– Теща буде жити у нас, – здивовано вигукнув Андрій, мало не випустивши мобільний. – За що? Що я тобі зробив, Іра? Навіщо нам теща?
– Так треба, – не стала вдаватися до подробиць його дружина. – Батьки розлучаються.
– Розумію. Твоя мама жартує? – уточнив Андрій. – Чому вона збирається жити у нас? Тесть не залишив їй квартири?
– Тато залишив їй квартиру.
– Щедро.
– Справедливо, – уточнила Ірина.
– Ну ось. Іван Михайлович добрий чоловік, подумав про дружину, яку залишив. Адже твоя мати може розвалити не тільки своє гніздо, а й нашу родину. Нехай вона до нас не лізе. Якщо квартира залишилася твоїй матері, то чому вона тут житиме?
– Ти розумієш, їй зараз важко та краще бути з рідними людьми.
– А мені куди подітися? Мені є що згадати про твою матір, але тебе я все одно люблю, незважаючи ні на що.
День тому Оксана Борисівна зателефонувала дочці і сказала терміново прийти. Двері вона відчинила відразу, ніби чекала. Вигляд у матері був незвичний. Вперше в житті Ірина бачила її без зачіски та з заплаканим обличчям. Словом, перед нею стояла стара в спортивному костюмі жінка.
Ірина вирішила, що щось сталося з батьком.
– Батько? Що з ним? – З хвилюванням запитала вона, на що Оксана Борисівна відповіла, – На жаль все добре…
Після чого почала раптом вигукувати щось нерозбірливо.
– Ірино, твій батько зрадив мені. Ти мене чуєш? Він зрадив мене, зрадив.
– Ну, припустимо, це не новина, – обережно почала Ірина. – Та й ти, мабуть, завжди була в курсі.
– Він пішов від нас зовсім.
– Від нас? – не зрозуміла Ірина.
– Так. Пішов із нашої родини. У нього завелася нова жінка, і він хоче з нею жити, а те, що я з ним стільки років жила, він забув.
З розповіді матері, яка рясно перемішувалась різними вигуками, Ірина зрозуміла, що батько вранці поснідав, зібрав речі в сумку, з якою їздив у відрядження, розбудив дружину і спокійно повідомив, що йде.
– Я тобі вдячний за все, але я йду до іншої жінки. Грошей у тебе вистачить на пару років скромного життя, а ти за цей час знайди роботу. Квартиру залишаю тобі. Більше я тобі нічого не винен, прощавай.
Поки Оксана Борисівна, не зовсім прокинувшись, розуміла ці слова, чоловік поїхав. Вона вирішила, що їй щось наснилося, і нічого не відповіла. Тільки потім вона захвилювалася. Телефон чоловіка не відповідав, грошей на витрати у шухляді столу не було. Вже починаючи тихенько переживати, Оксана Борисівна зателефонувала до банку і з’ясувала, що на рахунку залишилося зовсім небагато грошей на її думку.
– Я її знайду і поквитаюся. А він ще прийде до мене. Він зможе без мене. У двадцять років я йому була потрібна, а в п’ятдесят п’ять куди мені? Ось так життя покладеш на чоловіка, а він потім ось чим віддячить.
– Мама!
– Мені 55 років, куди я тепер? Уявляєш, він мені сказав, що я маю йти працювати.
– Ну, може, це й на краще. Почнеш нове життя.
– Ти смієшся? Я тебе зрозуміла. Любиш того батька, у кого гроші. Навіщо я тепер тобі? Правильно, у цьому житті кожен сам за себе.
Ірина задумалася, а мати все щось бубоніла. І раптом до Ірини долинуло.
– До речі, він ще має платити на дитину аліменти.
– Яку дитину? – Не зрозуміла Ірина. – На мене?
Ірина вже одружена і має маленьку дитину. Зрозумівши, що мама не в собі, Ірина вирішила забрати її до себе на якийсь час. Маленький син Ірини та Андрія був зараз на дачі в іншої бабусі. Іншого виходу вона не бачила. Квартиру Ірині купив тато. То була хороша трикімнатна квартира, оформлена вона була на нього.
І тепер Андрій неприязно поглядав на тещу, щоб та не заявила права на частину цієї квартири. Але Оксані Борисівні поки що не було до цього. Усі її переживання крутилися навколо пошуків тієї, до якої пішов чоловік.
– Ми йому покажемо, – не слухаючи нікого, говорила за вечерею Оксана Борисівна. – Він у нас одумається, і крокуватиме в ногу до самої пенсії, шкодуючи про свою помилку.
Зять дипломатично пішов до іншої кімнати. Він був повністю на боці тестя. Мати Оксани вже за день йому набридла. А та все продовжувала:
– Я знайду адвоката, щоб відсудити половину його фірми.
– Мамо, не треба. Він тобі квартиру залишив і в судді ти в нього нічого більше не отримаєш. Його адвокат краще за твого буде. Батько свого не віддасть.
– Батько? Та який він тобі тепер тато? Він нас покинув. Він навіть не подумав, як його відхід відобразиться на тобі.
– Мамо, ти про що? Зі мною все в порядку.
– До речі, грошей він мені залишив мало. Ти мені даси грошей на адвоката?
– Мамо, ну ти подумай, я мало отримую, в Андрія просити я не буду. І ми не маємо зайвих грошей.
– Я в тебе не зайві прошу, а потрібні мені!
Наступного вечора Андрій, прийшовши з роботи, не побажав більше слухати ні про себе, ні про інших невірних чоловіків.
– Оксано Борисівно, прийміть мої співчуття. Сподіваюся, ви до нас ненадовго і займетеся своїм життям, а не нашим.
– Ось, дивись, дочко, що на тебе чекає!
– Вашу доньку чекає щасливе сімейне життя, якщо тільки ви не втручатиметеся. Ви чай вже попили, може, час вам повернутися додому?
Оксана Борисівна гордо пішла у свою кімнату.
– Андрію, так не можна, у мами життя зруйнувалося.
– Зруйнувалося? Так їй не дев’яносто років, вона має квартиру. Вона може знайти роботу. Може її продати, купити собі дешевше. Може здати в оренду та жити згідно з отриманим доходом.
– Хіба в грошах справа?
– Насамперед у них. І це вірно. У неї закінчилося сите безтурботне життя. Тепер нехай сама думає про все.
– Ну, ти зрозумій, вона жила так – була впевнена у завтрашньому дні і раптом все, пропало. Людина завжди живе, плануючи своє майбутнє. Ось уяви собі – ти збираєшся жити довго та щасливо, відкладаєш гроші на відпустку, плануєш ремонт. Думаєш про народження дитини. І раптом одного ранку раптово все змінюється, і ці зміни тривають довго. І до колишнього життя повернення немає.
– Уявляю. Ну і що?
– Не можу я виставити маму.
– Мила, твоїй мамі не вистачає глядачів. Вдома їх немає, а тут ми…
Оксана Борисівна відчинила двері і зверхньо глянула на зятя.
– Андрію, я все чую. Хочу нагадати, що цю квартиру куплено не на твої гроші, а на наші.
– Ну, ось нарешті, бо я вже зачекався. Тільки квартира куплена на гроші батька Ірини, а не на ваші.
Увечері, коли всі затихли, Андрій запропонував Ірині, якщо твоя матуся вже живе тут, нехай вона працює нянею для нашого сина. Я їй і зарплату виплачуватиму.
– Вона не зможе.
– Їсти захоче, зможе. Тільки нехай з’їжджає, хорошого потроху. Може скромну квартиру винайняти по сусідству, а свою здавати в оренду. Дивись, як все чудово виходить, – зрадів Андрій. – Зараз за квартиру не платить, харчується за наш рахунок. Її завдання шукати роботу і на вихід. Ти зі своєю жалістю тільки заважаєш. І взагалі твоя мама ніде не пропаде.
– Значить так, – вранці Ірині заявила Оксана Борисівна. – Я все обдумала. Я житиму у вас, а свою квартиру здам в оренду. Далі подивимося.
Андрій уже пішов на роботу і не чув цієї заяви. Як тепер поєднати пропозицію матері та побажання чоловіка Ірина не знала. Хтось тут явно зайвий.
Але хто?