– Заходь, сусіде, за чим завітав? Слухай, я поспішаю, на зміну збираюся, Маринка на роботі, а дружина з онуком гуляє. Тож швидше кажи, я спізнюся!
– Дядьку, Вікторе, позичте тисячу до зарплати, до вихідних віддам! – Микита дивився благаюче.
– От не зрозумію я ніяк, Микито, куди ти їх діваєш? Начебто не гульбаниш, працюєш, а вічно до зарплати не дотягуєш!
– Так я, дядьку Вікторе, ну отак у мене, якось так! – Микита не придумав, що сказати і смішно розвів руками.
– Тримай, знаю, що віддаси. Тобі подорослішати пора, одружився б ти, Микитко!
Ох, були б живі твої мати з батьком і старша сестра.
Ось як той випадок на дорозі тебе сиротою зробив! Якби не баба з дідом, то зовсім би був один ти, як перст. Та й то старі вже вони, – Віктор Михайлович засмучено похитав головою,
– Слухай, ти завтра ввечері вдома? Можна Любов Іванівна тобі на годинку Артема приведе, нянькою будеш? Ну дякую, гарний ти хлопець, Микито, – Віктор Михайлович поплескав сусіда по плечу. – Я на роботу побіг.
Увечері Любов Іванівна привела Микиті онука.
Артем кинувся до нього:
– Ого, я у Микити буду! Ти бабо не поспішай, там слизько, а мені у Микити дуже добре!
– Та я бачу, тільки у Микити можуть бути і свої справи, – усміхнулася бабуся.
– А я теж його справи, ми друзі, так, Микито?
Микита погладив Артема по голові:
– Звісно, ходімо, щось покажу.
І вони пішли.
Артем часто бував у Микити.
Жили вони по-сусідству. Микита часто вечорами вдома, а у вихідні до своїх дідуся з бабусею їде допомогти.
Віктор Михайлович якось йому жартівливо запропонував:
– Слухай, сусіде, а одружуйся-но на моїй Маринці?
– Я ж молодший за неї на п’ять років, дядьку Вікторе. Вона мене завжди за малого вважала, та й взагалі… І зараз вважає! Жартуєте, дядьку Вікторе?
З того, як зніяковів Микита, Віктор Михайлович зрозумів, що він зовсім несподівано втрапив, як то кажуть, пальцем у небо. Невже й справді Маринка йому подобається?
Ну так, точно, звичайно подобається! Віктор Михайлович раптом згадав часи, як його дочку цей недолугий Валерій доглядав. Може, й добре, що розлучилися, слизький був цей Валерій.
Микита теж пам’ятав, як завжди з другом у під’їзді сидів, її чатував.
Марина гнала їх:
– Ідіть звідси, малеча!
Микита їй тоді сказав:
– Валерій твій не любить тебе, у нього таких як ти знаєш скільки? Але Марина його слова повз вуха пропустила.
Тоді Микита навіть сварку якось затіяв.
Марина, видно, чекала від Валерія пропозиції, та не дочекалася і все плакала! Микита зрозумів одразу, що Валерій винен, образив її, і влаштував йому як слід!
Валерій відповів Микиті, і вони дуже посварилися.
Ох як Маринка тоді на нього розгнівалась,
– Та що ти лізеш весь час, іди звідси! Вічно під ногами крутиться, тільки все псує!
Валерій засміявся:
– Дитячий садок, набридли ви мені всі! Нудно з вами!
Більше Микита його ніколи не бачив…
…А у Марини за пів року народився Артем.
На Микиту вона спочатку дивилася скоса, потім якось залагодилося все потихеньку.
Але Микиту вона так і вважала маленьким. Поблажливо з ним розмовляла, зверхньо.
Ось і сьогодні ввечері зайшла вона по Артема після роботи, дядько Віктор знову на зміну поспішав, завів онука на годинку.
– Ну що, хлопці, в машинки награлися? Що ти кажеш, Артеме? У Микити є ігрова приставка? Ну а що дивного, всі хлопчики люблять гратися, от і Микита теж.
– Мамо, Микита вже зовсім дорослий, він не хлопчик!
– Та який же ж він дорослий, Артеме, подивися на нього. Ходімо додому, синку! – вона глянула насмішкувато на сусіда, і додала: – Ви потім ще з Микитою пограєте.
А ось Віктор Михайлович за свою ідею тримався.
Що ж тут такого, Микиту він змалку знає, хлопець гарний. І головне – Марина йому давно подобається і з Артемом він спільну мову знаходить, чим не зять?
А що молодший, так це непогано навіть, головне правильно доньку засватати, бо вона сама знову знайде не зрозумій кого.
Або так і залишиться сама, коли їй знайомитися, Марина з ранку до ночі працює.
При нагоді Віктор Михайлович знову як би ненароком запитав:
– Ну що, сусіде, подумав? А я всерйоз тебе сватаю, ти хлопець міцний, правильний. Серцем відчуваю, що Марина й Артем з тобою будуть як за кам’яною стіною!
– Дядьку Вікторе, та вона мене не сприймає, так і рахує маленьким!
– Але ж вона тобі подобається? Чи мені здалося?
– Подобається, дядьку Вікторе, дуже подобається, і тільки…
– Ну, так дій! А то дочекаєшся, що хтось відведе, дій!
– Дядьку Вікторе, тут ще є одна трохи несподівана проблемка… – раптом почав Микита. – І вона може вам не сподобатися.
Віктор здивовано дивився на сусіда. не розуміючи до чого той веде.
– Сестра моя старша не просто так тоді до бабусі з дідом поїхала. Ховалася від усіх, та й батьки не хотіли, щоб знали, що народила Таня. А потім ця історія на трасі…
Одним словом племінник у мене є, я їм допомагаю.
Бабуся з дідом тимчасово опіку оформили, але їм кажуть, що Грицька в дитбудинок заберуть. Ну куди я Маринці такий… З причепом? А я Гриця хочу собі забрати, сам буду його виховувати, я йому обіцяв.
– Так ось на кого ти витрачаєш гроші?! Ось чому з дітьми вмієш спільну мову знайти?! А що, молодець ти Микито, справжній ти мужик, ось що я скажу тобі!
За кілька днів Микита зустрів Марину і зрозумів, що вона все знає. Дивиться на нього якось інакше.
– Микито, а твій племінник молодший за Артема? Візьмеш для нього якісь речі? Артем деякі майже не носив, а твоєму знадобиться.
– Звичайно візьму, дякую, Марино, – він дивився на неї і дивувався – яка ж вона добра і гарна.
Краще за Марину нікого немає на всьому білому світі!
– А хочеш ми разом у парк на вихідних сходимо? Привозь свого, ми наших хлопчаків познайомимо! – запропонувала Марина. – Я думала ти ще маленький, несерйозний, а ти зовсім інший, треба ж!
…Почав жартома, а в результаті так і засватав Віктор Михайлович Марину за свого сусіда!
Микита і справді чудовий хлопець, любить її. І схоже Марина теж розглянула в ньому нарешті свою долю!
Після весілля Віктор Михайлович та Любов Іванівна запропонували молодим помінятися квартирами.
Тепер Микита з Мариною й хлопцями в їхній трикімнатній живуть, а вони поряд у двокімнатній Микити, по-сусідству.
Віктор Михайлович та Любов Іванівна рано навесні на дачу поїхали, вона поряд, на роботу близько. А двокімнатну здали в оренду до пізньої осені. Восени треба буде молодим допомогти купити машину, сім’я ж у них тепер велика.
– Буває ж так – нарізно у кожного було повно проблем, а як разом стали жити, і всі проблеми зникли! Розучилися люди разом жити, а це ж щастя яке! – раділи за них Віктор Михайлович та Любов Іванівна.
…Через рік у Марини та Микити народилася донька Софія!
Артем і Грицько подружилися, вони ж брати! І хлопці дуже раді, що тепер мають молодшу сестричку.