Лілія вийшла заміж рано. Петро залицявся гарно, почуття у молодих були взаємними, тому у 22 роки Лілія стала дружиною.
За два роки у них народилася донечка Оля. Вони душі в ній не чули. Петро Степанович влаштувався на другу роботу, щоб дружина та донька нічого не потребували.
А через чотири роки у них народилася друга донька Леся. Сім’я була дружною, сестри були не розлий вода, до школи ходили разом. Усе ділили навпіл. Батьків шанували.
Після школи Ольгу влаштували в інститут. А коли дівчині виповнився 21 рік, у їхній родині трапилося нещастя.
Батько дуже заслаб і його не стало. Лілія Михайлівна важко пережила відхід чоловіка, доньки завжди намагалися бути поряд.
Після того як Лілія відійшла від усього того, Ольга заявила, що виходить заміж.
Незабаром у них із чоловіком народився синок. Ще через три роки, Леся теж вийшла заміж. У них із чоловіком народилася донька Валя. Але шлюб обох дівчат тривав недовго. Спочатку Ольга повернулася до матері з онуком, а через якийсь час і Леся пішла від чоловіка.
Лілія Михайлівна після повернення Ольги звільнилася зі школи, вона працювала викладачем молодших класів.
Влаштувалася на пів ставки у дитсадок. Решту вільного часу, допомагала своїм донькам з дітьми. Ольга з Лесею, працювали на хороших посадах, тому потреби в грошах особливо не відчувалося у їхній родині.
Але коли мати заявила, що зустріла Василя, вся ідилія в сім’ї зникла.
– Василю, як я й передбачала, доньки не схвалили нашого рішення, – повідомила телефоном Лілія Михайлівна своєму нареченому.
– Ліліє, ну звичайно вони не схвалять. Мені треба приїхати до вас у гості, щоб твої доньки побачили мене. Тоді вони зрозуміють, що я до тебе із серйозними намірами.
– Ох не знаю Василю, але спробувати можна.
Лілія та Василь домовилися влаштувати зустріч у вихідний у них вдома.
Коли мати розповіла про гостя, який до них має прийти на вихідні, сталося дивне.
Ольга одразу ж сказала, що ноги її не буде в цьому будинку, поки він не піде!
Леся теж бурчала, але не була така різка, як старша сестра.
У вихідний Лілія Михайлівна готувалася до приходу Василя. Ольга, залишивши сина, пішла до свого нового коханого.
Леся сиділа у своїй кімнаті з донькою.
У призначений час прийшов Василь. Мати запросила Лесю до столу і попросила бути трохи ввічливою з Василем Івановичем.
Василь вручив букет квітів Лілії, а онукам приніс солодощі. Леся ніби з висока спостерігала за тим, що відбувається. Тоді Василь звернувся до дівчини:
– Лесю, я знаю, що ви не схвалюєте наш шлюб. Але зрозумійте, у мене найсерйозніші наміри до вашої мами. У майбутньому ви це зрозумієте. Дозвольте вашій мамі відчути себе коханою жінкою, – сором’язливо сказав Василь.
Леся трохи зморщившись звернулася до матері:
– Добре, я не буду проти ваших стосунків, але пообіцяй мамо, що ти допомагатимеш мені з Валею. Я зараз ніяк одна не впораюся, – із невдоволенням промовила дочка
– Лесю, звичайно! Ти можеш привозити Валечку, коли тобі треба. Я не залишу вас із Ольгою без своєї допомоги.
Наступного дня Лілія Михайлівна почала збирати свої речі. Ольга, яка повернулася, не розмовляла з матір’ю. Вона поставила їй умову – або вони, або Василь.
Звичайно, Лілія не знала, що робити. Ольга мало не переконала її, що вона зрадниця…
Але й своє щастя вона переживала втратити. Василь її підтримував, заспокоював, що мине трохи часу і Ольга пробачить матір.
Після переїзду, як і обіцяла Лілія, вона сиділа із онуками. Леся привозила свою дочку й сина Ольги теж. Сама Ольга відмовляла з’являтися у новому будинку матері.
А незабаром вона й сама вийшла заміж.
…Через два роки, Василь та Лілія продали квартиру Василя Івановича і купили будинок за містом.
Онуки всі канікули гостюють у баби Лілії та діда Василя.
Ольга ж і донині ставиться до матері байдуже. Привозить сина і одразу їде…
І що тут зробиш? Треба жити далі і намагатися налагодити стосунки в сімʼї. Така вже доля, мабуть…