Лариса одружилася тридцять років тому. Досі не може пояснити, чому. Про кохання з її боку тоді не йшлося від слова зовсім. Просто Сергій вразив її своїми залицяннями.
Запросить, наприклад, в ресторан, і до моменту, коли Лариса виходить з дому, піджене до під’їзду лімузин.
Про квіти й казати нема чого: у кімнаті дівчини була справжня оранжерея. І подарунки робив: очей не відвести. Ніколи не скупився.
Про майбутню тещу теж не забував, букетиками обдаровував. Тестю, затятому рибалці – то якусь рідкісну вудку подарує, то воблерів підкине.
Словом, усіх догоджав.
І Лариса, особливо не копаючись у своїх почуттях, у 21 рік вискочила заміж.
Батьки не перешкоджали. Навпаки: раділи, що старша дочка влаштувала своє життя і житиме в іншому місці: квартирка у них була невелика, тісно доводилося.
Сімейне життя спочатку Ларисі дуже сподобалося. Сергій носив її на руках, повністю забезпечував, навіть пропонував, щоб вона не працювала. Нічого не мав проти її спілкування із подругами. Витрати не контролював, по дому допомагав, подарунками обдаровував, як і раніше. Словом, золото, а не чоловік.
Проблема позначилася десь за рік.
Виявилося, що Сергій – великий полюбляє погульбанити. Причому зовсім не знає в цьому міри. Коли він вперше з’явився з роботи, добряче «веселий», Лариса була здивована. Як? Він же раніше навіть на весіллі не вживав!
А все дуже просто: Сергій познайомився з Ларисою невдовзі після того, як під вмовляннями колег (він був дуже цінним співробітником) облишив цю звичку .
І ось чоловік вирішив перевірити, що буде, якщо він повернеться до улюбленого заняття. Результат виявився плачевним.
З того дня Сергій почав гульбанити регулярно та багато. Лариса намагалася перевиховувати чоловіка. Плакала, умовляла, говорила про розлучення. Сергій на якийсь час пригальмовував, а потім брався за старе.
Бідолашна жінка не знала, що робити. Вирішила порадитись з батьками. Але ті якось відреагували мляво. Сказали, що у сім’ї всяке буває, треба почекати. Їм явно не хотілося, щоб дочка розлучилася і повернулася: молодша сестра давно зайняла її кімнату.
Лариса й сама не дуже хотіла розлучатися. Сергій, якщо не рахувати його загулів, добре до неї ставився. І коли гульбанив, не чіплявся з розбірками. Приходив, лягав на диван і спав до ранку.
Все б нічого, але згодом Сергій став Ларису неймовірно дратувати. Чекати далі сил не залишилося, і вона таки вирішила подати на розлучення.
Але – втрутився доля. Лариса завагітніла.
Сергій, дізнавшись про це, радо пообіцяв, що більше ні краплі. І, треба сказати, три роки тримав слово.
А потім не втримався. Одного разу, повернувшись додому, ненароком зачепив маленького сина. Після цього Лариса точно знала: так жити далі вона не буде. Серед ночі зібрала речі та поїхала до батьків, залишивши мирно сплячого чоловіка одного.
Через кілька днів, відчувши недобре, поїхала додому переконатися, що все гаразд і застала чоловіка в поганому стані. Викликала швидку і потім два тижні просиділа біля ліжка чоловіка, поки остаточно не привела в себе.
Коли Сергій прийшов в себе, Лариса оголосила йому про розлучення. Той кинувся дружині в ноги. Умовляв пробачити, обіцяв покинути, клявся, що ніколи не доторкнеться до чарки. І Лариса зглянулася. Розлучення відклали, але жити вона залишилася у батьків.
Сергій постійно приїжджав. Завжди був в порядку. Допомагав по дому, гуляв із сином. Знову був – сама галантність.
За півроку запросив дружину та сина в гості. Ступивши на поріг свого будинку, Лариса ахнула. У квартирі було зроблено шикарний, сучасний ремонт, замінено меблі.
– Може, повернетесь? – Запитав Сергій, – мені так погано без вас.
І вони повернулися, за умови: перший загул – розлучення.
Сергій погодився.
Життя знову налагодилося. Щоправда, перші два роки Лариса весь час чекала, що ось-ось чоловік не втримається. Втримався. Вона знову почала йому довіряти і погодилася народити другу дитину.
Коли молодший син пішов до школи, Сергій знову потихеньку почав гульбанити. Спочатку таємно, потім явно.
Тепер він поводився інакше. Повертаючись додому чіплявся до старшого сина, починав «виховувати». Той відповідав, замикався у собі. Молодший, дивлячись на це, теж почав цуратися батька.
Декілька років Лариса закривала очі, а потім знову заговорила про розлучення.
Почувши це, Сергій, з благанням дивлячись їй в очі, попросив:
– Будь ласка, не залишай мене. Я живу лише тому, що ти поряд.
У його голосі було стільки каяття та відчаю, що вона знову його пошкодувала. Розуміла: без неї він справді не зможе.
Як завжди, після критичного моменту, настало затишшя. Сергій вкотре взяв себе до рук. Лариса його всіляко підтримувала, намагалася, щоб у хаті був мир.
А потім прилетіло звідки не чекали. На арену сімейної проблеми вийшли сини.
Старший, а він уже був дорослим, перестав спілкуватися з батьком. Ігнорував напроч. Якщо й згадував про нього, то називав слабаком. Лариса намагалася вплинути на сина, але той зупиняв її на півслові:
– Не тобі мене вчити. Сама все життя поневіряєшся з цим негідником, хочеш, щоб і ми наслідували твій приклад? Ні!
– Як ти смієш! – обурилася Лариса, – тато все життя на нас працює. Так, бувають проблеми. Але його все одно цінують, поважають.
– Поважають? Ти сама себе чуєш? Як можна його поважати? Та й тебе теж! Зіпсувала своє життя, тепер поради роздаєш.
– Якщо ти такий розумний – голос Лариси став твердим, – може, поїдеш від нас? Винайми квартиру і живи, як хочеш.
– З якого дива? – посміхнувся син, – я маю повне право жити тут і робити те, що вважаю за потрібне. Це ти подумай, що буде далі. Адже він знову візьметься за старе.
Молодший син чув ці розмови і приєднався до брата. Теж почав ігнорувати спочатку батька, а потім і матір. Обстановка в будинку стала нестерпною.
Під час чергової сварки молодший при батькові вигукнув матері в обличчя:
– Чому ти не розлучилася з ним?! Краще б тут жив чужий чоловік, аніж такий батько!
Після цих слів Сергій не витримав:
– Отже, сини ви мої дорогі. Даю вам тиждень на пошуки житла. Щоб духу вашого тут не було.
– Не маєш права! – кинув старший.
– А от тоді й подивимось. Краще не зли мене.
Сини пішли з дому. Душа Лариси розліталася на частини, але в глибині душі вона вважала, що Сергій вчинив правильно. Не мають права діти судити батьків.
Минуло кілька років. Батько та сини так і не почали спілкуватися. Щоправда, це не завадило старшому синові попросити грошей у матері на весілля, коли він вирішив одружитися. Лариса відмовила, оскільки не мала звички розпоряджатися грошима за чоловіком.
Запрошення на весілля, яке батькам таки надійшло, виглядало приблизно так: «Якщо хочете, приходьте». Зрозуміло, що вони нікуди не пішли.
Через рік, коли у старшого сина народилися близнюки, Лариса та Сергій дізналися про це від чужих людей.
– Може, зробимо перший крок, помиримось із сином, – запропонувала Сергію Лариса, розуміючи, що може ніколи не наблизитись до онуків.
– Навіть не думай у цей бік, – відповів Сергій, – таких людей не варто пускати у своє життя, навіть якщо це рідні діти. Нехай живе, як хоче, і буде щасливий. Це його вибір. А ми впораємося.
Більше Лариса цю тему не порушує.
Згодом із молодшим сином стосунки налагодити частково вдалося. Він, хай і не часто, але все ж таки спілкується з батьком, відвідує батьків. Сергій приймає сина без зайвих питань чи загравання. Гідно, по-чоловічому. Допомагає, якщо син просить.
Іноді молодший надовго пропадає. Батьки розуміють: поспілкувався зі старшим братом. Не нав’язуються, просто чекають, коли син знову відтає.
Ларисі, звісно, важко. Вона часто плаче, думаючи про те, що не зуміла правильно вибудувати стосунки між чоловіком та синами. Намагається зрозуміти, коли й у чому помилилася.
Якось не витримала, зателефонувала старшому синові. Але той сказав:
– Ти нас зрадила. Яка ти мати, коли обрала чоловіка, а не синів? Не дзвони мені більше. Ніколи.
Вона й не дзвонить. І більше не мріє помирити сина із батьком.
Сергій, до речі, не гульбанить з того часу, як сини почали жити самостійно. Як забрало.
Лариса, звісно, радіє за чоловіка, але щастя їй це не дало. Все частіше вона замислюється над тим, що буде далі. Навіть із подругою про це говорила.
І та висунула припущення:
– Поки Сергій живий, вони не помиряться. А ти, коли залишишся сама, готуйся: син відіграється на тобі за повною програмою. І молодший стане на його бік.
Як думаєте, вона має рацію?