Ольга, розслабившись, лежала в гамаку і спостерігала за хмарами, що пливли у високому небі. Від заняття відвернув дзвінок. Дзвонила приятелька:
– Чим займаєшся? – поцікавилася і тут же з сміхом додала: – Хочеш вгадаю? Релаксуєш!
– Точно! – засміялася у відповідь. – Як вгадала?
– Чи я тебе не знаю?! Що робить чоловік?
– Як завжди, у роботі. У сараї щось крутить. З ранку косив.
– Золото у тебе, а не чоловік.
– Сама знаю!
Перекинувшись ще парою-трійкою фраз, поклала телефон. Уявила, як приятелька обурюється, що вона – нероба, якій дістався ідеальний чоловік. Усміхнулася…
Вони з Сашком навчалися на одному курсі інституту. Увагу один на одного звернули одразу. Та й як було не звернути: Олю вважали найкрасивішою дівчинкою, Сашко був їй під стать. Тільки його краса була чоловічою, мужньою. А ще був добре освічений та вихований, одразу став на курсі тим центром, до якого тяглися хлопці та дівчата.
Закоханість швидко переросла у кохання, і через деякий час здивовані батьків з одного та іншого боку новиною про те, що діти збираються одружитися.
– Доню, ще тільки другий курс… Може, почекаєте бодай рік? – просила мама Олю.
– Чи не рано, сину? – Запитав батько Сашка після охів-ахів дружини.
– Не рано, – відповів твердо. – А ти себе згадай. У скільки років я народився?
Крити батькам не було чим. Сашка народили, коли батькові було двадцять років. Забігаючи наперед, скажу, що по чоловічій лінії у них у родині всі ранні: у Сашка син народився теж у двадцять, а в сорок років він став дідусем. Батько у шістдесят став прадідусем! Не посоромив син честь роду!
Зіграли весілля. І хоча нареченої завжди гарні, Ольга затьмарила всіх. Молодий чоловік не зводив захоплених очей. А скільки хлопців йому заздрили – повів дівчину, про яку потай зітхали дуже багато, якщо не всі.
Жили в її батьків, і теща по життю, не могла натішитися зятем. Він і справді все вмів, незважаючи на молодість. А головне – готував, як бог. Кухня у них була слабким місцем, мати готувала тільки необхідне, власне, і часу на вишукування у неї не було, а Оля могла приготувати, у кращому разі, яєчню.
Так і повелося, частіше готував у родині чоловік, Сашко. Йому це подобалося, а ще коли так щиро захоплюються! Теща хвалила і наставляла доньку:
– Бережи його! Наш тато золотий, а твій чоловік – діамант, один на мільйон!
Навчалися обидва добре. Коли Оля народила сина, Сашко всіляко допомагав, щоб був час для підготовки до навчання – теща наполягла, щоби академічну відпустку донька не брала. Для допомоги викликала свою матір, прабабусю, тож справлялися.
Оля, яка виросла в атмосфері обожнювання, не сильно турбувала себе домашніми справами. Сашко згодом став робити зауваження:
– Ти хоча б посуд помила. Мати втомлюється, невже не бачиш?
Але варто було дружині посміхнутися, як його претензії танули, мов дим. Вона цим вміло користувалася та частково маніпулювала близькими. Хоча мамою була гарною, з сином охоче поралася і займалася, але сприймала його, швидше, як іграшку.
Підробляти Сашко почав ще до весілля, вважаючи, що не має права жити за чужий рахунок, навіть якщо мова про батьків. Майбутній лікар, до кінця навчання, він вже чергував у лікарні на постійній основі.
Охолодження чоловіка Ольга відчула відразу, але не надала значення, думаючи, що втомлюється – дитина, навчання, робота. Мати періодично звертала її увагу:
– Не подобається мені, що Сашко так часто чергує.
Відмахувалася. Дитина росла, потрібні були гроші, та й сама завжди одягалася добре, і в заміжжі собі не зрадила. Чоловіку це подобалося, і він балував молоду дружину з першого дня.
Коли Сашко зібрав речі та сказав, що йде, ніхто не повірив. Такий відданий батько і чоловік, котрий ще нещодавно палко любив Ольгу! Вона плакала:
– Скажи, що ти жартуєш.
Не жартував. Пішов. Як виявилося, забрала його медсестра, з якою працював. Після кількох спільних нічних чергувань зробила все, щоб у пару з Сашком ставили лише її. Була трохи старша, жвава, активна і дуже господарська. Без кінця пригощала Сашка чимось смачненьким, а готувала справді добре, він оцінив. Близькість не забарилася (ніч є ніч), і тут порівняно з молодою, недосвідченою дружиною опинилася поза конкуренцією.
– Олю, сходи до тієї жінки, – просила мати, – скажи, що у вас дитина.
– Мамо, ти кажеш нісенітниці, – плакала Ольга. – Кого в такій ситуації зупинила дитина?
У ній самій оселилися образа. Не могла зрозуміти, куди поділося їхнє кохання, якщо Сашко так швидко проміняв його на інше. Однокурсники її шкодували, але були й такі, хто зловтішався (не приховувала, що господинею виявилася не дуже):
– Так їй і треба! Думала, що чоловік буде ситий однією її красою.
Поговорити з Сашком та розлучницею вирушила теща. Душою відчувала, що тут щось не те, не міг її такий позитивний зять настільки легко покинути сім’ю.
Про що говорили, ні мати, ні Олександр ніколи не розповідали. Він повернувся. Щоправда, не відразу, не разом із тещею, а згодом. Ольга вибачила насилу і то лише тому, що про це просила мама.
«Доню, я багато чого бачила, — переконувала вона, — твій Саша — з тих чоловіків, яких треба шукати». Ти будеш за ним, як за кам’яною стіною.
“Ага, вже!” – хотіло було відповісти Ольга, але це було не прийнято в сім’ї, тим більше, що мати так багато для неї зробила, фактично взялася за онука. Із зятем у тещі були дуже теплі стосунки, він любив її як рідну маму. Коли була вже старенька, доглядати за собою дозволяла лише Сашкові. І слухала його беззаперечно, дивуючи дочку.
Насправді Ользі довелося звикати до свого чоловіка заново. Періодично Ольга не витримувала і починала сваритися. Сашко, відчуваючи провину взяв на себе левову частку турбот про сім’ю. Крім того, що він крутився, щоб заробити хороші гроші, він балував дружину і сина кулінарними вишукуваннями і займався з дитиною.
Ольга приймала все як належне. Після всього, що сталося, вона сказала собі, що буде жити за принципом: чоловік працює, а вона красива. Ні, вона не мала наміру кидати роботу, це було для неї важливо. Але принцип став суттю поведінки в родині і… своєрідною відплатою за зраду.
Чоловікові Ольги дуже подобалося, як вона одягалася і взагалі виглядала, тому він не шкодував грошей на свою другу половинку. Відпочивати їздили куди завгодно, навіть у важкі 90-ті. Зараз вони теж не сидять на місці, хоча б пару разів на рік їздять на море або в санаторій.
Коли Ольгу підвищили до завідуючої відділенням у великій лікарні, Олександр пишався, відверто. Як виявилося, кар’єра у нього не склалася, але він був одним із тих спеціалістів, які користувалися великим попитом. Проводив громадську роботу, був помітною фігурою у своєму лікувальному закладі.
Уже в свідомому віці вони народили доньку. І якщо про сина в основному опікувався чоловік і мати Олі, то дівчина була виключно донечкою Олі. Вона віддала себе усю, тим більше, що малюк виріс її копією.
Син, до речі, копія батька. Так само, як і він, добре готує і з юності ставиться до «дівчат», матері та сестри поблажливо, прощаючи, як він каже, жіночі примхи. Найцікавіше, що в міру дорослішання дочка стала більше тяжіти до батька, і тепер для неї, як дорослої людини, він є беззаперечним авторитетом. Тато відповідає взаємністю – він обожнював і обожнює свою дочку.
Вродлива від природи Ольга розквітла до тридцяти років. Вона не могла зробити кроку, щоб не отримати комплімент. Її колеги-чоловіки були в захваті, коли вона пропливала повз. Вона відкрито фліртувала і при цьому нікому не давала жодного шансу!
Зі сміхом розповіла чоловікові, як під час навчання, а їй доводилося регулярно їздити підвищувати кваліфікацію, на неї звертали увагу всі – від молодих лікарів до кураторів похилого віку. Він змінив своє обличчя, будучи власником, і подвоїв свої зусилля, щоб ніхто не витримав з ним конкуренції.
Ольга ніколи не розповідала про свої почуття до чоловіка. Навколишні вважали, що ним маніпулюють. Він постійно був напоготові.
А вона просто любила і любить. Але вона грає з чоловіком в котики-мишки в житті, тому що образа від зради не зникає. І хоча він тисячу разів спокутував свою провину, вона не може втриматися.
Ольга та Сашко вже чекають онуків. Обидва хвилювалися за сина, у якого не склалося сімейне життя, але Ольга називає себе некоректною бабусею – старша онука більше прив’язана до дідуся, а не до неї. Вона завжди віддавалася справі, де була царицею, і саме Олександр возився з її онукою, коли її привозили до них.
Тепер вони тільки двоє. Син і дочка живуть в різних містах, онуку колишня невістка вивезла в іншу країну. Телефонують один одному, іноді ходять в гості. Обидва продовжують працювати і затребувані як спеціалісти.
Ольга як і раніше красива, а її чоловік намагається нічим себе не турбувати. З домашніх справ вона займається прибиранням і пранням, а кухня повністю входить в його обов’язки. Максимум, що може порадувати чоловіка – це бутерброди на сніданок. І він досі подає каву в ліжко.
На дачі так склалося, що вона просто відпочивала. Навіть прополка грядки недостойна Її Королівської Величності. Однак цих самих грядок у них – кіт наплакав. А навіщо більше? Її, інтелігентного лікаря, вдячні пацієнти забезпечують домашніми овочами та картоплею, все інше можна купити.
Скажете пощастило? Звичайно. Життя в шоколаді – як думають майже всі. Але чомусь не хочеться заздрити…