За три тижні до Різдва пішли морози. Катя швидко йшла зі школи додому, сніг поскрипував під підошвами біленьких чобітків.
Підійшовши до дверей квартири, вона відчула смачний аромат.
– Мамо, я їсти хочу! – гукнула Катя з порога.
Вона зайшла на кухню і побачила повну салатницю на столі.
Аромат свіжого огірка й кропу залоскотав ніздрі. Катя потяглася до ложки, яка була в салаті.
– Це для гостей, – сказала мама, обернувшись від мийки.
– Для яких гостей? – запитала Катя.
– До тата друг приїжджає. Він поїхав зустрічати його на вокзал…
– А-а-а… – багатозначно простягла Катя. – Зрозуміло.
– Що тобі зрозуміло?
– Сидітимуть до ночі на кухні, згадуватимуть молодість, а я знову спатиму на розкладачці, бо друг батька займе мою кімнату, – зітхнула Катя. – І довго на них чекати?
– Вже їдуть. У холодильнику ковбаса є, зроби канапку, – порадила мати.
– Потерплю, – пирхнула Катя і пішла у свою кімнату.
Вона переодяглася в джинси й футболку, коли гримнули вхідні двері, а з коридору долинули чоловічі голоси. Катя визирнула з кімнати.
– Кого я бачу! Скільки років… – долинув до Каті радісний мамин голос.
Катя хотіла зачинити двері, але цікавість перемогла. Вона вийшла в коридор і остовпіла від несподіванки.
Вона зустрілася з гостем…
– Невже це ваша дочка? Скільки часу мене не було? Прямо наречена. Очей не відвести, яка красуня, – чоловік усміхнувся.
Від його погляду Катя почервоніла.
Коли приходили знайомі батьків, вони говорили приблизно те саме, і незабаром забували про Катю.
Від їхніх слів їй не ставало тепло і радісно на душі.
Гість ходив по квартирі, розглядав обстановку, фотографії на стіні. Катя з цікавістю спостерігала за ним. Він не був красенем.
Кругле обличчя, коротке волосся з сивиною на скронях.
Від куточків очей розходилися промінчики зморшок, як у людей, що часто усміхаються.
Самі очі сірі, але не холодні.
– Це мій друг Олег, – гордо представив його батько.
– Ох, де мої двадцять років, – Олег оглянувся на Катю.
– Катя вчиться у випускному класі. В інститут збирається вступати. Що, заздриш? – посміхнувся батько. – У тебе давно міг бути наречений для нашої Катерини.
– Невже ти все ще один? – запитала мама.
– Коли мені заводити сім’ю? Місяць-два вдома, а потім знову на заробітки. Жодна жінка не витримає, – зітхнув Олег.
Катя мимоволі порівнювала їх. Тато красивіший, але Олег привабливіший.
– Павлику, покажи гостю ванну, а ми з Катрусею поки на стіл накриємо, – сказала мама.
Зазвичай Катя намагалася придумати щось, і уникнути метушні на кухні. Але сьогодні вона радо пішла з мамою.
Сьогодні у них в гостях Олег. Їй подобалося повторювати його незвичайне ім’я.
За столом Олег розповідав цікаві історії про інші країни. Іноді дивився на Катю і розповідав наче тільки їй. Від його погляду її серце так і тріпотіло.
– Ти надовго приїхав? – запитала батько.
– В офіс фірми з’їжджу… Дні три-чотири побуду, думаю. Не набридну.
Потім тато з гостем перейшли у вітальню, а Катя неохоче пішла в свою кімнату вчити уроки. Але вона більше прислухалася до розмов, аніж дивилася в книги.
– Ми постелимо тобі в кімнаті Каті, – почула вона мамин голос.
– Не треба. Постав мені розкладачку в куточку, та хоч на кухні, – відповів Олег.
Зазвичай Катя не любила поступатися своєю кімнатою гостям. Але сьогодні була б рада, щоб Олег спав на її ліжку, щоб кімната запам’ятала його…
Вранці, дорогою у ванну, Катя натрапила на великі хутряні чоботи Олега й застигла в коридорі.
– Ти чого стоїш? Швидко йди вмиватися, бо в школу запізнишся, – почула Катя шепіт мами і шмигнула у ванну.
Вона не чула, як мама на кухні казала батькові, що Катя, здається, захопилася Олегом.
– І не дивно. Він завжди подобався жінкам. Навіть тобі свого часу! – посміхнувся батько.
– Згадав! Коли це було?! Не подобається це мені… Їй всього сімнадцять…
– Не переживай. Олег кремінь щодо жіночої краси. До того ж, він скоро поїде, і вона заспокоїться.
Каті дуже не хотілося йти до школи. Але мама навряд чи повірить, якщо вона поскаржиться на слабість.
Проходячи повз вітальню, вона у прочинені двері побачила сплячого на розкладачці Олега. Він лежав на спині, закинувши одну руку за голову. Катя відвела очі і скоріше пройшла повз…
…Вона втекла з останнього уроку. Але в коридорі не було чобіт Олега і його куртки. Виходить, дарма вона поспішала додому, щоб застати його одного.
У кімнаті на стільці був светр ручної в’язки. Катя погладила його, потім взяла в руки і потерлася об грубу вовну щокою.
Від светра пахло чимось приємним. Вона так і стояла, притиснувши до щоки светр і заплющивши очі.
Клацнув замок, і Катя злякано відкинула светр на стілець.
– Є хто вдома? – у дверях кімнати стояв Олег.
– Я, – сказала винувато Катя.
Олег уважно глянув на неї.
– Я дуже хочу їсти. Твоя мама, мабуть, залишила нам щось на обід?
– Я зараз подивлюся, – Катя квапливо побігла на кухню.
Зазвичай вона перекушувала тим, що потрапить під руку. Але сьогодні з нею був Олег, і він хотів їсти.
Вона розігріла суп і м’ясо, що залишилося від вчорашньої вечері. Поставила на плиту чайник.
– Як смачно пахне, – Олег потягнув носом, коли зайшов на кухню.
Катя їла неохоче, постійно підводячи на Олега очі від тарілки.
Поївши, він почав розповідати свої історії, порушивши незручне напружене мовчання.
Катя посміхалася, хитала головою, але навряд чи слухала.
Його близькість хвилювала її.
– Дякую, хазяйко! – сказав Олег, відсунувши порожню тарілку. – Які плани? Може погуляємо? Покажеш мені місто. П’ятнадцять років тут не був…
– А ви раніше жили у нашому місті?! – здивувалася Катя.
– Так. Ми з твоїм татом навчалися разом. Ми зустрічалися з дівчатами-подругами. З дівчатами ми розлучилися, а самі з того часу дружимо.
– Чому ж ви оселилися в нас? Хіба немає квартири?
– Ні, залишив колишній дружині. Вона втомилася чекати на мене із постійних заробітків. Сказала, що більше і дня сама не буде… А я ж хотів як краще…
– Я б витримала, – подумала Катя.
Їй не сподобалося, що якась жінка була його дружиною, навіть давно.
– Звертайся до мене на «ти», а то почуваюся старим поряд з тобою.
– Добре. Тоді ходімо гуляти? – охоче запитала Катя.
Вони ходили по місту, Катя показувала свої улюблені місця, Олег згадував свої. Розповідаючи, він поклав руку на плече Каті.
– Он там ми каталися на санчатах… Змерзла? Ходімо грітися в кафе, – запропонував Олег.
Коли вони вже в сутінках повернулися додому, мама докірливо подивилася на Катю, але нічого не сказала.
Їм назустріч із кухні вийшла гарна жінка. Не просто гарна, а сліпуче гарна. Ідеальна шкіра, фігура богині, пухнасті вії… Вона обійняла застиглого від подиву Олега і поцілувала його в щоку.
– Чому я дізнаюся, що ти приїхав, від Павла? – примхливо спитала вона.
– Та я ненадовго… Подумав, чого турбувати?
– Такий ти є! – жінка ображено підібгала губки.
Ревнощі завирували в душі Каті. Вона замкнулася у своїй кімнаті. Чула, що Олег пішов проводжати гостю. Не могла заснути, чекала на нього. Вранці вона побачила Олега, який спав на розкладачкці. Від серця відлягло, він не залишився ночувати в тієї красуні!
– Хто це був? – запитала Катя у мами.
– Його колишня дружина.
Ревнощі знову заворушилися в серці.
– А навіщо вона приходила?
– Вони розлучилися давно, але залишилися друзями, – сказала мама.
Наступного дня Катя знову втекла з уроків. Поруч з хутряними чоботями Олега у коридорі стояв його рюкзак. Прямо в пальто Катя влетіла в кімнату.
– Ти вже їдеш?
– Так. Все зробив, пора.
– Можна, я проведу тебе? – з надією запитала Катя.
Олег уважно подивився на неї. Хотів щось сказати, але натомість кивнув.
Всю дорогу до вокзалу Катя намагалася не розплакатися, раз у раз шморгала носом. Біля платформи вже стояв його поїзд. Провідниця біля вагона з цікавістю поглядала на них.
– Ви… Ти приїдеш ще? – запитала Катя, не зводячи з обличчя Олега напруженого погляду.
– Катю, я старий і нудний. А в тебе все життя попереду…
– Про що це він говорить? Яке життя без нього? – думала Катя, не слухаючи Олега.
– Мені пора, – Олег пригорнув її до себе і міцно обійняв.
По щоках Каті покотилися сльози.
– Я обов’язково приїду, – він витер мокрі доріжки зі щік дівчини.
Олег, не озираючись, підійшов до провідниці, показав їй свій квиток. Піднявшись у вагон, Олег помахав Каті рукою, винувато посміхнувся.
– Я буду тебе чекати! – гукнула Катя.
Вона йшла додому, не розбираючи дороги. Сльози стояли в очах.
Вдома мама помітила почервонілі очі дочки, обійняла її. Так вони й сиділи, доки з роботи не прийшов батько…
…Минуло десять років
– Катерино Павлівно, дзвонили з приймального, там пацієнта привезли, – до неї зазирнула медсестра.
Катерина відклала ручку, поправила на голові шапочку й вийшла з кабінету.
У приймальному відділенні лежав чоловік.
– Сорок дев’ять років, серце… – казав лікар швидкої.
– Оформляти? – запитала медсестра Катю.
– Потім. Везіть у кардіологію.
– Але… – почала медсестра.
– Я знаю його, все згодом…
– Ну, якщо він ваш… – медсестра похитала головою.
Він постарів, сивини у волоссі додалося. Але то був Олег!
Він намагався щось сказати.
– Мовчи, скоро! – зупинила його Катя.
Коли Олегу зробили процедури, Катя вийшла в коридор і зателефонувала батькові. Батько приїхав рано вранці, коли її чергування добігало кінця.
– Тільки дві хвилини, – попередила Катя.
– Привіт, друже, – привітався батько.
– Хто тобі сказав, що я тут? – прошепотів Олег.
– Катя, – батько подивився на дочку. – Хіба ти не впізнав її?
– Катя? – Олег перевів очі на лікарку.
Катя опустила маску. В очах Олега промайнула радість та напружене здивування.
– А я все думав, звідки я знаю голос… Ти таки стала лікаркою. Ось виявляється, хто мій янгол-охоронець…
Катя перша відвела погляд.
– Тату, пора, потім… – вона повела батька з палати.
– З ним все буде гаразд? – запитав батько в коридорі.
– Звичайно, якщо не хвилюватиметься і навантажуватиме себе фізично.
Перед виходом Катя ще раз зайшла до Олега. Вона вже не була тією боязкою сімнадцятирічної дівчинкою, закоханою в друга свого батька. Але й зараз відчула щем у серці, дивлячись на Олега.
– Я приїхав, як і обіцяв, – сказав він.
– Через десять років. Я чекала на тебе, як і обіцяла, – в тон йому відповіла Катя.
Вона квапливо йшла додому й посміхалася. Як і тоді сніг рипів під її ногами. Сонце намагалося пробратися суцільну сіру пелену хмар.
– Милий, любий, нарешті я знову бачу тебе, – повторювала Катя про себе.
– Я хотів поговорити з тобою, – сказав батько вдома. – Я все розумію, але не псуй собі життя. Він мені ровесник, Катю… Ти гарна, розумна…
– Не треба, тату. Не переживай за мене. Нічого не буде. Він не кохає мене. А без кохання я не можу…
Наступного дня Катя зайшла до палати Олега.
– Доброго дня, мій янголе, – сказав він. – Ти поряд і мені не страшно піти.
– Ти не підеш. Я не дозволю! – сказала Катя.
Олег вдивлявся в неї, ніби хотів прочитати її думки.
– Ти така молода, а я…
Катя не дала йому договорити, накрила його вуста своєю долонькою.
– Потім поговоримо, коли видужаєш. Скажи, а ти любив мою маму?
– Так. Дуже. Але вона обрала свого батька. І правильно зробила. Я вічно в розʼїздах…
Катя знову відчула ревнощі.
– Тепер тобі доведеться звикати до осілого життя.
Олег похитав головою.
– Я подумаю…
Серце Каті тріумфувало.
– Він подумає. Він буде поруч…
– Катю, – гукнув її лікар із сусіднього відділення, закоханий у неї давно і безнадійно. – Ти обіцяла сходити зі мною в кіно…
– Ходімо, – посміхнулася Катя.
– Як?! Коли?! – молодий лікар застиг на місці від подиву.
Стільки років вона не відповідала йому взаємністю, що він вже втратив надію…
– Я звільнюся після другої, – сказала Катя.
– Я зайду за тобою… Не йди без мене!
– Обіцяю! – сказала Катя і засміялася.
…Кохання не завжди буває взаємним. Найважче – не мати можливості сказати про своє кохання.
Адже можна не витримати від недомовленості…