Марина бігла по полю червоних маків, широко розкинувши руки, назустріч лагідному вітерцю та яскравому сонечку.
Раптом загриміло, небо стало темним, і маки різко потемніли.
Жінка зупинилася і навіть уві сні відчула, як їй стало важко на душі…
…Марина прокинулася, але відчуття якоїсь прикрості від сну залишилося.
Дівчина полежала трохи в ліжку, думаючи, до чого б це все їй приснилося?
Взагалі червоні маки сняться до кохання, до радісної події, а от чорні до чого?
Треба подивитись значення сну…
Тільки вона взяла у руки телефон, як раптом він задзвенів – будильник!
Настав час вставати, а то запізниться на роботу, начальник на неї останнім часом і так скоса поглядає…
Марина побігла у ванну, на ходу увімкнула чайник. Коли вона пила каву, то вирішила таки почитати швиденько про свій сон, але не встигла.
Подзвонила її подруга й колега по роботі Люда. Вона запитала, чи немає в неї випадково зайвої туші, хоча знала що є, бо Марина днями отримала замовлення з косметикою…
– Гаразд, принесу тобі туш, – сказала Марина.
– Маринко, ти справжня подруга! – зраділа Люда.
Ось і настав час їхати. І знову Марина не встигла подивитися значення свого дивного і неприємного сну.
– Гаразд. – подумала вона. – В обідню перерву гляну.
Хоч вона й поспішала, але на роботу Марина все одно запізнилася на п’ять хвилин. І таки отримала догану від начальника.
Потім ближче до обіду той запитав її про звіт, який ще не був готовий.
Марина сказала, що завтра здасть.
І тут начальник, прямо на весь відділ, несподівано вигукнув:
– Слухай, Микитенко, ти взагалі вмієш хоч щось робити нормально?!
Ось усі встигають свою роботу зробити, а ти одна – ні!
Все-таки причепився… – подумала Марина. – Це він мене так не злюбив через те, що я на новій програмі краще за нього тоді розібралася. І при всіх це сказала… Недолуга, треба було наодинці все пояснити. Хай би він героєм дня був! Ох, влаштує він ще мені. Ну та гаразд, піду спокійно пообідаю в кафе…
Людей в кафе було повно. Залишилося тільки одне вільне місце поряд з якоюсь жінкою – справжньою пані.
Вона була у строгому жакеті чорного кольору та фіолетово-чорному маленькому капелюшку. На губах – матова червона губна помада.
Марина запитала, чи вільно поряд з нею? Жінка велично кивнула і промовила:
– Сідайте. Обід, діло святе. Смачного.
Сама ж вона їла круасан, запиваючи його кавою з маленької філіжанки.
Марина вдячно кивнула і почала без апетиту їсти, майже не помічаючи смаку.
– Ви, вибачте, чимось стурбовані? – запитала незнайомка. – Ви ж не пережовуєте навіть добре, а їжею треба насолоджуватися.
Марина подумки закотила очі – ось співрозмовниці їй ще й не вистачало, ніби без її нотації, вона б і не поїла.
– Ні, ви мене, звичайно вибачте, просто у вас задумливо-відчужений погляд, от я й подумала, що сон вам дуже настрій зіпсував.
Так, чорні маки уві сні це серйозно… Зараз ви біжите життям, маючи все – роботу, радість, любов, добробут.
Але незабаром все закінчиться, і ви увійдете в чорну смугу свого життя…
Та не переживайте – вона теж закінчиться, коли знову на шляху вам трапляться червоні маки.
Тільки вони будуть уже наяву, а не уві сні. Все відбуватиметься швидко, як по маслу, буквально за кілька днів ви відновитеся.
Усього вам хорошого, я думаю, що ви впораєтеся з майбутніми бідами, життєвої сили вам вистачає!
Марина з перших слів жінки мало не поперхнулася, а потім просто сиділа і слухала.
Коли таємнича незнайомка пішла, тільки потім Марина ніби отямилася.
– Що це було? Сон наяву, чи його продовження? – вголос спитала вона сама себе.
Марина озирнулася, але несподіваної тлумачниці її сну вже не було.
Марина знизала плечима, доїла обід, вирішивши перед цим – що буде, те буде, від цього не втечеш, і пішла на роботу.
І ось тут її чекав перший сюрприз – прийшов наказ на скорочення.
Її прізвище було в ньому під другим номером…
Начальник зачитав його, прямо смакуючи кожну букву.
Марина засмутилася, але не настільки, бо після слів несподіваної сусідки по столу в кафе, якось внутрішньо зібралася і була готова до будь-яких несподіванок.
Марина чомусь їй повірила.
Вона зібрала свої речі в коробку, попрощалася з дівчатами і пішла.
Виявилося, що скорочення, це були квіточки, бо вночі їй зателефонувала мама і плачучи розповіла про те, що батько дуже заслаб, а вона їй дзвонить з лікарні.
Марина зібралася і поїхала на околицю міста, де знаходилася районна лікарня.
Коли вона зайшла в палату, заплакана і якась одразу постаріла мати кинулася їй назустріч, обійняла дочку і знову заплакала.
Вони з батьком дуже любили один одного, і вона не з чуток знала, що таке щаслива родина.
Тому й не поспішала виходити заміж за першого зустрічного, сподіваючись, що призначений долею чоловік обов’язково знайде її, або вона його.
…Потяглися важкі дні, вони з мамою по черзі чергували біля батька в лікарні.
Його лікував молодий лікар, Євген Миколайович, дуже грамотний та компетентний. Мама спочатку хотіла когось старшого, але потім зрозуміла, що він дуже добре справляється.
Євген Миколайович за день приходив до батька в палату кілька разів.
І ось через місяць, коли Марина прийшла змінити маму, її перехопив у палати лікар, він порадив забрати тата додому. І сказав, що він заїжджатиме, відвідуватиме батька.
Марина злякано на нього подивилася:
– Його скоро не стане?
– Ні, він мені поскаржився, що йому тут недобре, бо вас від життя відволікає, ви з мамою втомилися. Дуже просився додому, сказав, якщо йому судилося пожити, то тільки там, а не в лікарні. Давайте спробуємо…
Увечері батько вже був дома і справді навіть повеселішав.
Марина поцілувала батька, вибачилася й поїхала додому.
Вчора в неї зірвало кран на кухні, сантехнік перекрив воду, сказав, треба купити новий змішувач.
А три дні тому й лампочки дві перегоріли.
Отже, спочатку в магазин! Добре, що є невеликий запас грошей, але й він, завдяки всім побутовим негараздам, закінчується.
Треба було усувати наслідки й переглянути нові газети з оголошеннями про роботу, яка їй дуже потрібна.
Навантажена сумками Марина вийшла з іншого виходу магазину, щоб іти до стоянки, на якій була її машина, і раптом бічним зором помітила щось яскраво-червоне, повернула голову в той бік – маки!
На клумбі розцвіли маки, щоправда дрібні, не такі великі, які вона уві сні бачила, але вони були живі.
І тут вона згадала жінку та її слова:
– Але не переживайте, чорна смуга закінчиться, коли знову на шляху вам трапляться червоні маки, тільки вони будуть уже наяву, а не уві сні.
Невже так буде?
Так! Так і сталося. Життя почало налагоджуватися.
Увечері прийшов сантехнік і не тільки поміняв кран, а й, побачивши лампочки, що лежали на столі, запропонував свою допомогу.
Але головне, перед тим як лягти спати, після душу, філіжанки кави та купи переглянутих і обведеним червоною пастою оголошень про роботу, їй зателефонувала колишня колежанка й сказала:
– Маринко, мені щойно дзвонила моя приятелька Юля, пам’ятаєш, вона секретаркою у нашого директора працює?
Так ось, він дізнався, що з новою програмою розібралася тільки ти, а наш начальничок так до кінця і не зрозумів у чому суть справи і коли дізнався, що він тебе скоротив, так сварився на нього.
Коротше, його звільнили і хочуть тепер це місце запропонувати тобі, уяви?!
Марина, де стояла, там і сіла!
Якщо це правда, то це крутий життєвий поворот, звісно.
Гаразд, нема чого раніше радіти, ще ніхто не дзвонив і нічого не пропонував.
Але їй зателефонували зранку і попросили підійти на роботу.
Сам директор запропонував їй чашку кави, а потім запитав, як вона зрозуміла цю програму.
Марина йому все розповіла.
– Я хочу, щоб ви очолили відділ, Марино Петрівно. Мені такі чудові спеціалісти потрібні. Ви як, не проти?
– Навпаки, дякую вам! Бо я люблю і знаю свою роботу!
– Чудова відповідь, такою ж буде і зарплата. Завтра приймайте відділ…
Щаслива Марина побігла потішити батьків, вірніше маму, адже тато не знав, що її звільняли.
У дверях їхньої квартири вона зустрілася з лікарем, Євгеном Миколайовичем.
– Ох, вибачте, – промовила жінка.
– Марино, а я думав, що вже не побачу вас… – сказав той.
– Що сталося, батькові гірше?! – ахнула Марина.
– Ні, навпаки краще.
– Спасибі вам велике.
– А ще я радий вас бачити.
Марина була здивована, бо вона переживала зізнатися, навіть сама собі, що їй дуже подобається цей чоловік.
Та й не до кохання було, коли тато слабий був. І взагалі, вона про нього нічого не знала – одружений чи ні, може, у нього вже купа дітей.
Їй здавалося, що він на неї навіть не звертає уваги. Марина з таким подивом дивилася на нього, що він навіть знітився, а потім запитав:
– Може, ми якось повечеряємо?
– Із задоволенням!
Щаслива Марина перед сном лежала і думала:
– Життя почало налагоджуватися. Що ж, передбачені сном і тією незвичайною жінкою негаразди останніх днів, я подолала.
Кажуть, коли попереджений, значить – готовий.
Не здалася і не опустила руки і навіть зустріла чоловіка, від якого в мене вперше в житті серце стрепенулося. Напевно, це і є кохання.
А все-таки, хто вона, ця незвичайна жінка? Може це мій янгол-охоронець?
Дякую тобі, незнайомко, ким би ти не була…