– Христино, ти списком гостей мені цим тицяєш у ніс вже котрий день. Я його глянув одразу, як тільки ти показала. І нічого не змінилося. Ти мою бабусю не внесла. Я ж казав, що не побачив її у списку. Більшість із запрошених я навіть не знаю. Як я можу щось порадити тобі?
Олег покосився на список, що лежав поруч із ним. Щоразу, коли наречена просила перевірити, чи всіх гостей вона розташувала у правильному порядку, чоловік нагадував їй, що не бачить серед запрошених імені своєї бабусі. Загалом список він не розумів. Навіщо когось ще й у правильному порядку розміщувати? Невже гості самі не розберуться, куди їм сісти? Вона ж не планувала для кожного окреме меню? Начебто про це розмови точно не було. Звичайно, у кожного свої дивацтва, але Олегу здавалося, що його наречена тільки дарма навантажує себе зайвими турботами.
– Бабусю твою ми на весілля не запросимо. Я думала, ти зрозумієш, і не доведеться тобі прямо говорити. Ну справді, Олег! Ти серйозно хочеш, щоб вона там була? Тільки осоромить нас! Де вона, село, а де ми? Усі люди будуть культурними з вищого суспільства. Твоя бабуся ну ніяк не впишеться. Я до неї в гості їздити не люблю. Через силу це робила останнім часом. Тож про неї можеш не говорити. Перевір, чи правильно я розподілила всіх на місця. Чи ти хочеш, щоб я повністю на собі тягла організацію весілля? І без того дуже багато зробила. Навіть костюм тобі сама вибирала.
– Костюм ти мені вибирала, бо тобі не подобалися варіанти, які я вибирав. Просто упокорився і погодився з твоїм рішенням, – видав Олег. Його думки на мить розчинилися у свідомості. Вони крутилися десь на задвірках, а от знайти якусь відповідь, пояснення словам нареченої не вдавалося. – І як це ми не запросимо бабусю? Що за рішення таке?
Христина пирхнула, проігнорувавши слова свого нареченого. У неї не було настрою сперечатися та доводити свою правоту, бо вона вже все вирішила. Нехай Олег просто змириться з цією думкою. Коли вони одружаться, йому доведеться з багатьом упокорюватися, тому що головною в сім’ї планувала стати вона, Христина. Хіба це справа? Чоловікові командувати? Адже він навіть костюми собі вибирав надто прості. Поки село з себе не викорінить, головні рішення приймати не буде – так вирішила Христина.
Проте закривати очі на таке ставлення до себе чоловік не збирався. Коли наречена розвернулася, взяла сумочку і пішла до дверей, він упіймав її за лікоть і попросив зупинитися.
– Ти не відповіла на моє запитання. Чому ти ухвалила таке рішення без мене? Ти ж знаєш, що бабуся – єдина рідна людина, яка в мене є.
Христина цокнула язиком, забрала руку і невдоволено подивилася на свого нареченого, всім виглядом показуючи, що його наполегливість їй неприємна.
– Я запізнююсь. Поговоримо пізніше, якщо до тебе не дійде те, що я й без зайвих пояснень донесла до тебе.
Наречена пішла, а Олег сів на диван, обхопив голову руками і відчув, як сильно запульсували вени у скронях.
Надія Юріївна, бабуся, піднімала Олега із п’яти років. У цьому віці хлопчик втратив матір. Його батька не стало ще коли Олег був малюком і нічого не розумів. Він не встиг познайомитися зі своїм татом і не знав його, проте маму пам’ятав. Бабуся часто розповідала онукові про батьків, говорила, як сильно вони любили один одного, чекали на його появу, але доля виявилася жорстокою. Незважаючи на те, що Олег ріс із бабусею, він не знав нестачі кохання. Маминим синочком Надія Юріївна онука не ростила, але при цьому всю себе віддавала, оточувала його турботою. Він завдячує бабусі всім, що мав зараз. Якби не вона, хто знає, яким би він виріс? Міг опинитися в дитбудинку, навіть у прийомній сім’ї, але там він відчув би себе коханим хоч раз?
Зараз, роздумуючи, що для нього означає кохання, Олег раптом ніби прийшов в себе. Адже Христина не дбала про нього. Вона говорила, як сильно любить, часом влаштовувала сцени ревнощів, якщо затримувався десь, але тієї теплоти, яка іскриться від справжнього кохання, ніколи не було. Вона навіть бабусю його не хотіла запросити на весілля, хоч знала, наскільки це важливо для чоловіка. А яке весілля може бути без бабусі? Олег задумався, скільки грошей уже витратив на організацію урочистостей. Батьки Христини були заможними людьми, крутилися в колах, які деякі називають вищими, але при цьому йому не хотілося, щоб вони оплачували весілля повністю. Олег працював провідним розробником у великій IT компанії. Йому подобалося те, чим він займався, та й отримував дуже добрі гроші, а все-таки шкода було, що вклав чимало, і тепер навіть повернути нічого не зможе, якщо весілля раптом скасується.
Розуміючи, що потребує поради, Олег вирішив поїхати до бабусі. Надія Юріївна жила за сорок кілометрів від міста. Перебиратися до онука вона відмовилася.
– Ну яке мені місто, Олежику? Я ж пропаду там. Тут городом займаюся, на свіжому повітрі. Чим мені займатися у місті? Ось коли зовсім немічною старою стану, то продам будинок і переберуся до тебе ближче, ну або в будинок для літніх людей.
– Чому ти говориш постійно про будинок для людей похилого віку? Знаєш, що я ніколи не дозволю тобі опинитися там! – хмурився Олег.
– А я не збираюся безпорадна тобі на шию сідати. Тобі про сім’ю свою дбати треба буде, синку. І вистачить турбувати мені нерви вже такими розмовами!
Бабуся все намагалася робити самостійно. Чим вона так не догодила Христині? Раніше наречена поводилася інакше. Коли вони приїжджали до села, вона раділа, сміялася і казала, що все чудово, і їй подобається Надія Юріївна. Може, просто втомилася від підготовки до весілля? Таке теж могло бути?
Олег важко зітхнув, сідаючи в машину і заводячи мотор, що відгукується приємним слуху бурчанням.
Дорога заспокоювала чоловіка. Він уже перестав накручувати себе. Думаючи, що наречена просто втомилася, Олег остаточно заспокоївся. А ще й бабуся зустріла його такими теплими, рідними обіймами, і всі прикрощі раптом залишилися десь далеко.
– А ти чого заздалегідь не попередив, що приїдеш? Я спекла щось або твій улюблений борщ наварила. У мене навіть готового нічого немає. Я сама зараз кашами та ягодами харчуюсь.
– Бабусю, ну я ж не від’їдатися до тебе приїхав. Просто побачитись, поговорити.
Олег уже подумав, що він погарячкував, просити поради йому не слід, а тим більше розповідати про витівку нареченої. Христина погарячкувала теж. Вона обов’язково змінить свою думку.
– Щось у тебе сталося? Якийсь похмурий сидиш, – запитала Надія Юріївна, наливаючи онуку чай зі свіжим листям смородини.
– Нічого від тебе не приховаєш, бабусю, – усміхнувся Олег, вирішивши опустити частину правди. — Розумію, що перед весіллям усілякі думки можуть відвідати голову, але мені раптом сумно стало. Як переконатися, що зробив справді вірний вибір, і наречена любить мене так само, як і я її?
– Ви з Христиною посварилися? – Надія Юріївна сіла за стіл та уважно подивилася на онука.
– Ні що ти. Ми не сварилися. Просто мені часом здається, що я не відчуваю кохання з її боку. Все на словах, а ось поведінка, вона звучить якось інакше. Може, я неправильно висловлююсь зараз, але у мене виникають дивні відчуття, і я не знаю, як їх можна описати словами.
– Прислухайся до своєї душі. Розлучення – справа нехитра, звичайно, але погана. Якщо сумніваєшся зараз, може вам відкласти весілля? Поспостерігати ще якийсь час і переконатися, що створені один для одного?
Олег на мить представив реакцію нареченої, якщо попросить її почекати з весіллям. Вона йому таке влаштує, бо ж все вже сплановано. Здавалося, що планувати вона почала задовго до того, як він зробив їй пропозицію взагалі. Що весілля було єдиною радістю для неї, а не сам факт становлення його дружиною.
– Напевно, це так дається взнаки моє хвилювання просто. Адже я теж переживаю. Не хочу про розлучення навіть думати. Найкраще один раз і назавжди, щоб було як у мами з татом.
– Мама з татом твої дуже любили одне одного. Вони надихатися один одним не могли, – з тугою зітхнула Надія Юріївна. – І зараз вони точно разом на небі. Впевнена, їм там добре. Вони відпочивають. Колись ми всі там зустрінемося.
Посидівши трохи у бабусі, Олег вийшов надвір розім’ятися, допоміг навести лад перед сараєм і поїхав назад у місто. Йому вже полегшало, і він не ображався на наречену. Впевнений у тому, що зараз повернеться додому, вони про все поговорять і прийдуть до спільного рішення, Олег із мрійливою усмішкою на губах вів машину.
Очікування його не збіглися з реальністю. Христина була не в настрої, звинуватила у всьому нареченого, якому, як їй здавалося, до весілля не було жодної справи.
– Бачила я, що ти в село їздив. Зайнятися більше нема чим? Чи шукав зустрічі зі своїм першим коханням, яке там живе?
– Ти чого, Христино? Що на тебе найшло? Це було у шкільні роки. Стільки води вже витекло. Вона одружена, щаслива. Навіщо мені шукати зустрічей з нею?
– Тому що все ще любиш її? Ти ж не сказав, що не любиш її більше!
Здавалося, що Христина намагалася переконати нареченого відчувати себе винним, вибачатися перед нею та забути тему, розпочату ще вдень. Такий метод часто спрацьовував, але тепер виправдовуватися Олег не збирався. Йому набридло постійно вибачатися, навіть якщо не зробив нічого поганого. Христина сама придумала якусь нісенітницю, сама образилася, адже ображатися зараз потрібно йому.
– Не неси нісенітниці, будь ласка! Навіщо мені говорити те, що сотню разів повторював тобі? Я тебе люблю. А їздив я до бабусі.
– Сподіваюся, сказав їй, щоби не розраховувала до нас на весілля приходити? – Зітхнула з полегшенням Христина і заплескала довгими пухнастими віями.
Вона ніби й забула про перше кохання свого нареченого, про яку він обмовився лише один раз, та й то випадково. Зараз їй хотілося якнайшвидше згладити сварку і похвалитися успіхами минулого дня. А ще вона волосся пофарбувала. Невже Олег цього не помітив?
– Вона прийде на наше весілля, бо це наше весілля, а не твоє. Навіщо мені весілля, якщо воно не для нас і наших сімей, а для чужих мені людей?.. Перш ніж складати список і викреслювати з нього мою бабусю, слід було запитати у мене, чи потрібне мені таке весілля.
– Значить, мої родичі тобі чужі? – Підвищила голос Христина, практично переходячи на сварку. – Я стільки над цим весіллям працюю, щоби все пройшло ідеально! Твоя бабуся не вписується, як ти не зрозумієш? Я сказала, що її там не буде.
Олег ледве стримувався від образи. Він ніколи раніше не дозволяв собі підвищити на кохану голос. Якщо придивитися, то й не сварилися вони жодного разу серйозно. Олег завжди намагався вирішувати конфлікт, що назріває, мирним шляхом. Він намагався розмовляти зі своєю нареченою, йшов їй на поступки, але зараз усі розмови здавались йому марними.
Христина щось ще говорила, що її батьки проти появи його бабусі, та й взагалі якщо буде обурюватися, вона скасує все і не вийде заміж, тому що наречений зобов’язаний зважати на думку своєї нареченої.
– Йди звідси! – Видавив із себе Олег тихим голосом.
– Що ти зараз сказав? – Христина миттєво приземлилася. Вона вже не сварилася, а шоковано дивилася на чоловіка, який ніколи раніше поганого слова їй не сказав. Тепер він з’явився перед дівчиною в іншому світлі. Вона навіть подумала, що неправильно почула. Адже не міг її Олег повестися настільки грубо?
– Пішла геть!.. З моєї квартири. Я все доступно пояснив? Жодного весілля не буде. Я не збираюся одружитися з дівчиною, яка начхати хотіла на мою думку і мою родину. Вважаєш себе правою? Прекрасно! Хотіла весілля без моєї бабусі? Теж добре. Бажаю, щоб у тебе саме таке весілля і склалося, але не зі мною. Ти не та жінка, з якою я хочу йти пліч-о-пліч до кінця своїх днів. І зараз я усвідомлюю це.
Христина довго не могла знайти слова, щоби висловити своє здивування. Вона розкривала і закривала рота, невдоволено смикалася, дивилася на Олега і чекала, що він ось-ось впаде на коліна, проситиме у неї прощення і говорити, що він даремно сказав усі ці слова.
І вона вибачить…
Звичайно, вона вибачить його, адже так мріяла про це весілля.
Тільки вибачатися наречений не поспішав.
– Ти це серйозно? Проганяєш мене через свою бабку?
– Через бабусю а не бабку. Втім, кому я пояснюю? Тобі таке поняття мабуть не втлумачили у дитинстві.
Христина невдоволено притупнула ніжкою. Вона не знала, що зробити – влаштувати сварку, розплакатись? Що допоможе у такій ситуації?
– Я піду, і весілля тоді точно не буде. Ти добре подумав? Ти ж більше не знайдеш собі таку наречену, як я.
– Про що ти говориш, Христино? Наречених таких ось як ти якраз хоч греблю гати, але мені така не потрібна. Я вже сказав тобі про це. А бабуся вона одна. І я не дозволю тобі ображати її. Весілля не буде. Тепер уже точно.
Христина довго обурювалася, ображала Олега, сварилася, що вона ніколи його не пробачить, а її батьки обов’язково зроблять все, щоб він втратив пригріте містечко і перетворився на бездомного. Тільки всі ці слова виявились порожнім звуком.
Справжню причину розлучення з нареченою розповідати бабусі Олег не став, щоб вона ненароком не відчула себе винною. Він лише повідомив, що прислухався і зрозумів, що зробив неправильний вибір, поспішив із рішенням одружитися з Христиною.
Олег сподівався, що зустріч із тією самою обов’язково одного разу відбудеться, і тоді він відчує, що вона створена для нього. Вони будуть любити один одного, роститимуть дітей у повному коханні та взаєморозумінні сім’ї. Він навіть не уявляв, що та сама була поруч, і він часто зустрічався з нею на роботі. Це Олег ще мав з’ясувати, але поки що він не поспішав і просто насолоджувався життям.