– Дзвонити не забувай, сестричко! Себе бережи.
– Та гаразд! Ти, як мама, прямо: шапку одягни, не занедужай дивися… Робота мрії! Гаразд, за моїм чоловіком, Вадимом, наглядай, головне, лінуватися не давай йому! Бувай. Я поїхала.
Галя квапливо поцілувала сестру і сіла в таксі. Здивована Ліза повернулася додому. Як завжди, старша сестра думала лише про себе. Зʼявилася зненацька, спантеличила і поїхала.
…Про життя у великому місті вона мріяла зі школи. Галині пощастило: вступила в інститут, влаштувалася на роботу, особисте життя налагодила. Ну а батьків і молодшу сестру Галя залишила в минулому.
Впевнена, цілеспрямована й ефектна дівчина стрімко рухалася вперед. Вона легко знаходила підхід до людей і вміло маніпулювала всіма, граючи на чужих слабкостях. По дорозі до наміченої мети Галина не зупинялася ні перед чим. Ось і годину тому навіть про те, що вона має намір зайти до сестри, не стала тій говорити заздалегідь:
– Привіт! А ось і я! Не чекали, так?
– Ти б хоч попереджала, – дорікнула її Ліза. – А якби мене вдома не було?
– Ой, нісенітниці! Володька б відкрив улюбленій тітоньці…
– Він давно навчається в іншому місті!
– Ну, подумаєш, забула. Тепер що, бурчати? Не змінилася ти ані на крапельку, сестричко. Не дарма від тебе Юрко втік. Сама винна…
– Галю!
– Вже й пожартувати не можна…
З дитинства ідеалом Лізи була старша сестра. Галину завжди ставили в приклад. І розумниця, і красуня, і успіх з нею по дорозі. Не те що молодша. Всю чорну роботу доводилося виконувати Лізі: то Галя готується до виступу, то їй треба вчити уроки… А Ліза своїм відмовляти не вміла.
Галя для поступливої та домашньої Лізи завжди була ідеалом. Вразив її й наречений сестри. Ліза навіть дивитися спокійно на Вадима не могла: такий вже він гарний! Молодша тільки й подумала: «Добре б такого собі знайти».
– А ще майстер на всі руки, – хвалилася Галя.
На відміну від сестри, сімейне життя Лізи складалося не так безхмарно. Вона терпіти не могла слабохарактерних, не терпіла любителів погульбанити – а жити довелося саме з таким.
Щоправда, Юрко спочатку тримався, але після народження сина пустився берега. Ліза довго терпіла, але потім все ж таки зважилася: краще одній, аніж так.
А Галя вдома з’являлася лише зрідка:
– Ось, зібралася відпочити, а Маринку залишити нема з ким. Не подивишся за нею?
– А з собою взяти?
– Ой, та маленька вона ще, заважатиме…
– Мене на стажування відправляють, Вадим теж поїхав, Маринку не забереш до себе на місяць? Нехай із братом грається, чи що.
Галю не хвилювало ні те, що Володя вчиться, ні те, що Ліза працює день і ніч: треба їй, а не сестрі.
Але саме Галина допомогла з переїздом та облаштуванням.
Щоправда, тоді Ліза не згадувала, що старша нічого просто так не робить.
Нічого не змінилося й через роки: Галя отримала місце директорки у закордонному відділенні компанії. Відмовлятися від такої привабливої посади чіпка кар’єристка не збиралася. Згадала про рідню: хіба ж сестра може відмовити?
– Ну, привіт, Вадику, – сказала Ліза, заходячи у кімнату.
– О! Ліза! – зрадів чоловік сестри. Він спробував підвестися, але охнув і знову сів у крісло. – Ось, ніяк після процедур отямитися не можу. Лікарі сказали не перенапружуватися. Те не можна, це не роби… Так і живу: їм і сплю…
Ліза окинула родича поглядом: в очах з’явилася туга, й й худорлявість приховати нічим не можна.
– Тебе Галя хоч годує?
– Іноді.
– Ясно. Голодний значить…
– Вона поспішала: поки зібралася, поки тобі додзвонилася…
– Так ясно. Все як завжди. Почекай трохи, зараз приготую щось. Добре, що ми живемо поряд.
Ліза не стала нагадувати Вадиму, що знає про кулінарні «таланти» сестри. При всіх своїх перевагах Галя ніколи не вміла готувати. Та й не хотіла.
– Стіл накритий… Ну ось, давай, допоможу… Сам сказав: після процедур. Чому Галина навіть не попередила, що так все складно? Що хоч у тебе трапилося?
– Та нічого серйозного, потім подивишся виписку, ти ж медик. Просто важке заборонили піднімати, а я ж будівельник. Ну не в офісі ж мені сидіти безвилазно? Я звик із хлопцями на об’єкти виїжджати, руками працювати люблю. А де знайдеш там легку працю?
Ліза неквапливо взяла виписку, уважно прочитала і замислилась.
– А як саме лікування?
– Та поки що ніяк. Кажуть, часу мало минуло. Відпочивати більше сказали, немає погіршення – вже добре.
З таким вердиктом Ліза погоджуватися не стала.
Вона одразу зрозуміла: про лінивого чоловіка Галя брехала. Вадим прагнув виконувати будь-яку роботу. Навпаки, доводилося зупиняти його, просити поберегти себе. Ліза їздила на роботу, залишаючи підопічному список нескладних доручень. А повертається – виконано набагато більше.
– Володю, мені на дачу пора. Поїдеш зі мною? Бо ж я не зможу бігати між тобою й городом. Чи тобі не можна?
– Та хто сказав таке? Із задоволенням! Там повітря свіже, і справ повно. Тільки як із переїздом?
– А Володя допоможе. І доньку твою, Маринку запросимо…
– Не вийде: вона давно не показується. Своє у неї життя…
– Та й добре, самі впораємося.
Племінник тільки хмикнув, дізнавшись про двоюрідну сестру: та завжди така була. Та й Галина приклад доньці подавала відповідний.
У селі лікування Вадима пішло набагато швидше. Незабаром він узяв на себе левову частку всіх турбот по господарству до неабиякого обурення племінника та Лізи.
– А ви мене не женіть. Мені залюбки і на грядках поратися, і воду носити…
– Але ж лікарі…
– А! Давно вже нічого не турбує. А ви, родичі, розширювати господарство не плануєте? Курей там завести, козу, чи що?
– Ти ще фермерством запропонуй зайнятися. Це раніше корови з козами на кожному подвірʼї були. Тепер свої молочко й сир задоволення не для всіх. Та й ми змінилися, дачниками стали! А Володька поїде на навчання, мені самій все тягнути?
– Тяжко тобі? – м’яко спитав Вадим.
І Ліза побачила в його очах таке розуміння, такі тепло та ніжність, що злякалася.
«Цього ще не вистачало. Він же ж чоловік сестри, насправді, мій родич», – запереживала вона.
Ліза поспішила перевести незручну розмову в інше русло:
– Ну, ось скажи, навіщо було всю смородину збирати? І сам втомився, і як усе це зберігати?
– Жодних проблем: варення й компоти. Посушити також можна…
Так і провели вони разом не один вечір, займаючись урожаєм. Володя посилався на якісь свої справи, прагнучи частіше бігти десь з дому. Та й без нього робота йшла в чотири руки. Все частіше у Лізи й Вадима з’являлася думка: «А чи можемо ми бути не тільки родичами?» Однак жодних спроб до переходу на нові стосунки не робила жодна сторона.
А Галина наче зникла. Вона не дзвонила, не писала. Знову Ліза переконувалась, що сестрі без них дуже непогано живеться. Але нарешті вона з’явилася.
– О, я дивлюся, ти допомогла чоловічку моєму за розум взятися? Молодець, давно так треба було.
А ось серце Лізи, щойно вона почула голос Галі, аж стрепенулося від поганих передчуттів. Вона подумала:
– Зараз Вадим поруч, працює, допомагає у всьому, а через годину – все, поїде з дружиною, повернеться до звичного життя. Кінець ідилії…
А Галя тим часом по-хазяйськи поралася в будинку. Вона швидко збирала речі чоловіка, на ходу перераховуючи свої досягнення й ділилася враженнями. Сестра з її проблемами, радощами та смутками, Галину не цікавила. Як і здоров’я чоловіка.
– Ну, скоріше давай, Лізо! Що ти ходиш з кута в кут? Краще банки збери мені. Так, он ті дай, зі смородинкою, і ще…
Вадим тим часом стояв у дверях:
– Галю, залиш мої речі, – раптом сказав він і всі застигли від несподіванки.
– Постав, кажу, на місце. А сама їдь звідси. Таксі чекає. А я тут залишусь. Тут мені миліше, та й не моє це – з тобою вік у тузі жити. Мені з тобою, Галино, повітря наче не вистачає… А Ліза, вона, як відрада мені. Я це вже давно зрозумів, мовчав тільки… Ну як, Лізо, не проженеш?
Так і стояли вони втрьох, зовсім очманілі від несподіваного одкровення, в невеликому коридорі, обкладені сумками та валізами. І вперше в житті на обличчі Галі читалася розгубленість і незнання що робити далі… Але природа взяла своє – вона швидко взяла себе в руки і тільки хмикнула, підбадьорившись.
– Ага, ясно мені все, сестричко, як ти тут мого чоловіка лікувала. Лікарка жаліслива… Все ясно… Та й ти хороший, голубчику мій. Ну, щастя вам і всього того, що заслужили. Тільки не забувайте, про приказку – на чужому щастя, як то кажуть… – на цьому Галя видихнула і пішла, не забувши, проте, прихопити сумку з банками зі смородиною.
Аж надто вона її любила цю ягоду…
А Ліза та Вадим залишилися. Він розкинув руки і вона, не довго думаючи, зробила крок у міцні обійми, заплющивши очі від раптових почуттів.
– На чужому щасті каже… А чи було воно у нас з нею, це щастя? Не було. Так, замість дивана я їй був, з підпиляною ніжкою… Вона за годину і не помітить, що немає мене… – пробурмотів Вадим обережно обіймаючи Лізу…
…Ліза з Вадимом побралися через три місяці. А ще через шість Ліза народила чоловікові дочку. Назвали її Люба, Любов…
Батьки були щасливі, щасливим був і старший брат Люби, Володя, який з подивом розглядав малечу у ліжечку.
– І треба ж двом дорослим людям нажити собі проблем. Пелюшки, сорочечки… А все так спокійно було… – з подивом думав Володя , дивлячись на щасливих матір і вітчима. – Мабуть треба. Дуже треба…