Іван сидів у поїзді і дивився у віконце на села, повз які проїжджав.
Вони поїхали додому із заробітків раніше, бо його бригада встигла закінчити роботу швидше і навіть з лишком перевиконала план.
Гарні хлопці цього разу трапилися: усі працювали злагоджено.
Щасливий від того, що зможе порадувати дружину хорошими заробітками, чоловік посміхався.
– Іване, може, разом посидимо, як приїдемо? – запитав Віктор, приятель, з яким чоловік встиг подружитися, працюючи разом.
– Ні, Вікторе, ти вибач, звісно, але яке посидимо? Додому, до дружини хочу якнайшвидше… Скучив, ніби сто років її не бачив, – знизав плечима Іван і зробив ковток гаряченького чаю.
– А ти її попередив, що раніше приїдеш? А то вона може не готується, сидить там вся така ненафарбована перед телевізором, бігуді на голові, серіали дивиться?
– Сюрприз вирішив зробити. Нехай бачить, я її люблю. І нафарбованою, і ненафарбованою. Яка різниця? Ми вже одинадцять років разом. Я, здається, розповідав. А фото, яке у мене на телефоні стоїть, то це моя Маруся і є без косметики.
– А дітей чому нема у вас?
– А діти – діло наживне. Ми поки що один одним насолоджуємося.
Іван мрійливо посміхнувся і замовк, а Віктор тихо кахикнув у кулак.
– Ну, головне, щоб вона ні ким іншим не насолоджувалась, поки ти на заробітках працюєш.
А то ти знаєш, скільки я таких випадків почути встиг? Ого-го!
Як друзі почнуть розповідати про свої раптові повернення додому і сцени, які постають перед їхніми поглядами, так мурашки по шкірі біжать. Я ось для себе вирішив – не одружуся ніколи. Нащо воно треба – потім отак прославитися на зраді.
– Нерозумний ти! – відмахнувся Іван. – Якщо комусь не пощастило з жінкою, то це не означає, що вони всі однакові. Моя Марійка особлива.
– Прямо, як у казці…
Більше Віктор нічого не говорив про дружину приятеля, яку навіть не знав, ну мало яка вона? Можливо, і справді особлива?
Вони обговорили роботу та наступну поїздку. Вирішили спробувати знову так само, якщо з командою пощастить, щоб поїхати раніше…
…Іван зійшов з поїзда, сів у таксі і поїхав додому. Йому хотілося приїхати якнайшвидше і обійняти кохану. Він уявляв її щасливий сміх і радість, коли побачить його.
Тільки біля під’їзду чоловік зрозумів, що він не заскочив по квіти і не купив улюблених тістечок. Можна було б, звісно, повернутися, добігти до найближчого магазину, адже він вже всього метрів за двісті знаходився від будинку.
Іван кілька секунд посумнівався, а потім вирішив, що все-таки збігає в магазин, щоб потішити дружину.
Коли він повертався з магазину з пакетом повним смаколиків і букетом її улюблених білосніжних лілій, почав накрапати дощ.
Хмари згустілися на небі, і стало різко темніти. Іван прискорив крок. З чого ця погода так зіпсувалася? Немов нагнітала лихо… Та ще й слова Віктора ненароком у голові прослизали. Іван тільки відмахнувся від цих думок…
…Спочатку він хотів подзвонити в домофон, але все ж таки знайшов у рюкзаку ключі і відчинив двері сам.
Піднявшись на потрібний поверх і відчинивши двері у квартиру, Іван раптом зрозумів, що вдома нікого немає.
Це було дещо дивно, адже дружина нікуди не ходила, а якщо збиралася поїхати до матері, яка жила на околиці міста, то завжди попереджала його.
Але про всяк випадок чоловік вирішив подзвонити і запитати.
Він поставив букет у вазу, зняв з плечей рюкзак, тістечка поставив у холодильник, сів на стілець і набрав номер телефону дружини.
Близько хвилини довелося слухати довгі гудки у слухавці, а потім Марійка відповіла.
– Привіт, Іване! Як у тебе справи? Спати вже збираєшся? – запитала вона якимось втомленим голосом.
– Привіт… Та ні… Поки що не планував спати… А ти де зараз? – поставив він зустрічне запитання, а сам аж стрепенувся від різних неприємних думок, які полізли в голову.
– Вдома! Де ж мені ще бути?
Від слів дружини він побілів.
– Вдома, кажеш? А щось шумно якось… – важко дихаючи, сказав Іван.
– Ой, ну вікно відчинене… Спекотно у нас… Машини з дороги чути, знаєш…
– Машини? Ну так… Машини… А що за голоси? Жіночі, здається… – продовжив чоловік.
– Фільм дивлюся, Іване! Ну що ти причепився?
Іван стиснув зуби. Він більше не міг говорити з дружиною, вирішив, що вони обговорять усе, коли вона повернеться.
Вони попрощалися і чоловік почав переконувати себе, що вона просто вирішила погуляти з подружками і переживала засмутити його, адже в нього на заробітках не було можливості вибратися кудись. Ось тільки в скронях все одно пульсувало, а голова йшла обертом.
Де вона може бути? З ким? І чому обманула?
Іван не міг спокійно відреагувати на брехню дружини.
Вдома вона, а як же ж… Фільм дивиться…
Сидячи на кухні, Іван дивився у вікно на пробігаючих повз людей, які ховалися під парасольками, а хтось біг від машини до під’їзду, аби скоріше сховатися від мокрих холодних крапель.
Раптом Іван вирішив вимкнути світло. Він залишив лампочку тільки в коридорі і пішов у залу.
Непомітно для себе чоловік задрімав, але заливистий сміх дружини вихопив його з солодкої дрімоти.
– Я ж тобі казала, що ми світло вимкнути забули! – сміялася Марійка. – Господи, який ти гарячий! Дай мені хоч душ прийняти! Ну, Микольцю!
Іван такого точно не чекав. Він думав про те, що дружина може повернутися додому веселою після гулянки з подружками, але щоб вона прийшла з коханцем?
І знову про себе нагадали слова Віктора.
Дружина прийшла з коханцем…
Ефект несподіванки… Невже тепер і розкриється вся правда про її уявну вірність? Але як? Як це могло бути? Як вона могла зраджувати йому взагалі?
Така вразлива, віддана Марійка. Дівчина, від якої він шаленів ще з останнього курсу університету, коли він забіг у Макдональдс перекусити, а вона гукнула: «Вільна каса!». Як вона могла виявитися такою підступною?
Іван не знав навіть, чи вийти йому і зупинити це все зараз, чи дочекатися, коли вони зайдуть у залу? От тільки у залу вони можуть і не добратися, раптом вирішать одразу в кімнату піти?
Іванвстав і повільно побрів у коридор. Все, що відбувалося, здавалося якимось маренням. А раптом він усе ще спить?
– Я душ прийму й повернуся, – сказала жінка солодким голосом, і якраз, коли Іван вийшов у коридор, двері у ванну зачинилися.
– Ну, привіт! – сказав Іван, дивлячись на коханця дружини.
Чоловік відверто не розумів, як її зміг привабити такий дрібний мужичок? Чого їй не вистачало?
Плюгавенький чоловік метр з кепкою на зріст і худорлявою статурою з якоюсь дивною зачіскою і татуюванням на всю шию. А ще й сережки у вухах.
– А ти хто такий? – запитав незнайомець, гордо задираючи ніс.
Іван почав виставляти мужичка за двері.
– Я не зрозумів! – заохав він. – Ти хто такий?
Іван аж усміхнувся, міцний якийсь, ще виведи його.
З ванни вискочила дружина і почала галасувати.
– Стійте! Зупиніться! – галасувала вона.
Іван повільно обернувся.
– Світлана? – ахнув він.
Що вона тут робила? Як опинилася в них з Марійкою квартирі? І чому він сплутав їхні голоси, бо ж хоч вони й були схожі, але у його Марійки голос був куди ніжніший.
– Іван? Ти як тут опинився?! Марійка сказала, що ти ще тиждень на заробітках будеш!
Це була не Марійка… Не вона… Вона не зрадила його… Це була її молодша сестра…
Ось тільки ці думки виявилися останніми усвідомленими.
Іван ухопився за серце і почав повільно осідати на підлогу.
А потім його накрила темрява…
…Прийшов до тями Іван у лікарні. Навколо нього бігали лікарі.
Іван заснув, так і не встигнувши дізнатися, як саме він опинився у лікарні. І чому у лікарні? Невже так все погано?
…Опам’ятався вдруге Іван уже в палаті. Поруч із ним сиділа дружина і тримала його за руку. Марійка виглядала стомленою. Вона побіліла, а очі були червоні від сліз.
– Марійко, – сказав Іван.
– Не кажи нічого… Дай спершу мені пояснити… – схлипнула дружина і провела подушечками пальців по неголеній щоці чоловіка. – Я в лікарні була, не хотіла тебе засмучувати, а як тільки Світлана зателефонувала і розповіла, що трапилося… Я одразу під розписку пішла до тебе. Я так боялася втратити тебе!
По щоках Марії покотилися сльози.
– Іване, я не хотіла тобі говорити, бо ти ж на роботі, та й приїхати просто терміново не зміг би.
Мене через тиждень після того, як ти поїхав, швидка відвезла…
Думала, що випишуть якраз до твого приїзду, а ти не попередив навіть, що раніше приїдеш. Ну, ми обоє хороші, звичайно.
Треба було все ж таки розповісти тобі все. Та й Світлана, теж мені.
Знайшла собі квартиру для розваг. Хоч і дивно, що ти до такого дрібного кинувся, але правильно зробив.
Нічого у нас бозна чим займатися.
Я ж її просто за квартирою доглянути просила, квіти полити, а вона там влаштувала і мужиків водити почала.
Я їй ще викажу за це неодмінно! Як же ж добре, що з тобою тепер все гаразд!
Марія знову схлипнула і витерла сльози.
– А з тобою, що сталося? – почав хвилюватись Іван. – Чому до лікарні потрапила?
Марія знову розплакалася.
– Вагітна я, Іване… Проблема була, тому я переживала раніше тобі говорити. Тепер все гаразд.
Іван відчув, що сам зараз заплаче. Він різко сів і обійняв дружину.
– Обережніше! Тобі після такого треба довго ще бути в спокої! Як ти міг подумати, що я зраджу тобі? Ти ж мій любий! – не витримала і дорікнула чоловікові Марійка.
– Вибач! Пробач мене, Марійко! – прошепотів Іван, цілуючи дружину в губи.
– Розумію, я б і сама, напевно, запереживала від такого…
– Але тепер все гаразд! І я такий радий! Дякую тобі за подарунок, кохана…