Віра закінчувала прибирання, коли у двері пролунав дзвінок. Вона швидко вимила руки і поспішила відчинити. На порозі стояла її свекруха, Поліна Євгенівна. Вона єхидно посміхнулася невістці, принаймні так здалося Вірі, і зробила крок у квартиру.
– Здрастуйте, яким вітром? – схаменулась Віра.
– Просто в гості зайшла, – жінка навіть і не подумала привітатись.
– Але я зараз зайнята! Чому ви не попередили? Що за мода приходити, як сніг на голову
Поліна Євгенівна посміхнулася:
– А я маю питати у тебе дозволу, щоб прийти до своєї квартири? Так?
Віра почервоніла від нагадування, що вони жили в цій квартирі на пташиних правах. Поліна Євгенівна пустила сюди сина та невістку на певних умовах і іноді говорила, що виставить їх.
Сталося так, що Денис влетів на велику суму грошей і тепер він і Віра старанно працювали, щоб виплатити борги. На знімання грошей не залишалося, і Поліна Євгенівна зглянулася над сином. Вона мала дві квартири – в одній вона жила, а іншу здавала. Жінка пустила Дениса та Віру жити безкоштовно на той час, поки вони виплачують борг. Вони платили лише за комунальні послуги.
– Як у вас справи? – свекруха пройшла в кухню, по-господарськи дістаючи з шафки чашку.
– Нормально, – буркнула Віра, вона закінчила прибирання та пройшла до зали, де сиділа жінка.
Поліна Євгенівна зміряла невістку похмурим поглядом, їй не подобалося те, що Віра сьогодні була якась бліда. Жінка не особливо любила невістку, але зважала на вибір сина, хоча потай і не тільки, частенько посміювалася над дівчиною.
– У тебе все добре? Щось мені не подобається, як ти виглядаєш!
– Нормально все, – знову буркнула Віра.
– Чого ти залагодила “нормально, нормально”? Інших слів, немає?
Дівчина знизала плечима, вона насправді не дуже добре себе почувала, але зізнаватись у цьому свекрусі не збиралася.
– Чим будеш займатися сьогодні? – Поліна Євгенівна не відставала від неї.
– Поки не знаю, може, в магазин схожу, треба дещо по дрібниці купити. Потім працюватиму.
Поліна Євгенівна кивнула, вона знала, що Віра – бухгалтер на віддалені. Розмова знову затихла, і жінці стало нудно.
– Може, з тобою до магазину сходити? Я ж машиною, можу тебе підвезти! Все одно мені робити нічого.
Віра спочатку хотіла відмовитися, адже похід зі свекрухою в магазин був не найкращим варіантом, але потім вона уявила, як буде весни важкі пакети до будинку, і кивнула.
– Було б непогано.
– Тоді збирайся! Досить киснути тут!
Віра одяглася швидко, але Поліна Євгенівна все одно не втрималася від жарту:
– Ну от, поки на тебе чекала, хоч виспалася.
Дівчина нічого не відповіла, знаючи, що свекруха просто сміється з неї. Її з самого ранку було погано, і влазити в сварки Вірі не хотілося.
– То куди їдемо?
Віра назвала пару магазинів та Поліна Євгенівна виїхала на дорогу. Звичайно, їй самій не дуже було потрібно до супермаркету, але ще менше жінці хотілося повертатися до порожньої квартири, де на неї ніхто не чекав. Чоловіка давно не стало, а Денис та Віра допомагали скрасити її життя, хоча самі вони про це навіть не здогадувалися. Жінка вміло приховувала свої прихильності та слабкості.
– Слухай, Віро, навіщо ти береш цю гидоту? – Поліна Євгенівна зиркнула на досить дешеві продукти в руках дівчини.
– Ну, поки ми не можемо дозволити собі щось інше, – Віра намагалася говорити з гідністю. – Я думала, ви знаєте, що ми зараз у боргах.
Поліна Євгенівна знизала плечима, вона насправді не пам’ятала про це. Точніше, не надавала цьому значення.
– Віра, може, заїдемо до кафе? Я пригощаю.
Жінка повернулася до невістки і ледве встигла її підхопити. Дівчина почала опускатися на землю. На щастя, вони вже стояли біля машини, і жінка швидко посадила дівчину на сидіння.
– Що з тобою? Віро, прокинься… Боже мій…
Поліна Євгенівна поплескала Віру по щоках, хлюпнула трохи води і дівчина почала приходити в себе.
– Віро, все гаразд? Що з тобою?
Дівчина мляво відмахнулася від свекрухи, витерла щоки і відповіла:
– Все нормально, просто втомилася, може, перехвилювалася.
Поліна Євгенівна похитала головою, вона почала здогадуватися, в чому справа, але поки що залишила свої думки при собі.
– Поїхали додому!
– Мені ще в магазин треба. В іншій, – слабо запротестувала Віра.
Але жінка навіть слухати її не стала. Вона швидко доїхала до будинку та вийшла з машини. На той час Віра вже прийшла в себе і могла йти сама. Пакети Поліна Євгенівна взяла на себе, хоча Віра і намагалася допомогти їй.
– Ти йди спокійно, мені тільки не заважай, – буркнула жінка.
Вже в квартирі Вірі стало ще краще, і вона розвинула бурхливу діяльність – треба було розібрати пакети, закінчити приготування обіду та вирушати працювати.
– Віро, і часто в тебе таке буває?
– Що? А в магазині? – Віра підняла брову. – Нічого страшного, іноді буває таке.
Поліна Євгенівна багатозначно хмикнула і сіла за стіл.
– У мене таке було, коли Денисом була вагітна.
– Ви що? Я не вагітна! – Віра почервоніла. – Нам із Денисом зараз не можна дітей! Нам працювати треба, борг віддавати. А дитина – це нові витрати.
Поліна Євгенівна несподівано спохмурніла:
– Дитина – це не просто витрати, це подарунок.
– Ні, не треба нам таких подарунків, – пробурмотіла Віра. – Нам зараз правда не до цього.
– Ну, якщо він уже є, то з ним нічого не вдієш.
Віра трохи нервово зітхнула і різко відповіла:
– Поліна Євгенівно, я не вагітна! Не треба тут нічого думати!
– Ти на мене не сварися! Якщо хвилюєшся, то краще тест зроби, а не сварки влаштовуй.
– Ви чого прийшли? Хвилювати мене?
– Віро, взагалі-то я тебе в магазин відвезла і допомогла, коли тобі погано стало. Ти на мене голосу не підвищуй! Краще поговори з Денисом про те, що робити.
– Далі працювати, – буркнула дівчина.
Жінка тяжко зітхнула. Їй не подобалися відповіді зазвичай спокійно Віри. І тут вона здогадалася, що це мабуть пов’язане із змінами в її організмі, а значить, Ліза точно вагітна. Поліна Євгенівна не стала сваритися з дівчиною, в її голові вже замиготіли картинки того, як вона возитиметься з онуком.
– Чого ви так усміхаєтеся?
– Як би ти хотіла назвати хлопчика? А дівчинку?
Віра навіть застигла від таких питань, а потім розгнівалася.
– Я не вагітна! Мені це зараз не можна! Досить ставити не розумні питання! Якщо вам зайнятися нічим, йдіть краще додому. Будь ласка!
– Я то піду, – Поліна Євгенівна посміхнулася і додала. – А ти, Віро, пам’ятай, що з онуками я допоможу, якщо що.
Дівчина нічого не відповіла, тільки роздратовано пирхнула і зморщила носа.
А коли свекруха вийшла із квартири, Віра пішла до аптечки. Так, вона не хотіла вагітності, але розуміла, що все може бути. Просто не хотілося погоджуватися зі свекрухою. А ще їй було дуже страшно.
Віра переживала від всього. Народжувати, вагітності, відповідальності. А ще не уявляла себе в ролі матері і думала, що не впорається з дитиною.
Дівчина дістала з аптечки тест. Вона купувала його кілька місяців тому про всяк випадок, який так і не настав. І тестом вона не встигла скористатися. Зате тепер він у нагоді.
Віра ледве дочекалася потрібний час і тремтячими руками взяла клаптик паперу в руки. Там явно просвічувалися дві смужки. Робота була відразу забута. Віра знала, що від неї чекають звіт, але зараз її більше переймвло життя, яке розвивалося всередині неї.
Увечері вона мало не на порозі простягла чоловікові невелику, але таку важливу смужку.
– Що це? – Денис здивовано подивився на дружину.
– То це… Я вагітна, – прошепотіла Віра.
Вони обидва не були готові до цього, але хлопець невпевнено посміхнувся.
– Правда? У нас буде дитина?
– Так! – нервово кивнула Віра. – Що будемо робити?
Денис на кілька секунд задумався, а потім погладив її по животику.
– Придумуватимемо ім’я для малюка!
– А як же робота? Борги?
– Віро, розберемося! Мама моя допоможе з дитиною. Вона любить дітей!
Денис почав усвідомлювати нове становище дружини та посадив її на диван. А Віра несподівано схлипнула:
– Денисе, я хвилююся. Кажуть народжувати – це важко! А як малюка тримати? Якщо я його не так візьму?
– Тихіше … – Денис ласкаво обійняв її, – Я буду поряд. Будемо разом із малюком возитися, не переживай.
Віра поступово заспокоїлася в його обіймах, а трохи пізніше зателефонувала свекрусі особисто, щоб повідомити радісну новину. Вона відчувала, що Поліна Євгенівна дуже зрадіє цьому. І вона не помилилася.