Тамара і Сашко були красивою парою. Щоправда, характер у Сашко був не цукор, але дівчина вміла знайти до нього підхід.
На останньому курсі інституту вони одружилися. Батько Сашка відразу подарував молодим квартиру. Документи оформили до весілля, а ключі були подарунком для молодих.
Народилася донька Оленка. Сашко працював, Тамара сиділа у декреті. Вона навіть була не проти народити ще одну дитину. Погодки й виростуть дружнішими, і вони ще будуть не старі. Сашко прийняв це погано.
– Ти подивися на себе! Рознесло як, а після другої, що буде.
– Сашко, я ж годую!
– Це не відмовка!
Тамара і так виглядала добре, невелика повнота її не псувала. Про зачіску та макіяж вона ніколи не забувала. Готувала – пальчики оближеш. Та й у квартирі порядок. Що йому ще треба?
Тамара пішла у кімнату і тихо заплакала.
…Коли доньці виповнилося два роки, Сашко, несподівано для всіх, подав розлучення.
Чому – він навіть не став Тамарі пояснювати. Його батьки були здивовані і розпитували Тамару.
А що вона відповість?
Окрім розлучення Сашко попросив її звільнити квартиру.
– На весіллі подарували ключі, то поверни і йди, – каже.
Тим більше, у квартирі прописаний тільки він, мовляв, а Тамара з донькою Оленкою у своїх батьків у селі хай живе.
Все прояснилося трохи згодом. Сашко таки образився на Тамару, але нічого їй не сказав за що.
І він мовчки плекав свою образу. Тамара отримала у спадок від діда – великий будинок.
Дід вирішив його заповідати улюбленій та єдиній онучці, заздалегідь порадившись із сином.
Окрім іншого, у діда були накопичення, які дісталися батьку Тамари. Батьки хотіли купити на спадкові гроші будинок, але Тамара запропонувала свій.
Вони одразу й переїхали з маленької міської квартири туди. Квартиру почали здавати в оренду, а гроші віддавали Тамарі.
Сашко все це знав. Начебто його має радувати багата дружина, але на її гроші він мав свої плани. Він відразу запропонував Тамарі, щоб вона помінялася з батьками спадщиною.
Вони їй гроші та квартиру, а вона їм будинок.
Сашко мріяв купити машину і не просту, а дорогу. Якраз на все вистачило б, якщо ще й квартиру батьків продати. Але Тамара відмовила. Були вже тривожні дзвіночки у поведінці Сашка.
Більше чоловік не заводив розмови на цю тему. Тамара думала, що він усе зрозумів, а він ображався мовчки, і одного разу виставив їх з квартири…
Та й виставив не просто так, а з зиском. Знайшов собі багату вдову з машиною та великим особняком.
Машина була навіть краща, аніж він мріяв. Окрутив він її швидко, і навіть розлучився з власної волі. Тільки ось заміж виходити вона не збиралася.
– Навіщо мені це? Сьогодні ти є, завтра знайшов іншу. А може, я кого знайду? Ти красень, але простакуватий. Даремно розлучився з дружиною, міг і так добре жити. Живи просто так, можеш навіть не працювати. У мене все є. І ключі вона йому від машини вручила – користуйся.
Сашко мріяв про подарунок від своєї коханки, а отримав просто ключі.
От би машина крута була б його і за документами! Він міг би тоді й Тамарі на очі зʼявитися і навіть покатати з донькою. Дивися, мовляв, Тамара, якого чоловіка втратила, а треба було всього лише машину йому купити.
Мрія почала збуватися. Одного разу коханка вирішила поміняти машину. Поїхали в салон.
Як він сподівався, що машину вона купить саме йому. Адже за кермом їздить він, навіщо зайві проблеми?
Але цього не сталося. Сашко знову зачаїв образу, але вигляду не показав.
Навіщо показувати, якщо живеться добре?
Але треба щось робити. Раптом його попруть звідси? Запасний варіант знайшовся швидко. Подруга співмешканки спокусила його і навіть пообіцяла йому.
– Одружишся – подарую круту машину.
І він одружився. А що йому втрачати?
Як і обіцяла – подарувала йому машину, грошей вона мала багато, свій бізнес. Сама не працює, керуючий є, і Сашка не змушує.
Але Сашку працювати треба, Тамара в суд подала, аліменти він не платив.
Все це не сподобалося його новій дружині, мало часу їй приділяв.
Вона його виставила, зате Сашку цього разу машина дісталася. Подарунок був оформлений як слід, а дружина сперечатися не стала, відпустила і на розлучення подала.
І тут він згадав Тамару і дочку. Перша дружина була найкраща, треба було б повернутися до неї, подумав він. А що?! Не з порожніми ж руками! Та й не знає вона нічого про його жінок. Про машину скаже, що сам заробив. Все ж таки п’ять років минуло.
Адресу він знав, сів і поїхав.
Будинок виявився звичайно не таким, як у його останньої дружини, але добротний і доглянутий.
Машина біля будинку стоїть крута майже, як у нього. Якийсь чоловік сів у неї і десь поїхав.
– Хм, невже коханець є к Тамари? – подумав Сашко.
Тамара відкрила йому двері.
– Ого, які люди! – ахнула вона. – До доньки приїхав, чи що? Так вона у школі, навчальний рік розпочався…
– Я до вас, до тебе, – сказав Сашко. – Ось приїхав провідати вас. А то хто в тебе був на чорному джипі?
– Де був? – здивувалась Тамара.
– Ну он, на машині щойно поїхав.
– А-а-а, он ти про що, – посміхнулась жінка. – А ти що не знав нічого про мене?
– Та ні, а що? – здивувався Сашко, не розуміючи, що відбувається.
– Так це ж мій чоловік!
– Я ж твій чоловік!
– А ти нічого не плутаєш? Я тебе мушу після розлучення чекати? Ти сам виставив мене.
– Ми створені один для одного! А батьки де твої? Де вони живуть?
– Тут і живуть, а зараз на морі відпочивають. Ти взагалі мене дивом тут застав. Я за будинком приглядаю, поки їх нема. У нас квартира у місті. Ми самі її купили, а не ключі нам подарували.
– Ти це про що?
– Про те, що скільки було пафосу та показухи на весіллі з цією квартирою, а виявилося, що просто ключі! Я вже тоді зрозуміла, що все не так просто. Я розумію, що це ваші гроші, я не претендую. Але про дочку ти забув. І взагалі, у неї є батько. Можеш не приходити.
– Я ж хотів повернутися. Я всі роки був один, працював. Ось машину купив. А ти вийшла заміж. Я почекаю. Це добре, що квартира спільна, можна поділити. Ти така гарна стала.
– Іди! Я знаю, що ти шукаєш зручності лише для себе. Пізно зрозуміла, але зрозуміла. Мені твої ключі не потрібні, я маю свої. Прощавай…