– Ігорю, нам треба терміново поговорити, – сказала своєму чоловікові Віра. – Я більше не можу цього приховувати! Я люблю іншого, і йду від тебе…
– Віро, годі тобі жартувати, вечеряти вже пора, а ти ще навіть готувати нічого не почала.
– Ігорю, ти мене не чуєш?! – сказала Віра. – Я йду від тебе! І готувати нічого я не буду, ні зараз, ні завтра, ніколи!
Віра вийшла з кухні і попрямувала в кімнату, мабуть, щоб зібрати свої речі.
Ігор налив у склянку воду і випив її. Чоловік досі не міг повірити, що це все відбувається з ним наяву, а не уві сні.
Добре б він гульбанив, зраджував і мало заробляв, тоді він міг би зрозуміти, а тут… І робота хороша, і не гульбанить, та й на інших жінок не звертає уваги, а дружина все одно незадоволена.
Цікаво, хто він, той інший, до якого в такому поспіху збирається його жінка? Напевно, якийсь мачо чи мільйонер, іншого пояснення її вчинку він не знаходив.
Віра пішла, залишивши за собою тонкий аромат дорогих парфумів.
Ось і закінчилася їхня казка під назвою «Сімейне життя».
Більше ніхто не проводжатиме його на роботу, цілуючи біля порога, ніхто не розпитуватиме, як пройшов його день, і йому тепер теж не доведеться робити подарунки та дарувати квіти, а також старанно записувати всі дати, щоб ненароком не помилитися і тим самим не образити дружину.
Він тепер знову сам, вірніше самотній, і що з цим робити, Ігор не знав…
…На роботу йти не хотілося. Ні, він не планував гульбанити, чи сумувати, просто хотілося побути наодинці з собою, щоб зібратися з думками й вирішити як жити далі.
Взявши тиждень вихідних, і закупившись продуктами, щоб щодня не виходити з дому, Ігор почав обдумувати ситуацію, що склалася.
Квартира у них була велика, зі свіжим ремонтом і новими меблями.
Машина теж була, він навіть планував купити машину й дружині, щоб вона не просила її підвозити, а сама будь-якої миті могла поїхати туди, куди їй потрібно.
Гроші на кишенькові витрати він їй давав, купував будь-яку річ, яка їй сподобалася, робив компліменти, любив.
А в результаті вона пішла…
Ось би дізнатися ще до кого!
І сина шкода, хлопчик, напевно, здивований тим, що у мами з’явився новий чоловік.
До речі, як син? Подзвонити, чи не треба? Віра навіть попрощатися їм не дала, забрала його одразу зі школи…
…Тиждень пролетів непомітно.
Ігор уже збирався поголитися й причепуритися, бо йому завтра треба було на роботу, як раптом почув у коридорі якусь метушню!
– Хто це там такий?! – ахнув чоловік і вискочив з кімнати.
Він зайшов у коридор і застиг від здивування.
Біля дверей стояла дружина із сином.
– Привіт, я Іванка привезла, ніяк не хоче звикати до нової школи, галасує, – сказала Віра. – Загалом, нехай він у тебе поживе.
Ми все одно з Миколою вирішили ненадовго поїхати за кордон.
Уявляєш у його дружини такий несмак! Довелося його вмовити змінити всюди шпалери і штори.
Не хочу жити в квартирі, де мені все нагадуватиме про його колишню!
Ігор мовчав. Не через те, що йому не було чого сказати, а просто він хотів, щоб Віра якнайшвидше пішла.
Син уже був у своїй кімнаті й радісно розкладав свої речі.
– А все не так уже й погано, – подумав чоловік. – Син тепер поряд, удвох буде не так нудно…
– Тату, ти головне, не хвилюйся. Бачив я цього… Нічого цікавого. Лисий, повний, правда ланцюжок золотий на шиї, та й перстень величезний. Гроші є, це правда, а так, нічого цікавого.
Ігор усміхнувся, він був радий, що син вирішив залишитися з ним, а не з матір’ю.
Все одно він більше одружуватися не збирається. Всі вони однакові, як зустрінуть когось багатшого, так все забувають – і про моральні принципи, і про те, що у них сім’я та діти.
– Синку, а хто він? Мама сказала, що його звуть Микола?
– Це її начальник тату. Пам’ятаєш такий неприємний чоловік? Він ще раз приїжджав до нас, привозив якісь документи?
– Дякую, синку, я згадав.
– Нещодавно його діти приходили, уявляєш, він, виявляється, виставив їх разом із матір’ю, і вони поки що живуть у якихось знайомих. Ще хотів мені їхню дитячу кімнату віддати, але я не погодився.
– І правильно, синку. Твоя мати ще пошкодує, що зв’язалася з ним. Людина, яка так чинить зі своїми рідними, ну це взагалі…
– Я знаю. Ти б бачив, як його донька благала, щоб він не залишав їхню маму, а йому хоч би що. Ще й сміявся.
– Давай змінимо тему… До речі, наш холодильник майже порожній, ходімо у магазин по продукти.
– Хвилинку, я тільки перевдягнуся…
Ігор ішов поруч із сином й уважно слухав, як той йому розповідав про майбутню шкільну екскурсію, на яку треба було здати гроші, і що з наступного тижня в них канікули, а він планував на час канікул поїхати до бабусі у село.
– Тату, дивись! Он та жінка! Ну, дружина цього, до якого пішла наша мама, а це його діти – дві дівчинки й один хлопчик.
Худенька жіночка сиділа на лавці і дивився кудись у далечінь. Маленький хлопчик смикав пояс її пальта, а дівчатка щось говорили їй, ніби прохаючи про щось.
– Щось трапилося? Вам потрібна допомога?
Ігор і сам не зрозумів, як запропонував свою допомогу незнайомій жінці. Може, йому стало шкода її, а може, він розумів, що вони тепер друзі по нещастю.
Жінка перевела на Ігоря погляд й посміхнулася.
– Чим ти можеш допомогти? Може, повернеш мені чоловіка? А може, попросиш його, щоб він не виставляв нас на вулицю, бо нам нема де жити?
– Я придумав дещо краще, а давайте «віддячимо» йому, так би мовити.
– Віддячимо?
– Так. Адже це до вашого чоловіка пішла від мене дружина, значить, ми зараз друзі по нещастю. Так, давайте ми зараз всі разом купимо необхідні продукти, поїдемо додому, приготуємо вечерю, і вирішимо, що робити далі.
Жінка, мовчки кивнула головою. Здавалося Ігор був її єдиним шансом на дах над головою.
Та й дітей було шкода. Вони не винні, що батько у них недолугий, а мати залишилася без нічого.
Вдома вони все обговорили й вирішили, що поки житимуть однією родиною, добре що в квартирі кімнат багато.
Інна – так звали жінку, готуватиме, прибиратиме і пратиме, ну а Ігор буде, як і раніше утримувати сім’ю.
– Ви не подумайте чогось, я не збираюся сидіти на ваших харчах. Я теж шукаю роботу, як знайду, я потім переїду разом з дітьми, обіцяю.
– Залишайтеся скільки знадобиться. Ми, навпаки, повинні триматися разом, нехай вони зрозуміють, що втратили.
– Микола навряд чи зрозуміє, він звик змінювати жінок, як рукавички, а ось ваша дружина, мабуть, швидко схаменеться. Я заради дітей терпіла, а от вона навряд чи буде.
Так і вийшло…
…Микола уже на відпочинку почав показувати свій характер.
То погульбанить і влаштує Вірі сцену ревнощів, то сам дасть привід ревнувати.
Віра була вже й сама не рада, що зв’язалася з ним, але відступати вже не було куди.
Він же ж їй тоді обіцяв, що буде тільки з нею, навіть казав, що звільнить її, якщо вона не піде від чоловіка, а вона й повірила…
А що зрештою? Він уже зараз почав показувати свій характер.
Навряд чи вони зможуть вжитися надалі, та й з Ігорем недобре вийшло, тепер він навряд чи її пробачить.
Яка ж вона нерозумна, треба було не йти від чоловіка, а просто тишком-нишком зустрітися з Миколою, щоб ніхто не знав.
І тільки коли вона дізналася б Миколу краще, то могла б зважитися на такий відповідальний крок…
…– Як це?! Як таке може бути?! – галасував Микола.
– Щось трапилося, любий? – запитала Віра.
– Робітники зіпсували нам квартиру! Хтось із них забув закрити газ, пропало все – і меблі, і будматеріали, коротше не квартири нема…
– Треба подати на них у суд, хай відшкодовують збитки!
– Який суд? Я навіть не знаю, де їх шукати, вони напевно вже десь поїхали. Треба повертатися і щось думати. Я поки що у матері побуду, а ти поки що до свого колишнього вирушай.
Як-не-як ви ще не розлучилися.
Вірі було неприємно це чути, але робити було нічого. Не стане ж вона напрошуватися, щоб він узяв її з собою до своєї матері, яку вона зовсім не знає?
Вони попрощалися й поїхали до себе на різних таксі.
Віра з цього одразу зрозуміла, що це кінець усьому: і їхнім стосункам, і її кар’єрі у бізнесу Миколи.
А Микола похмуро думав, що йому робити далі?
Адже все це, напевно, трапилося не просто так. Це, швидше за все, його так Бог покарав за те, що він виставив дружину й дітей з дому, промінявши їх на іншу.
Треба обов’язково повернути їх, і він, здається, знає, що робити…
Інна добра, вона обов’язково пробачить, та й діти будуть раді, що вони знову всі разом.
А ось Віра до останнього переживала, як її зустріне чоловік, хоча може, він таки пробачить її хоча б заради сина?
Не пробачив!
І не тому, що був ображений на неї, а просто у них з Інною вже почалися стосунки!
Вони навіть планували після розлучення одружитися, та й діти були тільки раді такому збігу обставин.
З Інною Ігорю було простіше. Вона домашня, любляча, і дуже передбачувана. Така не зрадить, не залишить у біді.
А Віра… Віра – це найбільша помилка у його житті.
Віра й Микола довго ставили їм палиці в колеса, не даючи розлучення, але справедливість все одно перемогла.
Тепер Інна й Ігор чоловік і дружина, і вони щасливі.
І не тому, що вони змогли «віддячити» своїм невірним половинкам. А тому, що вони щиро кохають один одного.
А це найголовніше!