– Не розумію, навіщо тобі це треба? – сердилася старша сестра Поліни. – У тебе чудова освіта. Працюєш у юридичній консультації! Тобі грошей не вистачає? Навіщо тобі ні з того, ні цього професію міняти? Чому ти знову пішла вчитися?
– Юлю, ну як ти не розумієш? Мені на життя вистачає, але до чого тут гроші? Я думала людям допомагати, а на ділі все не так виходить. Ну, не подобається мені ця робота, Юля!
– Подобається, не подобається, дивно ти Поліна думаєш! Про інше думати треба. За тобою хлопець добрий доглядає. Я чула Павло пропозицію тобі робив, але ти йому відмовила. Довибираєшся так, що одна залишишся. А про роботу я ось що скажу тобі. Я медичний закінчила і теж думала людям допомагати. А працювати не змогла, тяжко мені з нездужими людьми. Натомість тепер у пенсійному фонді працюю і задоволена. І дітьми встигаю зайнятися, і чоловіка зустріти, ось про що треба думати!
Але Поліна стояла на своєму.
Це було давнє її бажання бути психологом. І вона відчувала, просто була впевнена, що вона права.
– Психологом? – Юля криво усміхнулася, – Це, звичайно, модно зараз, але це не твоє, Поліна.
– Юля, а ти не знаєш, у нас у родині були священики? – зупинила сестру Поліна.
– Не знаю, був якийсь прадід чи прапрадід начебто. Він у Житомирі жив, наче Олексій звали. Священиком був до речі. Бабуся щось таке розповідала, а тобі навіщо?
– Так, просто цікаво, – Поліні розхотілося з сестрою ділитися тим, що їй уже давно сняться дивні сни.
Вона частково тому вирішила змінити професію.
Їй давно вже наполегливо снився старий, схожий на священика.
Спочатку уві сні він стояв далеко від Поліни. А тепер близько став підходити.
Каже, що хоче їй щось важливе повідомити. Важливе і для Поліни, і для нього самого. Що вона має дар допомагати людям від духовних недуг. Потім щось ще казав, але Поліна відразу прокидалася.
У сни вона раніше не вірила.
Але останнім часом їй стали снитися сни попередження, що збувалися. Тому вона поділилася з Олегом.
На курсі, де вона тепер навчалася, разом із Поліною навчався хлопець, з яким вони непомітно потоваришували.
Саме Олегові Поліна про себе могла все розповісти. Відчувала, що він її розуміє. І Олег з нею також ділився.
У нього мама нездужала, з пам’яттю останнім часом зовсім погано, хоч вона ще й не стара. Він і вчитися сюди пішов, щоб мамі допомогти.
Олег їй і запропонував, після розповіді про нав’язливі сна, спробувати дізнатися про цього прапрадіда.
Через інтернет вони вийшла на церкву у Житомирі. І в архіві сказали, що їм краще приїхати і самим подивитись записи.
– Я поїду з тобою! – одразу запропонував Олег. І Поліна з радістю погодилася.
У Олега своя машина батько віддав, є на чому поїхати. І вони, як тільки здали сесію, відразу зібралися і поїхали.
– Поліно, але давай ненадовго, батькові через три дні в рейс, я не зможу маму одну залишити, гаразд?
Виїхали вони зарано, траса майже порожня.
– Хочеш я твою маму як приїдемо подивлюсь? Заодно з нею й познайомимося, – запропонувала Поліна.
– Та не знаю, – зніяковів Олег. – Вона останнім часом щось нормально, а то як почне не зрозумій що говорити, незручно за неї навіть.
– Ти мене соромишся чи не довіряєш? Я, правда, й сама не можу пояснити, що це. Але іноді раптом відкривається щось, і я бачу про людину навіть те, що вона сама про себе не пам’ятає. І причину недуги розумію і знаю, як можна виправити. Тільки словами це не можу пояснити, чи ти мені віриш?
– Вірю, Поліна, тобі вірю, ти ж знаєш. Та тільки те, що мамі можна допомогти… не знаю, зневірився. Батько її стільки по спеціалістах водив, а до пуття ніхто нічого так і не сказав.
– Гаразд, не хвилюйся, за дорогою дивися. Я відчуваю, що ми не дарма поїхали. Роби, що маєш, а там будь що буде! – Поліна посміхнулася своїм думкам.
Вона відчувала, що вони наближаються до того місця, де можливо таїться розгадка того, що її хвилює останнім часом.
До полудня Олег та Поліна об’їхали найбільші храми міста, але ніде не згадувалося про Олексія Степановича Мельника.
Вони вже зневірилися, коли знайшли ще один храм, невеликий, але дуже старий.
Вже під’їжджаючи до нього Поліна відчула хвилювання. І недаремно. Спочатку в церковних записах знайшли згадку про її прапрадіда. А потім на старому цвинтарі показали могилку прадіда, поруч його дружина та сини.
– У вашого прапрадіда було семеро синів і п’ять дочок, але не всі тут лежать. Відомостей про них у нас немає, – настоятель храму закрив книгу, – У нас ще є альбом із фотографіями кінця дев’ятнадцятого століття, хочете подивитися? Є стара фотографія всієї його великої родини.
– Звісно хочемо! – хором не змовляючись відповіли Поліна та Олег.
Настоятель приніс товстіший альбом і відкрив на потрібній сторінці.
Поліна мало не скрикнула з подиву – з фотографії на неї дивився той самий старий з її снів!
Олексій або Олексій Степанович, прапрадід Поліни
Переночували хлопці у недорогому придорожньому готелі.
Олег майже відразу заснув на дивані біля телевізора. Втомився майже весь день за кермом.
Поліна теж утомилася, але сон ніяк не йшов. Згадувала, як вони знайшли могилку. Поліна погладила холодний камінь, і раптом відчула незрозумілу причетність. Наче приїхавши сюди, вона нарешті зрозуміла щось дуже важливе.
Сон прийшов до Полини лише під ранок.
Прапрадід Олексій Степанович підійшов зовсім близько, і вперше заговорив: – Знайшла мене, праправнучка? А я чекав, не дарма видно чекав. Ти запитання в порожнечу говорила, а я їх чув. І зрозумів, що нарешті прийшла у світ та, хто зможе спадщину свого роду прийняти!
Поліна слухала і не розуміла, що він каже.
Олексій Степанович поспішив, побачивши її не розуміння: – Ти відвідай місця, де твої предки лежать і прийми силу свого роду. У , у Славуті, у Коростені, багато тих міст… – Олексій Степанович став віддалятися. І останнє, що ледь почула Поліна, були слова, – Тоді ти зможеш допомогти багатьом людям, коли сила роду з тобою буде!
– Але як мені це зробити? Я не знаю, що мені робити? – з відчаєм гукнула Поліна.
Але прапрадід був уже далеко, він махнув їй рукою, – Ти можеш, а я більше не зможу до тебе прийти… І він наче розчинився. А Поліна відразу прокинулася.
Поліна та Олег мали ще цілий день, а назавтра їм треба було встигнути повернутися.
Вирішено було їхати Коростень і якщо встигнуть – Славуту. Удача їм посміхнулася, вони знайшли пізніші записи про дітей Олексія Степановича.
Додому Олег повернувся майже вчасно, трохи спізнився. Поліна приїхала з ним – Олег хвилювався за маму.
І не дивно, щойно вони увійшли до квартири, до них вийшла його мама. Очі її були сповнені хвилювання: – Олежик, де ти був? Тато хвилювався, я не розумію, куди всі поділися?
Олег засмучено подивився на Поліну: – Познайомся, це моя мама – Тетяна Іванівна. Мамо, це Поліна, найкраща дівчина на світі!
В очах Тетяни Іванівни зникла тривога. Вона на Поліну подивилася привітно, з раптовою надією, – Яка приємна дівчина? Я вас бачила десь? Заходьте, давайте пити чай.
Поки Тетяна Іванівна чай заварювала, Поліна тихо розпитувала Олега,
– А чому вона вдома сидить і не виходить? Переживає? І їздити автомобілем переживає? Брата не стало коли їхав автомобілем? А з роботи чому пішла, ображали всі кажеш? А ким вона працювала? Та ти що, вона була перекладачкою?
Поліні раптом здалося, вона просто відчула, що за її спиною стоїть її прапрадід. А з ним дружина та їхні діти, як на тій фотографії. І від них сила виходить неймовірна. Сила їхнього роду, сила її роду, і вона тепер знає, як нею користуватися!
Батько Олег був приголомшений, коли з рейсу повернувся. Його дружина вийшла до нього з усмішкою, як раніше: – Геннадію, а я тебе зачекалася! Втомився? Іди мийся і за стіл, дивись у нашого Олега дівчина яка чудова – Поліночка. Вони навчаються разом. Ну давай, у ванній рушник чистий, ми на тебе чекаємо!
Удома сестра Юля зустріла Поліну новиною: – Ну що, Поліна, проворонила! Дочекалася, що Павло собі іншу дівчину знайшов? Ех ти, наївна, ти що, думаєш, любов тобі замінить достаток? Та на одному коханні далеко не поїдеш, на що жити?
– Павло? – Поліна одразу навіть не зрозуміла, про кого сестра каже.
У Поліни давно вже всі думки тільки про Олега. Він готовий відгукнутися на будь-яке її прохання. Йому цікаво все, що робить Поліна, і Олег захоплюється своєю дівчиною. Батькам Поліни Олег теж сподобався. А вже як подобається Поліна майбутній свекрусі та свекру – не описати словами.
Тетяна Іванівна повернулася на роботу і повністю прийшла в себе.
Спеціалісти взагалі вважають, що це диво, або Тетяна Іванівна собі просто надумала такий стан.
Геннадій Анатолійович, тато Олега, упевнений, що Поліну їм Господь послав, і одразу все налагодилося.
А самі Поліна та Олег тепер переконані, що вірно обрали професію та один одного. І мріють, що їм відкриються ще багато таємниць. Які допоможуть допомагати людям.
Про те, що Поліні дано використати силу свого роду Олег та Поліна вирішили нікому не говорити.
Навряд чи хтось повірить, та ще можуть і позаздрити. Адже силу роду можна використати по-різному. Не тільки на благо інших, а й задля власного збагачення.
Але це вже залежить від того, кому вона дається.
Недаремно Поліну вибрав її прапрадід Олексій Степанович. Він знав, кому можна її довірити.