Поки Марина чекала на Андрія з роботи, то вирішила протерти пил на полицях і натрапила на фотоальбом.
Давно не брала вона його до рук, та й чоловік теж не переглядав. Раніше вони часто перегортали його і сміялися. Діставши альбом із полиці, вона поклала на столик і далі продовжила свою справу. Потім знову закрутилася:
– Андрійко має прийти з роботи, треба щось приготувати, добре хоч після роботи забігла до супермаркету по дорозі!
Поки готувала на кухні, прийшов Андрій, по повечеряли, обмінялися новинами. У нього й у неї були якісь новини з роботи. Це у них ціла традиція – за вечерею обмінюватися новинами, що трапилися за день.
Марина з Андрієм живуть разом двадцять два роки, народили сина, виховали, Микола навчався на останньому курсі інституту.
Останнім часом додому приходив рідко, вони зі своєю подругою Лізою винаймають житло і живуть разом. Через три місяці захист диплому й поїде їх Миколка за кордон.
Зараз багато молодих фахівців прагнуть туди. Ось і Микола зібрався зі своєю Лізою, каже: «Там перспектива й таке інше…»
Марина мила посуд, коли Андрій зайшов на кухню з їхнім фотоальбомом:
– Маринко, а ти чого раптом цей альбом дістала?
– А я пил протирала й натрапила на нього, давно ми з тобою не переглядали фото. Та я й забула про нього, закрутилася тут на кухні, я зараз…
– Добре, що у нас є цей альбом, є що згадати, – весело відгукнувся Андрій. – Ну давай, чекаю… Ніду за компʼютером посиджу.
Вона сіла поруч із чоловіком, прихопила з собою тарілку з фруктами, поставила її на столик. Хоч і знала, якщо чоловік із головою йде в роботу, то не помічає нічого довкола. Але зараз вони не працювали, вони весело сміялися, дивлячись у монітор, а потім переглядаючи альбом із фотографіями минулих років.
Колись кілька років тому у них із чоловіком з’явилося нове захоплення – вони вели фотоблог, так вони називали особистий альбом із роздрукованими знімками.
Раніше Андрій працював у модельному агентстві із брендами одягу, знімав рекламу. Коли приходив після роботи додому, сідав за комп’ютер і ретушував знімки сам, хоча йому не раз пропонували помічників у цій справі. Андрій – фотограф. Але одного разу прийшов із роботи і сказав:
– Я звільнився!
– Як так?! – не повірила дружина, чоловік дуже любив свою роботу в агенції.
– Мені запропонували набагато кращу та вигіднішу. Тепер зніматиму не моделей у студії, а дні народження, весілля та заходи. Друг відкрив агентство з організації свят і запросив мене, отак!
Андрій справді перестав працювати з моделями та повністю переключився на зйомки заходів. У нього виходили чудові дитячі портрети, креативні альбоми, корпоративи. Та й зарплата збільшилася в рази.
Марина до речі внесла пропозицію:
– Слухай, Андрійку, ти можеш за своєю ініціативою дарувати на весілля молодятам фотоальбом, де перші пару сторінок вже заповнені роздрукованими знімками. Ну а далі нова сім’я може продовжувати заповнювати альбом своїми щасливими моментами.
– Ну, Маринко, ти в мене прямо дивовижна! Точно так і зробимо, і щоб я без тебе робив?
Марині теж було цікаво, і вона частенько сідала поруч дивилася, як на її очах цілком звичайна дівчина перетворювалася на розкішну модель. Іноді він брав її із собою на зйомки, але Марина частіше бачила вже вдома фінальну частину роботи – ретуш. Іноді їй ставало смішно:
– Ой, Андрійку, я ж бачила цю дівчину наживо і ніколи б не впізнала з фотографії. Ну ти прямо таку красуню зробив з неї. Талія тонша, вилиці гостріші, очі виразніші, а ноги довші. Ну просто красуня зі світових подіумів, яка тільки вчора їхала зі мною у маршрутці. А до речі, ті красуні зі світових подіумів напевно, теж так само виходять? Цікавенько!
– Маринко, ми з тобою давно не роздруковували фото, давай подивимося альбом. Все-таки це чудово, коли можна ось так відкрити й подивитися фото. І, до речі, чудовий спосіб зайняти гостей, коли не знаєш, про що говорити чи ти зайнята на кухні, – промовив чоловік.
– Ага, точно, сидиш і розповідаєш їм – це ми на морі, а це Миколка йде до першого класу з гладіолусами, а це ми з собачкою у батьків на дачі… – сміялася Марина. – У моїх батьків теж є альбоми, зараз теж, напевно, не зазирають. А даремно. Все-таки електронні книги й альбоми ніколи не замінять шелест паперових сторінок.
Марина з Андрієм регулярно переглядали галерею в телефонах і відбирали моменти, які хотіли б показати у літньому віці онукам. Марина потяглася за альбомом, щоб освіжити пам’ять, останні фото вони робили напевно близько року тому.
– Так і є, моє фото майже рік тому. Ми з Ганнусею відзначали її день народження у караоке. А ти з нами не пішов тоді, пам’ятаєш, у тебе зйомки були на весіллі. Ох і весело ми провели тоді час.
Погляд Андрія затримався на фото, яке зовсім не подобалося Марині. Вона там некрасиво скорчила обличчя, округлила очі, та ще й вийшло два підборіддя.
– Ось класне фото! – радісно сказав чоловік. – Це, мабуть, найкращий знімок в альбомі, – говорив зовсім щиро Андрій.
– Андрію! Ти зовсім вже? Це найкраще фото? – обурилася Марина. – Смієшся…
– Чому? Якби ти в соцмережі виклала його, воно б зробило рекорд по лайках, – переконував Андрій дружину.
– Найжахливіше фото, ти мене не переконаєш, – уже серйозно сказала Марина. – Треба її викинути звідси.
– Ні, Марино, ні за що! Ти розумієш, фотографії з емоціями – найкращі. Ти не розумієш нічого в цьому. Фотомистецтво має фіксувати спогади про найяскравіші моменти життя, які хочеться переживати знову і знову. І не має значення, як ти виглядаєш. За цим знімком історія. Ось запитають тебе онуки: «Чому ти з таким обличчям і весела в цей момент?». А ти раз і згадаєш одразу, розкажеш їм про ту історію. Зрозуміла? – намагався переконати її чоловік.
– Ну не знаю, – сумнівно, але майже погоджуючись промовила Марина.
– Ось зараз усі намагаються свій зовнішній вигляд показувати у всій красі, з кам’яними обличчями, хіба це фото? Ось дивись, я знімав цих моделей, – відкрив у комп’ютері фото. – Ну що вони можуть згадати? Що позують для магазину? Та їм стояти незручно, туфлі деяким тиснуть на майданчику жарко, а коли магазин закриється, ці фото просто викинуть. Та й кому це треба? – щиро казав Андрій.
Марина далі перегорнула сторінку альбому і раптом застигла від побаченого.
Вона дивилася на фото, де її чоловік Андрій обійнявшись сидів з його колишньою дівчиною Іриною, обоє посміхалися.
– А це фото чому досі тут? Я ж просила, щоб ти прибрав його? – спитала серйозно Марина.
– Навіщо, Марино? Навіщо прибирати, це теж історія, – посміхнувся Андрій.
– Мені не подобається ця історія, ти ще скажи, що бачишся з нею! – сказала нервово дружина.
– Ну, бачимося іноді, правда рідко. Якось навіть у когось на весіллі бачив її.
– А чому ти не розповідав мені?
– Навіщо? Тебе цікавить хіба Ірина?
– Зовсім не цікавить, – різко відповіла дружина, сама дивуючись ревнощам, що звідкись взялися.
Тим більше що Андрій з нею зустрічався ще до весілля, до знайомства з Мариною.
Але Марину понесло, що на неї найшло, вона не знала, а чоловік дивився на неї здивовано і водночас нервово.
– Марино, що з тобою, з чого ти раптом через якусь фотографію так розізлилася? Це ж лише фото!
– І не тільки через фото, ти сам сказав, що з нею бачишся. Та ще й приховуєш про ваші зустрічі.
– Марино, ти зараз навіщо про це говориш, навіщо вигадуєш, чи тобі посваритися хочеться? Чи ревнуєш? Знайшла до кого ревнувати, я тебе ніколи не провокував.
– Нічого я не вигадую, ти сам сказав, що бачишся з нею, от і висновки напрошуються… Мабуть кудись їздиш з нею нишком…
Марина в серцях такого наговорила чоловікові, що той навіть оторопів.
Андрій підвівся і вийшов на балкон. Він не розумів, з чого раптом завелася дружина.
– Так, було колись сказано, щоб я прибрав це фото, але я не думав, що це може призвести до сварки, стільки років минуло. Треба було тоді викинути, просто забув, ну гаразд, я потім тишком-нишком його викину. А зараз принципово не буду. Я ні в чому не винен, а Марина на рівному місці влаштувала таку сварку. Називається подивилися альбом, – думав він, стоячи на балконі.
А Марина засмутилася, вона себе не розуміла, чому її так зачепила ця Іра, можливо тому, що вона на фото гарна. А чоловік раптом почав розхвалювати дружину на тому фото, де вона негарна із цією гримасою.
– І справді, куди мене понесло, і навіщо я дістала цей альбом? Подивилися, повеселилися!
Марина взяла фото Андрія з Ірою, озирнулася, чи не бачить він, вийшла на кухню, взяла його запальничку і підпалила фото.
– Отак, хай усе це зникне, щоб я більше не бачила, та й Андрію на очі не траплялося і ні про що не нагадувало. Вона струсила з тарілки попіл у вікно кухні, вимила руки. Потім пішла в кімнату, закрила альбом і поклала його на полицю. Взяла свій телефон і пішла у спальню, прикривши за собою двері. Образилася. А на що образилася, можна було тихо й спокійно прибрати фото згодом.
Андрій зайшов у кімнату і не побачив дружину, зрозумів, що вона в спальні. Побачив на полиці альбом, тихенько відкрив і здивувався – фото не було.
– Ой, а де воно? Хотів спалити його і попіл розвіяти, щоб більше ні про що не нагадувало. Та мені ця Іра й не потрібна. Якби потрібна була, я б з нею одружився. Але зустрів Марину і закохався шалено, і забув про все на світі. А вона мене зараз ревнує до минулого. А це про що свідчить? Якщо людина ревнує, то любить. Моя дружина мене кохає. Ого, я дуже радий. Тому що я без неї не бачу сенсу у житті. Вона та Миколка – це моє життя. А вона дурненька, сидить там у спальні, мабуть втупилася в телефон. Але навряд чи вона там щось бачить … Переживає, я вже її знаю. А фото таки вона знищила, і правильно зробила…
І відлягло все в Андрія, злість минула, він уже радів, Марина його любить так само, як і раніше. Він тихенько прочинив двері у спальню. Так і є – сидить в телефоні.
– Маринко, – тихо промовив Андрій. – Маринко, не злись. Я все зрозумів. Ти мене любиш, і я дуже люблю тебе.
Марина підняла очі, в яких уже сяяли іскорки радості, усміхнулася, а Андрій з розбігу тихенько застрибнув на ліжко і обійнявши її обоє весело зареготали.
Як добре, коли ніхто не сердиться!