То справді був казковий сон. Наче на своїх ногах вона зайшла у величезну залу. Навколо стояли гарні люди і дивилися на неї. Почулася музика, її чарівні звуки наповнили зал, і до неї підійшов гарний хлопець:
– Дозволь запросити тебе на танець!
– Я не можу йти…
…Марійка розплющила очі. Картинка казкового сну, наче відлітала все далі і далі, і розтанула… Перед очима стеля її кімнати.
Довго дивилася на неї. Потім звісила свої ноги з ліжка. Закусила губу, щоб не розплакатися, дивлячись на них. І стала перебиратися у свій візок, що стояв поряд.
Сіла і, крутячи коліщатка, попрямувала у ванну. Зайшла мати:
– Марійко, тобі допомогти?
– Мамо, я сама.
Вона вмилася і попрямувала на кухню.
– Я сьогодні сирники приготувала, – і побачивши на обличчі дочки сумну усмішку, спитала. – Ти що така задумлива?
– Мені сьогодні сон снився, наче великий зал, і я йду на своїх ногах. Потім до мене підійшов гарний хлопець… – Марійка важко зітхнула. – І я прокинулася.
– Доню, сни з п’ятниці на суботу збуваються, а сьогодні субота.
– Ні, мамо, у мене цей сон ніколи не справдиться.
– Лікар сказав, що скоро твоя черга на процедури підійде.
– Коли вона ще підійде?
…– Марко, що тобі знову не подобається? – запитав помічник, зло махнувши рукою черговій кандидатці на головну роль.
– Усі вони не такі, – режисер підвівся і попрямував до виходу.
Марко був режисером “мильних опер”, які постійно крутили на телебаченні. Він завжди намагався знайти оригінальний сюжет своїм серіалам, підібрати акторів.
Зараз йому потрібна була слаба дівчина. Кого він тільки не запрошував на проби, та все було не те.
Раптом йому на думку спала приголомшливе, і він попрямував до одного знайомого лікаря. Той був хорошим фахівцем і мав порадити. Що порадити? Марко і сам не уявляв…
…– О, до мене у гості великий режисер! – підвівся назустріч господар кабінету в білому халаті.
– Привіт, Ігоре Олеговичу!
– Доброго дня, привіт, Марко!
– Знову до тебе по допомогу, – і він поставив на стіл коробочку з презентом.
– У мене дещо краще є.
Він поклав презент у ящик столу, а з іншої пляшки налив у келихи.
– Ну говори! – лікар поставив на стіл порожню чарку і зʼїв дорогу шоколадну цукерку.
Повторивши те саме, Марко став викладати проблему.
– Мені для чергового серіалу потрібна головна героїня, дівчина на візку сімнадцять-вісімнадцятб років, – Марко безпорадно розвів руками. – Стільки зробив проб і все марно.
– І яку консультацію ти чекаєш від мене?
– Ігоре Олеговичу, не консультацію, скоріше допомогу.
– Так-так! Здається, я починаю здогадуватись…
Він увімкнув ноутбук, знайшов потрібну папку і поступився своїм місцем:
– Сідай, дивись!
Марко глянув на монітор, посміхнувся і почав пильно переглядати фото.
Тривало це досить довго. Нарешті режисер вигукнув:
– Ось вона! Ігоре Олеговичу, давай її дані!
…Марина цілу годину гуляла з дочкою. Заїжджали вони у магазини, де була можливість заїхати на візку. Заїжджали просто так, щоб дочка почувала себе звичайною людиною, купували тільки морозиво й сік.
Погулявши, вони сіли на лавку біля під’їзду під квітучу черемху. Марійка любила ці прогулянки. Заздрила тим, хто будь-коли може вийти з квартири і тому назад додому не поспішала.
Навпроти під’їзду зупинилася машина з написом «Кіно» і, звісно, всі погляди були спрямовані в той бік.
З машини вийшов чоловік, незрозуміло чому посміхнувся і попрямував у їхній бік. Він підійшов, продовжуючи посміхатися, й запитав:
– Ти Марійка?
– Так.
– Я до тебе.
– До мене?!
Марійка не могла зрозуміти, що відбувається.
Очі Марійки здивовано округлилися, а чоловік із якимось захопленням дивився на кожен її рух. І сказав:
– Хочеш зніматися у кіно?
Дівчинка застигла, потім закліпала, а на очах з’явилися сльози.
– Навіщо ви так жартуєте?
А Марко із захопленням дивився на неї, чітко бачачи епізоди свого майбутнього серіалу.
– Я не шуткую. Ти згодна?
– Правда?
– Правда, Марійко! – обернувся він до жінки. – Ви її мати?
– Так.
– Мене звуть Марко. А вас?
– Марина.
– Марино, якщо ваша дочка згодна, зараз ми поїдемо у студію на проби.
– Ну… Я не знаю.., – розгубилася жінка.
– Мамо, поїхали! – вигукнула дочка.
І вони приїхали у студію.
– Марино, – режисер відвів жінку вбік. – Ви сядьте, десь, бажано з лівого краю, щоб вас не було видно. Не ображайтеся! Так треба.
Потім він сам викотив дівчину на середину студії:
– Чекай!
Вона опинилася сама в порожньому залі. Минуло кілька хвилин, і раптом звідкись з-за лаштунків вибіг високий міцний хлопець, очі його сяяли якимось захопленням. Він став на одне коліно:
– Доброго дня, Маріє!
– Привіт! – вона дивилася на нього захопленим поглядом, не розуміючи, що відбувається.
– Я – Микола, твій партнер із серіалу, радий, що ти така!
– Яка?
– Справжня! Я сам поки що лише в одному серіалі грав, і то невелику роль. Там усі актриси були гордовиті.
– А навіть не думала, що колись потраплю у студію.
– Так, і найголовніше. Я у фільмі так і залишуся Миколою, а ти, за сценарієм, Аліса. До кінця зйомок так і називатиму тебе.
– Добре!
– Познайомились? – до них підійшов Марко і махнув комусь рукою.
Підбіг якийсь хлопець із ноутбуком. Повернув його монітором до дівчини. І тут вона зрозуміла, що їх знімали, а режисер строго сказав, звертаючись до дівчини:
– Запам’ятай, ти тепер Аліса! – він показав на ноутбук. – Ти маєш не грати, а жити у цьому фільмі. Плакати, радіти, любити Миколу – все по-справжньому. За фільмом у тебе будуть мама й тато. Під час зйомок рахуй їх справжніми батьками.
Він поклав на коліна дівчини, якусь папку:
– Тут сценарій перших дванадцяти серій. Чи буде продовження серіалу, чи ні залежить від усіх нас, у тому числі і від тебе.
Він підвівся позаду і покотив візок до виходу. Підійшовши до мами нової актриси, він сказав:
– Ходімо з нами! – і відразу почав говорити про подальше. – Зараз укласти договір. Гроші нараховуватимуться за кожен день зйомок. Дванадцять годин на день. Зйомки будуть проводитися не лише в студії, а й у будь-якому іншому місці, вдень і вночі. Давайте запишу ваші телефони! Попереджу, де і в який час будуть зйомки.
Вони зайшли у бухгалтерію, і Марко сказав жінкам, що там сиділи:
– Оформляйте дівчину у мій новий проект на головну роль!
Жінки здивовано подивилися на Марійку, перезирнулися і попросили паспорт, і молодої актриси, і її мами. Довго писали й підписували всілякі папери.
– Маріє, бо ти головна героїня, твоя ставка десять тисяч.
– На місяць, – мимоволі вихопилося у Марини.
– У день, – засміялася бухгалтерка.
– Серйозно?
…Почалося у Марії інше життя. Іноді її цілий день не викликали на зйомки, іноді приїжджали по неї вранці, а привозили пізно ввечері.
Перші кілька днів були епізоди, де вона була з татом та мамою. Режисер без сорому сварився і на дорослих акторів, і на неї. Якщо йому не подобалося, епізоди знімали кілька разів.
Але часто він і сам консультувався з молодою актрисою, вносив у сценарій зміни. Адже це для здорових людей був фільм про слабу дівчину, для Марійки це було життя, і вона намагалася показати свої почуття й душу…
…Але за будь-яким сюжетом мелодрами, колись вони повинні зустрітися. За сюжетом фільму, головний герой на машині легенько зачіпає візок, який везе засмучена мама. Героїня опиняється у брудній калюжі, з якої її витягує головний герой.
Марійка погано уявляла, як зніматиметься цей епізод. Коли вони прийшли на місце зйомок, там була, якась дівчина-спортсменка, з волоссям, як у Марійки, і почалися зйомки.
У калюжі опинилася ця дублерша, а з калюжі головний герой за талію діставав уже Марійку. Замастилися обидві…
Але Марійка чекала наступні два сюжети. Перший, коли Микола заносить її на руках на другий поверх, а вона тримається руками за його шию, їхні обличчя поряд…
І в самий ключовий момент вона наче забула, що це знімається фільм. Їй здалося, що він забув про це. Зняли два дублі:
– Досить! – махнув рукою режисер. – Давайте у квартирі!
У квартирі було три епізоди: розмова з татом, розмова з Миколою й третя, коли він несе її на кухню, а вона в одному халатику. Марійка навіть забула, що поряд знімальна група.
Коли зйомки цього дня закінчилися, до неї підійшов Марко і захоплено промовив:
– Марійка, ти сьогодні грала геніально. Молодець!
Далі за сюжетом ішов розвиток їхнього кохання.
Ось він прийшов до неї з квітами. Микола їй шалено подобався, ні не тій Алісі, а їй Марійці. Вона не грала, просто уявила, що хлопець прийшов до неї і лише від однієї цієї думки, у неї мало не зупинилося серце, вона не могла зв’язано вимовити жодної фрази, а оператор знімав, знімав, знімав…
І ось зйомки того самого епізоду, на який Марійка чекала і переживала.
Вона, виїжджає на своєму новому візку з ванної, хоче викинути у відро для сміття обгортку від мила і бачить там старі зав’ялі квіти, які приніс він. З галасом кидається в кімнату, але мами там немає, вона пішла в магазин, а в кімнаті він.
Головний герой стає навколішки перед її візком, і вони цілуються. Це був перший поцілунок у її житті. Все попливло перед очима, вона не бачила знімальної групи, думки були відсутні.
Режисер, задоволений, усміхнувся, але глянувши на героїв, несподівано промовив:
– Дубль два!
Далі було багато чого захоплюючого. Стрибок з парашутом разом із головним героєм, але там була дублерка. Стрибок у воду зі скелі, але й там була дублерка. Щоправда, у річці борсалася вже сама Марійка. Але в душі з’являлося незнайоме почуття, суміш образи та ревнощів.
Перші кроки також були не її, а героїні. Миготіло обличчя Марійки, а далі зі спини постать дублерші, яка йде, обійнявши Миколу. Марку ці епізоди чомусь не подобалися, і він, хоч і дарма, сварився на цю дублерку.
Цілих два місяці тривало це казкове життя Марійки, але зйомки закінчилися. Актори роз’їхалися. Марійка повернулася до свого звичайного життя, залишилися лише думи та мрії:
«Я ніби була у казці. Де до тебе сваряться і хвалять, але все крутиться довкола тебе.
У цій казці залишився і Микола, його поцілунки, освідчення в коханні. Він цілував не мене, а героїню Алісу, приносив їй квіти, освідчувався у коханні. А я – Марійка. Так він мене назвав лише раз, при нашій першій зустрічі. Далі я перетворилася на Алісу, героїню фільму.
– Марійка, збирайся гуляти! – пролунав голос матері. – Ось ніколи б не подумала, що моя дочка за два місяці зможе заробити півмільйона. Купимо все, що захочеш, будеш справжньою принцесою.
– Не буду я ніколи принцесою, – вона з тугою подивилася на свої ноги.
– Збирайся!
…Як це чудово, купувати речі не дивлячись на цінники. Купили одяг і їй, і мамі, і навіть татові. Ще купили косметику. У чому, в чому, а в цьому Марійка почала добре розбиратися, два місяці над нею професіонали чаклували.
Вони підійшли до свого під’їзду.
– Дочко, ти посидь! Я поки що покупки додому занесу.
Дівчина сиділа під черемхою, де вже почорніли ягоди. А в думках травень, коли черемха тільки цвіла. Тоді біля під’їзду зупинилася машина з написом «Кіно», і вона опинилась у казці.
Перед під’їздом зупинилося таксі, дверцята відчинилися і його вийшов… Микола з букетом квітів. Підійшов, простягнув букет:
– Мені?! – вона не могла повірити, невже кіно продовжується.
– Тобі, Марійко!
– Дякую, Микольцю!
Вони довго дивилися один на одного, як тоді в кіно, але зараз поряд не було знімальної групи і не треба говорити по сценарію. Хлопець усміхнувся і твердо промовив:
– Марійко, я хочу бути з тобою, назавжди, без жодного кіно!
– Микольцю, рідний мій!
Марко зайшов у кабінет свого друга-лікаря:
– Привіт, Ігорю Олеговичу!
– Доброго дня, привіт, Марку!
– Знову до тебе по допомогу, – і поставив на стіл коробочку з презентом.
– Говори! – Сказав той, дістаючи келихи.
– Насамперед хочу подякувати тобі за Марійку, – на обличчі Марка з’явилася захоплена посмішка. – Чудова виявилася актриса. Вчора переглянув усі дванадцять серій. Це мій найкращий серіал. Через пару років зніматиму продовження.
– Я радий!
– Так от за цим я до тебе і прийшов.
– В сенсі? – не зрозумів лікар.
– Ігорю Олеговичу, у продовженні серіалу головна героїні має бути на своїх ногах.
– Ах, ось ти про що? – і подумавши запитав. – Скільки у мене на це є часу?
– Два роки.
– Встигну, – кивнув він на келихи. – За героїню твого серіалу!