Валентина їхала до батьків на срібне весілля. Насправді батько Валентині нерідний. Мама вийшла за нього заміж після розлучення з першим чоловіком.
Валентині було п’ять років, а братові – три.
Проти шлюбу мами з батьком були проти батьки і мами і батька. Мамі тоді було двадцять шість років, а батько молодший за неї на шість років. Мама теж не відразу відповіла на залицяння батька, але він домігся свого. Батько дуже любив маму, і для дітей став справжнім батьком.
Валентина із вдячністю згадує дитинство. Батько був опорою для Валентини та брата. Багато чого навчив, водив на рибалку та за грибами. Взимку робив величезну гірку з поворотами, і всі діти з вулиці приходили кататися з неї.
Батько був трактористом, але Валентині та її братові допомагав із навчанням саме він. Легко міг зрозуміло пояснити фізику та математику. Допомагав із літературою, він багато читав і мав свою думку про прочитане. Із батьком було цікаво.
Брат не зміг приїхати на батьківську урочистість. Та й мама відмовляла Валентину:
– Навіщо їхати, гроші витрачати. Знайшла теж мені причину. Велика справа, двадцять п’ять років переживань від спільного життя.
Слова матері Валентина зрозуміла, як жарт. Справді ж, за такий період часу не все було гладко, і сварилися, і мирилися батьки. Валентина пам’ятає, як батько доглядав матір, буквально порошинки здував. Залагоджував усі сварки. Дарував мамі подарунки. Маленька Валентина мріяла, що вона вийде заміж за такого ж чоловіка, як батько.
Можна сказати, так і сталося.
Валентина зайшла до хати. Тихо. Мама здивувалася:
– Все-таки приїхала? Навіщо? Казала ж, не приїжджай!
І в Валентина відчула недобре:
– Мамо, що сталося? Де батько?
– Заспокойся. Все з твоїм батьком добре, – роздратовано відповіла мама. – Голодна? Ходімо нагодую.
Вони сиділи за столом. Мама розпитувала про онуків, про чоловіка Валентини і взагалі про життя говорили. Валентина не витримала:
– Скажи нарешті де батько? На рибалці? Кудись пішов?
– Ага, пішов кудись, – усміхнулася мама.
– Та скажи до ладу, що сталося.
– Тобі не сподобається, – неохоче сказала мама.
Мама довго мовчала, мабуть, наважуючись, а потім розповіла.
Вона ніколи не любила батька. Вийшла заміж за нього, бо хвилювалася, що ніхто більше її з двома дітьми не візьме. А цей дуже любив маму.
Насправді є чоловік, якого мама любила все життя. Але він був одружений. Мама з цим чоловіком усі ці роки були коханцями.
Валентину пересмикнуло від такої новини.
– Я ж говорила, тобі не сподобається, – мама побачила реакцію дочки на слова про зраду.
Валентина не хотіла більше нічого знати, їй було шкода батька. Та мама продовжила. Розповіла, що батько знав про коханця і ставився до цього спокійно. Йому було головне, що він кохає.
– Егоїст він, – завершила свою розповідь мама.
– А зараз він де?
– Де де? До мами своєї пішов. Я його виставила.
– Що таке могло статися, що ти його виставила?
– Мій коханий чоловік овдовів. Зараз пройде жалоба, і ми одружимося, – з усмішкою повідомила мама.
– Якщо ти з ним житимеш, я до тебе не приїду, – плакала Валентина.
– Ой ой ой! Злякала. Я щастя хочу, а не жити до старості з нелюбимою людиною. Не приїзджай, без тебе обійдуся.
Валентина поспішала на останній автобус. Вона не розуміла матір: «Як можна не любити таку людину, яка стала чудовим батьком твоїм дітям. Який був чудовим чоловіком».