювати свої звички не збиралася.
Слухавку взяла молода дружина сина Оксана і на прохання покликати Дмитра відповіла, що він на роботі. Хоча не давніше, як пів години тому, він у розмові з мамою сказав, що тепер працюватиме з дому.
Хтось із них брехав. Звісно ж, не Дмитрик! Значить, вона оця приїжджя дівка, без освіти, роботи й житла.
Де він її знайшов, лишалося загадкою. Але факт залишався фактом: розумний хлопчик втратив голову від кохання. І настільки сильно, що вирішив одружитися: усі вмовляння батьків почекати, на нього не діяли.
Вони розписалися, й Оксана, яка приїхала з якогось забутого Богом села, переїхала в гарненьку двокімнатну квартиру, подаровану їм на весілля і передбачливо записану на сина.
Дівчина не працювала, а робила те, що зараз всі радять: шукала себе. А це можна робити безкінечно.
Закоханий Дмитрик не помічав очевидного. Він працював з ранку до вечора, щоб забезпечити кохану всім необхідним.
Ось і тепер, виявляється, він став винаймати квартиру, щоб там спокійно працювати. Бо до дружини постійно приїжджав хтось із її села: а це було не зовсім зручно і йому, і їм.
З’ясувалося, що Оксана дуже любила своїх родичів! Особливо дружила з двоюрідним братом, з яким виховувалася з дитинства. А такі родинні зв’язки можна було тільки вітати.
А поки дружина зміцнювала родинні зв’язки і знаходилася в пошуку себе, Дмитрик, будучи єдиним годувальником, працював, не покладаючи рук. Тим більше, що оренда житла припускала збільшення щомісячних витрат.
Мама дуже любила свого сина і не стала йому говорити, що він – недолугий, прости Господи. І що йому потрібно поводитися по-іншому. Та й він все одно б її не почув.
Тому жінка допомагала чим могла: іноді готувала його улюблену їжу і відносила – обидві квартири були передбачливо розташовані поруч. Оксана не турбувала себе навіть цим.
Одного сонячного дня Зоя Вікторівна вирішила приготувати мʼясо з гречкою – Дмитрик дуже любив таке. Це був свого роду варіант плову: тільки замість рису з м’ясом тушкувалася гречана крупа.
Для цього у люблячої мами був відповідний посуд: маленький чавунок – якраз на кілька порцій. Прийде улюблений синок – а на нього чекатиме смачна вечеря! До того ж, все це можна буде завернути в щось, що зберігає тепло, і їжа буде гарячою!
Готова страва була завбачливо загорнута в рушник і упакована в надійну сумку з тканини.
Зоя Вікторівна зробила так, як завжди: відчинила своїм ключем двері й зайшла у квартиру. Її приходу ніхто не помітив – у коридорі світло не світилося.
Десь в квартирі грала якась весела пісенька. Вона здалася Зої Вікторівна трохи вульгарною.
Але не це вивело її з себе. У кімнаті танцювали двоє!
І вони міцно обіймалася.
У дівчині свекруха впізнала свою невістку Оксану. І це в той час, коли син виконував свої обов’язки начальника й шукав надійних постачальників!
А кавалером, мабуть, був її «двоюрідний братик».
І тут жінці стало недобре і вона випустила з рук надійну сумку з чавунком, що дзвінко стукнув по ламінату в коридорі.
Музика припинилася, і в коридор вийшла злякана невістка:
– Зоє Вікторівно! – нещиро посміхнувшись, сказала дівчина. – А я на вас не чекала!
– Бачу, – сухо відповіла жінка.
– Не зайдете? – запропонувала Оксана, сподіваючись, що свекруха відмовиться. – У нас тортик є.
Жінка постаралася посміхнутися і сказала:
– Я вам тут вечерю приготувала – те, що любить Дмитрик. Думаю, до його приходу не охолоне.
– Не хвилюйтеся – я в рушник загорну! – запропонувала невістка, радіючи, що цього разу пронесло.
Зоя Вікторівна у ступорі вийшла на вулицю й сіла на вільні в цей час дитячі гойдалки. У дворі цієї пообідньої пори нікого не було: всі діти спали.
Жінка, потихеньку розгойдуючись, стала приходити до тями і змогла тверезо осмислити ситуацію. Поки що те що вона зробила, було правильним. Навіть якби вона стала галасувати і виставила б усіх, невістка б обов’язково потім викрутилася.
Єдине, за що вона до себе сварилася, було те, що вона не змогла зберегти холоднокровність і втримати цей горщик в руках. А потім, звісно ж, зробити фото, що викриває цю невдячну.
Це сталося з нею вперше в житті: Зоя Вікторівна працювала лікаркою на швидкій, і могла в рекордно короткі терміни ухвалити правильне рішення. І в неї завжди все виходило, а з рук ніколи нічого не падало. І тут такий несподіваний прокол: так, схибила вона!
Але все це було природно: зберігати холоднокровність в екстреній ситуації легко, якщо те, що відбувається, стосується когось іншого. І набагато важче поводитися спокійно, коли справа стосується твоєї єдиної дитини.
Ну, нічого: ще не вечір! Навряд чи Оксана припинить займатися улюбленою справою.
Тому через тиждень було зроблено другу спробу: цього разу вона посмажила пиріжки з м’ясом.
І тепер мама діяла набагато обережніше: тихо відкрила двері, тихо зайшла й тихо зняла те, що відбувалося. Ні-ні, не просто зробила фото, а зняла сам процес.
За тиждень нічого не змінилося: мабуть, невістка зовсім нічого не розуміла. Навіть музика була та сама. Але цього разу все відбувалося вже без танців.
Після зйомки жінка тихо вийшла і цього разу подзвонила у двері. Розчервонілій невістці, яка визирнула в невелику щілинку, вона передала пиріжки: Їж на здоров’я, невдячна!
Варіантів було як завжди кілька. Приїхати без сина, показати докази і вивести невісточку на чисту воду.
Але невідомо, як дружина пояснить пізніше чоловікові своє раптове бажання поїхати – вчора все було добре! Можливо, придумає якусь відмазку, що виставляє свекруху у невигідному світлі. Тому варіант був відхилений.
Або треба спочатку все показати Дмитрику: нехай сам вирішує. Але вихований хлопчик із хорошої родини міг вирішити якось не так.
До того ж невістка обов’язково придумає якусь відмовку: все вийшло випадково, ми тільки цілувалися, люблю я тільки тебе.
Тому діяти треба було напевно. І в суботу свекри напросилися до «улюбленої» невістки та сина в гості: мама насмажила пиріжків із м’ясом. І приготувалася до того, що, можливо, для ухвалення потрібного рішення синові знадобиться її порада.
Довго тягти вона не стала, і після першої чашки чаю прямо запитала Оксану:
– Ну, що, знайшла себе?
Дмитрик здивовано глянув на маму: вона ніколи не дозволяла собі розмовляти таким тоном. Тим більше, із його дружиною. Це було щось новеньке.
– Поки що ні, – відповіла невістка, яка відчула недобре.
– А я можу тобі допомогти, – і свекруха виклала на стіл докази.
– Що це? – син переводив погляд з екрану смартфона, де його дружина та «двоюрідний брат» виявляли один до одного явно не споріднені почуття, на дружину і назад. А вона відвела очі убік.
– Ну що, цікаве кіно? – запитала Зоя Вікторівна.
– Я не зрозумів: ти що, мені зраджуєш? І він тобі зовсім не брат? Не мовчи, Оксано!
На сина було важко дивитися.
– А що вона тобі може сказати, синку? І як можна бути таким наївним!
І тут дівчина видала:
– Ну, так, він мені не брат! Так, ми приїхали разом у ваше місто! А тут нема ні грошей, ні прописки, ні роботи. І підвернувся ти: чистенький хлопчик із інтелігентної родини з квартирою і мама з пиріжками. От і вирішили якийсь час перебути отак, а там буде видно.
Так, зараз це вже стало очевидно: а все ж було й так ясно.
– Ти ж казала, що любиш, – сказав Дмитро.
– Мало, що я говорила, – глузливо відповіла Оксана. – А ти всьому віриш! Не можна бути таким наївним.
І вставши з-за столу, пішла в кімнату: мабуть, збирати речі. Інші залишилися сидіти.
– Аби він не побіг за нею! Господи, зроби ж щось! – повторювала мама.
Тато зберігав мовчання: він дуже поважав свою дружину і завжди погоджувався з її думкою.
І Бог почув її молитву: син не рухався доти, поки в коридорі не гримнули двері. А потім перевів погляд на маму, що означало: – Ну, і що мені тепер робити?
Його можна було зрозуміти – в один момент у нього все звалилося: сім’я, віра, надія на щасливе майбутнє та любов. І ця втрата першого великого кохання була найгірше.
І тут Зоя Вікторівна, жінка-лікарка, яка чудово орієнтується в екстрених ситуаціях – а зараз відбувалося саме це – запропонувала:
– А давайте поп’ємо чаю!
І це було грамотно і справедливо. Потім стане набагато легше.
А син, її любий хлопчик, трохи подумав і поклав на тарілку два пиріжки.
Бо ж розумна мама завжди запропонує грамотний вихід навіть із найважчого становища…