У дитинстві Оксана мала подружку. А у подружки була бабуся, яка любила свою онучку.
Оксана теж мала бабусю, але вона не любила Оксану і всіляко підкреслювала свою нелюбов. Могла запросто сказати дівчинці: “Ну треба ж, яка ти некрасива виросла».
Звичайно, Оксані було прикро, вона скаржилася мамі. А мама казала: «Та не слухай ти її. Я теж у дитинстві була такою».
Оксана не вірила мамі, вона розглядала себе у дзеркало і не знаходила подібності ні з мамою, ні з татом. Ось тоді в Оксани з’явилася думка, що її вдочерили. Коли вона це сама собі вигадала, стало легше. У цю схему вкладалася нелюбов бабусі, несхожість із батьками, стримане ставлення тата. Ні, він по-своєму любив і дбав про дочку, але ніколи не обійме, не приголубить. Та й головне – Оксана перестала заздрити подружці, яку любила бабуся.
Батьки любили Оксану, дбали. Сім’я була дружною. Батько любив маму. Бабуся приходила в гості дуже рідко, переважно батько їздив до неї один. Усіх все влаштовувало.
Оксані було вже двадцять вісім років, батька не стало.
На прощанні бабуся заливалася слізьми, і раптом попросила, щоб Оксана пішла, не давала їй підійти щоб, попрощатися з батьком.
Народу на прощанні було багато, всі переглядалися, перешіптувалися, але ніхто не наважився заперечити бабусі. Оксана не пішла на вимогу бабусі, вона просто не попадалася на очі бабусі.
Бабуся плакала, вимовляла мамі: «Ось ми з тобою залишилися вдвох. Немає мого синочка, а ти навіть не потрудилася народити для мого сина».
Люди здивовано вдавали, що не чують цього, і поглядали на Оксану. Але Оксана вибачливо посміхалася, на кшталт я знаю, що я батькам нерідна.
Коли гіркота втрати притупилась, Оксана наважилася поговорити з мамою:
– Розкажи мені все, будь ласка. Я вже давно здогадалася, що я вам нерідна, але хочеться знати всю історію.
– Ну що ти, доню, хто тобі таке сказав? Ти найрідніша. Ти моя дочка.
– Тобто твоя, але не татова? Не може такого бути. Я ж бачила документи, я народилася через три роки після укладання вашого шлюбу.
– Тобі погано жилося? Ти була нещасною? Навіщо тобі це знати?
Але Оксана наполягла на своєму, і мама розповіла.
Через місяць після весілля мама з батьком посварилися так, що розбіглися. Через дрібниці якогось посварилися, але й свекруха ще додала вугілля до того багаття: «Дружина повинна йти на поступки чоловікові». Загалом рік прожили окремо, потім у мами з’явився інший чоловік, вона завагітніла Оксаною. Чоловік дізнався про вагітність та покинув маму.
Мама вирішила, що дитину залишить, а щоб не оформляти її на колишнього чоловіка, подала нарешті на розлучення. А батька не збентежила вагітність мами, він сказав, що завжди любив, любить і любитиме маму.
Отак вони знову зійшлися. Звичайно, вони намагалися народити ще одну дитину, але так і не вийшло.
Прожили щасливе життя. Тільки бабуся не змогла змиритися з тим, що онука нерідна.