Катя бадьорим кроком йшла людним тротуаром. Було сім годин вечора, багато хто повертався з роботи. Вдивляючись у обличчя, Катя бачила втому, смуток, байдужість, у когось роздратування. Рідко можна було зустріти щасливе обличчя, та це й зрозуміло – кінець дня люди втомилися, поспішають додому.
Катя теж поспішала. Андрій надіслав повідомлення і просив не затримуватись, сказавши, що є важлива розмова. Перше, що спало на думку Каті, – він хоче зробити пропозицію. Разом вони жили чотири роки, але про весілля не йшлося. Начебто обох і так все влаштовувало. І в Каті, і в Андрія за плечима були шлюби, а в нього ще й два сини. Не можна сказати, що Катя так уже рвалася заміж, але в глибині душі їй таки хотілося офіційного шлюбу.
Катя зайшла у двір. Вони з Андрієм жили у його квартирі, свого житла у Каті не було. Біля під’їзду, як завжди, на лавці сиділи сусідки та обговорювали поточні новини.
З переживанням на душі увійшла вона до квартири. Андрій сидів на кухні в темряві.
– Андрію? – Катя здивовано подивилася на нього, ввімкнувши світло. – Коханий, ти чому в темряві сидиш?
– Сідай, треба поговорити.
Голос Андрія не вселяв радості. Катя бігла додому, щоб почути приємні новини, але вона, очевидно, помилилася.
Андрій мовчки дивився в одну точку. Він збирався з думками, бо не всі слова даються просто. Іноді ти знаєш, що треба сказати важливе, але не можеш промовити це.
– Андрію, що сталося?
– Катю, я хочу, щоб ти мене зрозуміла. Мені вже сорок три, тобі сорок. Так, до пенсії ще далеко, але вже й не дуже далеко. Знаєш, хочеться пожити, пізнати щось нове. Я до тебе добре ставлюся, ми разом прожили чудовий час, навіть і не сварилися сильно. Але, розумієш, мені стало нудно.
– Нудно? Що означає нудно?
– Дозволь, я додам. Цю розмову треба закінчити. Ти хороша людина, добра, чуйна, хороша господиня. Але все не те. Не вистачає мені чогось. Чи емоцій. І я знайшов ці емоції. Вийшло випадково. Та й не про це навіть мова. Нам треба розлучитися, Катю. Я допоможу перевезти тобі речі до мами. Вибач, – Андрій опустив голову.
Катя, здивовано, дивилася на Андрія. Вона вважала його за чоловіка. Найближчою людиною. Рідним. Вона ніколи в ньому не вагалася. І навіть не підозрювала, що діється за її спиною. Вона думала, що все добре. І тепер їхній маленький світ розпався.
– У тебе є коханка?
– Так. І ми збираємось одружитися. Олена чекає на дитину.
– Дитину? Ти що? Яку дитину? Якщо ти хотів дитину, то чому не обговорив це зі мною?
– Я ж сказав, мені з тобою нудно.
– Нудно? А тепер тобі весело?
– Ну, давай без сварок. Я розумію, тобі важко, неприємно. Але ж я не приховував.
– Не приховував? Скільки ви зустрічалися, поки вона встигла завагітніти?
Андрій мовчав. З Оленою вони зустрічалися вже рік. Сам факт вагітності став для нього несподіванкою. Спочатку він захвилювався, але Олена переконала його, що дитина – це здорово, це нове життя, тільки рости він має з батьком. І сам не знаючи як, Андрій зробив їй пропозицію. Через місяць весілля, а поки що треба піти від Каті. Треба сказати, що совість його абсолютно не хвилювала, переживав він тільки реакції Каті: йому були неприємні емоційні випади, і хотілося розлучитися швидко та спокійно.
Катя досі не вірила у те, що сталося. Їй здавалося, що вона бачить сон, і все це неможливо. Зараз вона прокинеться в їхньому загальному ліжку, і все виявиться по-старому. Проте реальність не відпускала: навпроти сидів Андрій і вичікуючи дивився.
– Завтра вранці допоможу тобі з речами. А сьогодні я посплю у вітальні. Вибач.
Андрій підвівся і вийшов із кухні. А Катя залишилася сидіти одна за столом, де вони удвох щодня снідали, вечеряли, обговорюючи підсумки дня, поділяючись подробицями подій, що відбулися за кілька годин. Тепер за цим столом сидітиме інша, варитиме вранці Андрію каву, а незабаром тут бігатиме їхнє продовження.
Сльози потекли з очей, але Катя не хотіла, щоб Андрій чув, як вона плаче. У тиші, стримуючи плач, просиділа ще кілька годин.
***
На ранок Катя прокинулася рано, але Андрій вже не спав.
– Тобі треба зібрати речі, – він сказав це тихо, але твердо, і Катя зрозуміла, що подітися їй нема куди.
Повертатися до батьків було соромно. Батька та матір вона любила, але жити з ними було складно. Вони були дуже вимогливими, постійно намагалися все контролювати.
Тому вона кілька років тому від них і з’їхала. Особливо складні стосунки були з матір’ю. Але сьогодні Каті подітися було нікуди, вона зателефонувала матері і тремтячим голосом пояснила, що тепер їй доведеться пожити у батьків.
Маму цей факт, судячи з голосу, не дуже втішив.
– Зрозуміло. А я тобі казала, що твій Андрій ненадійний. Заміж не кликав, тільки час з ним марно втратила.
– Мамо, не треба. Я за кілька годин приїду.
– Добре. Піду батька порадую.
***
Кімната в батьківському будинку залишилася такою самою. Ремонт у квартирі давно не робили, і тут зберігся свій особливий, такий знайомий запах.
– Ну, розказуй, що трапилося? – Ірина Володимирівна, мати Каті, жадала дізнатися подробиці.
– Мамо, я не хочу про це, не зараз.
– Доню, люди просто так не розходяться, та ще й так раптово. Що, Андрій молодшу собі знайшов? Як на нього це схоже!
Катя промовчала. Вона розуміла, що якщо розповість, лекція мами затягнеться надовго. А Каті хотілося тиші, втім, у батьківському будинку це було нереально – Ірина Володимирівна замовкала вкрай рідко.
— Що ж ти тепер робитимеш, дочко? Треба тобі чоловіка знайти, не годиться самій жити.
– Мамо, ну якого чоловіка? Навіщо? Я Андрія кохаю.
– Ти кохаєш, а він тебе покинув. Не розумна ти. Я тобі одразу говорила, шукай іншого. А ти – кохання, кохання. От і скористався він твоїм коханням. Знаєш що, ми звичайно з батьком тебе любимо і дати притулок не проти, але все-таки чоловіка ти собі знайди.
– Тобто вам не подобається, що я з вами живу?
– Доню, ми не проти, – проте за тоном і не доведеними словами було зрозуміло, що дочка батькам заважає, принаймні матері, бо батько вважав за краще мовчати.
***
Життя з батьками виявилося не простим. Ірина Володимирівна ні на мить не замовкала. Її поради сипалися на право і на ліво, сюди додавалася критика та вічне невдоволення. Батько за Катю заступатися не намагався, хоч і зітхав співчутливо. Але у сім’ї їх повелося так, що Ірина Володимирівна була головною, і її слово – закон.
Якось, коли мама пішла в магазин, батько підійшов до Каті.
– Катю, давай поговоримо.
Вони посідали за кухонний стіл, і Катя знову відчула звичне хвилювання.
– Я дуже хвилююся за тебе, але розумієш, Іра, вона дуже емоційна, і, я думаю, вона хоче тобі добра. Але тільки їй тяжко, коли ти тут.
– Ти про що, тату?
Батько зітхнув, не знав, як підібрати фрази.
– Ти знайшла собі квартиру. А краще чоловіка, одній теж не солодко.
– Ти мене виставляєш? Та що це таке! Тату?
– Катю, я не виставляю, але Іра після твого приїзду дуже смикана стала. Я звик до спокійного життя. Так, ми з Ірою іноді сварилися, але загалом мирно жили. А тепер вдома неспокійно. Вибач. Я хочу тобі добра, дочко.
Дивне почуття охопило Катю. Спочатку її виставив із дому той, якого вона практично вважала за чоловіка. Тепер батькам не сподобалося, що вона переїхала до них, і вони теж вирішили її позбутися.
Катя мовчки дивилася у вікно. Сіре небо навіювало тугу. З дерев уже починало падати сухе листя, сповіщаючи, що природа готується до зміни сезону.
– Як скажеш, тату, як скажеш.
Катя пішла до себе в кімнату і вдалася до роздумів. Що робити далі? Звісно, вона має трохи заощаджень, тому квартиру вона зніме. А що далі? Як жити, розуміючи, що навіть батьки хочуть тебе позбутися?
«Нехай буде так, як ви хочете, дорогі. Я вам не потрібна, ви мені теж.
***
Ранковий поїзд забирав Катю з рідного міста. Вона взяла із собою мінімум речей, подзвонила на роботу, сказавши, що більше не вийде. Так, це викликало обурення начальства, але Каті було байдуже. Вона хотіла поїхати подалі. Хотіла більше не бачити вулиць, де вони ходили з Андрієм, хотіла бути подалі від батьків, для яких вона виявилася прикрою перешкодою.
Мегаполіс зустрів її шумом, натовпом, вокзальними голубами, що злітали з-під ніг. Насамперед Катя знайшла житло. Це була невелика квартира у спальному районі. Катю вона цілком влаштувала, та й ціна була прийнятна, а економія зараз не завадить, адже роботу тільки треба було шукати. Життя після сорока не зупиняється, головне, як ним розпорядитися.
Батьки іноді Каті дзвонили. Вона брала слухавку, але відповідала сухо і швидко закінчувала розмову. Вона їх любила, але не могла зрозуміти: як рідна дочка може заважати?
Життя поступово налагоджувалося. Катя знайшла непогану роботу, завела нових друзів. Вона раптом зрозуміла, що раніше вона не жила, а просто витрачала час: на людей, які її не любили, безглузді заняття, які не приносять їй задоволення. Тепер у її житті розпочався новий виток. І нехай вона живе у орендованій квартирі, але вона сама собі господиня.
***
Одного разу, через вісім місяців, пролунав телефонний дзвінок.
“Андрій” – висвітилося на екрані.
Цікавість пересилила, і Катя взяла слухавку.
– Алло?
– Привіт, Катю, – почула вона знайомий голос.
– Що тобі треба?
– Я хочу зустрітися.
– Навіщо? Чи ти забув, що виставив мене і пішов до вагітної коханки?
– Я пам’ятаю. Я все пам’ятаю. Але я помилився. Вона не така, як ти. Ти інша. Я зрозумів, що тільки з тобою поряд мені було добре.
– Знаєш, Андрію, а я зрозуміла, що з тобою поряд мені насправді було погано.
– Як ти можеш так казати, ми ж жили разом?
– …що, як з’ясувалося, не завадило тобі гуляти.
– Катю, давай хоча б зустрінемося? Я був у твоїх батьків, але вони не знають, де ти живеш. А чому ти не в них?
– Послухай, Андрій, – Катя перевела подих, щоб зібратися з думками, – Я хочу, щоб ти мене почув. Ти пішов. Ти виставив мене з дому. Ти вирішив. Мені було дуже важко. Ти навіть не уявляєш, що я пережила. Для тебе це було так просто – змінив одну коханку на іншу. А я навіть не змогла тобі висловити своїх почуттів. Так от тепер я говорю: ти зробив свій вибір, а тепер вибір роблю я. Не дзвони мені більше, трубку я не візьму. Прощай.
Катя натиснула на скидання, внесла Андрія до чорного списку. Тепер, зрештою, минуле відпустило її назавжди. Вона зробила вибір.