Через двадцять років раптом з’явився колишній коханий і батько сина Валентини – Григорій.
Валентина підозрювала, хто оцьому недолугому татусеві розповів про них.
Тиждень тому Валентина у справах їздила в місто своєї молодості та й не втрималася, зайшла до колишньої подружки Оксани.
Зустріч вийшла душевною. Не бачилися вони усі ці двадцять років.
Валентина тоді поїхала до родичів в інше місто, обірвала усі старі знайомства.
Спочатку було прикро, а потім почалося інше життя і про минуле Валентина намагалася забути.
А забути вона хотіла про велике й чисте, до певного моменту, кохання – про Григорія.
Грицько був сином якогось багатого бізнесмена, жили вони в достатку. А Валя – студентка із маленького містечка.
Батько Валентини працював трактористом, мати продавчинею. Великих грошей вони не мали, але й бідувати не бідували.
Батьки Григорія прийняли Валентину як подружку сина, але постійно говорили, що їхньому синові потрібна дружина його рівня.
Григорій сам над цим посміювався, говорив про велику любов до Валентини, що нікого йому більше не треба.
Валентина здобула професію і влаштувалася на роботу. Григорій також працював. Орендували житло, щоб жити разом.
Здавалося, що діло йде до весілля, але дещо сталося.
Валентина завагітніла, радісно розповіла Грицьку, думала, він теж зрадіє.
Але той зажурився, почав говорити, що дітей їм заводити ще рано, що батьки весілля не хочуть, а вже проти дитини будуть точно. Не треба, мовляв, народжувати їй.
Валя плакала:
– Як же ж так?! Це ж наш з тобою малюк!
Але Григорій мовчав…
Наступного дня Валентина, прийшовши з роботи, побачила на столі конверт і якийсь папірець.
Вона розгорнула його, прочитала, що там написано й аж присіла від несподіванки.
Григорій писав:
«Мої батьки праві, ти й справді не мого рівня! Залишаю тобі гроші в конверті, сходи до лікаря й забудь мене!»
Сказати, що Валентина була вражена таким одкровенням – нічого не сказати.
Сліз не було, вона взяла в руки гроші й перекладала їх із місця на місце.
Грошей було багато, мабуть, і за пів року роботи Валентина б не заробила стільки.
Валентина встала, загорнула гроші в старий пакет і викинула їх у відро для сміття, як щось огидне.
Заснула Валентина під ранок, усю ніч думала, за що він так з нею?
А зранку прокинулася від телефонного дзвінка.
Дзвонили з роботи. Начальниця репетувала:
– Де ти ходиш?! У нас і так працювати нема кому, ще ти спізнюєшся! Звільню!
Виявилось, що Валентина безнадійно проспала… Тоді вона й вирішила різко змінити своє життя.
Дістала з відра гроші, нарахувала справді хорошу суму.
Їй вистачить на переїзд і початок нового життя.
За три дні Валентина залагодила всі формальності з роботою й документами, порадилася з батьками й, нікому більше не сказавши про від’їзд, поїхала в інше місто до родичів.
Там життя склалося добре, вона народила сина, вийшла заміж, працює.
Чоловік дбайливий, добрий, працьовитий. Син виріс, не знаючи, що батько нерідний…
…Це все розповіла Валентина Оксані. Оксана у свою чергу розповіла про Григорія.
У нього теж життя склалося, одружився з дівчиною, яку схвалили батьки, є діти. Всі щасливі.
Тож Валентина не розуміє, навіщо з’явився Григорій, що йому треба?
Найбільше Валентина переживала, що тато захоче познайомитися із сином.
Син, звісно, вже дорослий і зрозуміє матір та вітчима, але все одно не хотілося відкривати цю таємницю.
Валентина йшла на зустріч, думаючи, що скаже Григорію.
Перемагала версія, що син зовсім не його, але був ризик, що Григорій наполягатиме на тесті. В голові все перемішалося, Валентина вже докоряла собі, що зустрілася з цією Оксаною.
Валентина підійшла до місця зустрічі, Григорія не було.
Вона навіть зраділа:
– Ну все, я приходила, його немає! Сам винен, більше не погоджуся на зустріч!
Але Григорій наздогнав її…
– Привіт, чого не дочекалася? – запитав він.
– Я ніколи не чекаю тих, хто запізнився. Що ти хотів? – байдуже запитала Валентина.
– Значить, ти все-таки народила ту дитину?
– Так, народила, – несподівано для самої себе відповіла правду Валентина. – Що ти хотів?
– Я ж тобі грошей давав, щоб ти не залишала… Ще за моральні переживання… Я ж розумію, що це не просто, – якось невпевнено почав Григорій.
І ця невпевненість Григорія вселила впевненість Валентині:
– І що?! Що ти зараз хочеш?
– Поверни мені ті гроші… Ти ж їх витратила на інші цілі…
Валентина щиро розреготалася.
– Тебе тільки це хвилює?! – запитала вона. – Господи, як добре, що ти тоді мене покинув! Інакше б я не зустріла свого чоловіка, не була б така щаслива. А гроші? Які гроші?! Їх уже немає, вже й сліду нема. Та й не було жодних грошей. Все. Прощавай, більше не дзвони!
Валентина у гарному настрої йшла додому.
Вона сьогодні обов’язково приготує святкову вечерю своїм улюбленим чоловікам…