– Ти пошкодуєш про своє рішення, – зарозуміло сказав Андрій і з презирством глянув на Ірину.
– Не хвилюйся, – байдуже сказала у відповідь дружина і продовжила збирати речі.
– Подивимося, подивимося, – хитро промовив Андрій. – Це ти зараз так думаєш.
Цього разу жінка вирішила не відповідати на провокацію чоловіка та проігнорувала його слова…
…У шлюбі Ірина та Андрій були близько трьох років. Життя здавалося жінці казкою.
Однак це відчуття було рівно доти, доки Ірина не завагітніла.
Після виходу в декрет стосунки між подружжям різко змінилися. Ірина не могла тепер приносити колишній дохід, тож основним здобувачем став чоловік.
– Ти багато витрачаєш, – казав вагітній дружині Андрій. – Мабуть, забула, що я тепер один заробляю.
– Не забула, але ж я не можу харчуватися святим духом, – ображено відповіла Ірина, яку зачепили слова чоловіка.
Чоловік у відповідь ледве чутно пробурчав невиразні слова і, бурмочучи щось під ніс, поплентався у залу.
Наступного дня, коли дружина попросила у нього грошей на манікюр, він дуже розлютився.
– Який ще манікюр?! Це що перша потреба?! Перед ким ти в декреті зібралася викаблучуватися?
– Мені тепер що взагалі все заборонено? – крізь сльози запитала Ірина.
– Витрачаємо гроші лише на товари першої необхідності: аптека, продукти, проїзд, – почав перераховувати чоловік. – Я дам тобі на тиждень півтори тисячі. Як хочеш, так і крутись. До речі… Так, і не забудь звітувати, на що ти їх витратила.
З ображеним виразом обличчя Ірина взяла з рук чоловіка гроші. Проте вже наступного дня він зажадав від неї звіту.
– У мене таке відчуття, ніби я живу зовсім не вільно, – пробурчала жінка і простягла Андрію чек.
Чоловік уважно вивчив його і, стиснувши зуби, звів невдоволений погляд на дружину.
– Хіба дешевше не можна було купити? – насупив брови Андрій.
– Про що ти? – здивовано запитала Ірина.
Жінка не розуміла, про що він таке говорить.
– Молоко! – чоловік тицьнув пальцем у чек. – Ти хіба не бачила, що є дешевше? У нас за рогом продають по тридцять гривень, а ти купила за сорок!
– І що з того? – жінку починала злити розмова з чоловіком. – Десять гривень не зроблять тобі погоди. До того ж відсоток різний.
– Тобто тобі десять гривень не гроші? – обурився Андрій. – Так, коли ти їх сама не заробляєш, чого б і не розкидатися ними направо й наліво!
– Ти мене вирішив дорікати цими грошима? – розсміялася Ірина, розуміючи абсурдність ситуації.
– Я хочу, щоб ти стала економнішою! – чоловіка зачепила реакція дружини.
У відповідь жінка швидкими кроками пішла в кімнату, і за кілька хвилин повернулася назад.
– Ось твої десять гривень! – Ірина кинула десятку на стіл. – Тепер полегшало, а то як би тебе серце не вхопило?
– Полегшало! – Андрій взяв гроші і поклав їх у кишеню.
У цей момент жінка зрозуміла, як безглуздо виглядає її чоловік. Він був готовий влаштувати сварку через дрібниці.
Ірина мала надію, що після пологів Андрій одумається. Проте ситуація, навпаки, тільки посилилася.
Чоловік став ще сильніше чіплятися до молодої мами, дратуючись на те, що вона не може підтримувати порядок у домі.
– Ти сидиш вдома! Невже не можеш навести порядок? А на вечерю що в нас? Знову гречка? Ти з мене жартуєш? – розлютився Андрій і вискочив з квартири.
Його не було близько двох годин. Повернувся чоловік задоволений і ситий. Це Ірина зрозуміла по його лискучому обличчі.
До того ж Андрій став ще прискіпливіше ставитись до потреб своєї дружини.
Речі, які вона носила під час вагітності, стали більшими, й Ірині потрібно було оновити гардероб.
Жінка довго не наважувалася завести з чоловіком розмову на цю тему, але коли вже не було змоги відтягувати, таки вступила в діалог.
Однак, пам’ятаючи попередні бесіди, які закінчувалися сварками із чоловіком, жінка одразу перейшла до справи.
– Про куртку можна, мабуть, не починати розмову, га? – раптом посміхнулася Ірина.
– Тобі хіба нема чого носити? – хитро примружився Андрій. – Одягу купа. Нещодавно тільки купували тобі.
– Дев’ять місяців тому. Весь одяг мені тепер великий…
– Ну то набери вагу тоді. Купувати нам поки що точно нема на що, – байдуже відповів чоловік. – Коли вийдеш із декрету, тоді, будь ласка.
– Через два роки? – здивовано перепитала Ірина. – Тобто, до цих пір я ходитиму, в чому доведеться?
– А куди тобі ходити? Не на роботу ж? – засміявся Андрій.
– У поліклініку з дитиною бодай…
– Нічого, і в цьому можна туди ходити, – байдуже відповів чоловік.
Відповідь чоловіка стала останньою краплею для Ірини. Вона зрозуміла, що більше не зможе так жити.
Два роки рахувати кожну копійку й відмовляти собі у всьому жінка не хотіла.
Про своє рішення розлучитися з чоловіком Ірина повідомила своїх батьків, які, вислухавши її, відразу наказали збирати свої речі.
Через три години мати та батько приїхали за дочкою й онуком. Андрій, почувши їхні голоси, навіть не вийшов привітатись.
Ірина з дитиною поїхала до батьків в інше місто, щоб розпочати своє життя з нуля…