В Катерини не стало чоловіка, коли він повертався з роботи.
Катерина із чоловіком прожили двадцять років, синові дев’ятнадцять років, а дочці – тринадцять. Для всієї родини це було велике потрясіння. Чоловік був опорою та підтримкою для всієї родини. Він добре заробляв, дбав про сім’ю. Чоловіка цінували на роботі, він був трудоголіком, який ніколи не відмовляв у проханнях.
І раптом таке горе.
Катерина тяжко переживала втрату чоловіка. До втрати чоловіка було величезне щастя, а зараз хоч вовком вий. Благо допомагали діти. Вони спочатку взагалі не залишали матір одну. А потім емоції вщухли, допомагала робота та турбота про дітей. Тільки одного зрозуміти не могла Катерина, що робив чоловік на цій вулиці?
То був інший кінець міста. Там немає ні знайомих, ні друзів. Запитувала Катерина у товаришів по роботі чоловіка, може, вони знають, що він там робив. Але ніхто не знав.
Катерина навіть з’їздила саме на це місце. Поруч не було ні торгових центрів, ні будь-яких організацій. Що там міг робити чоловік? Ось лише на місці біди лежали квіти.
Хто приніс ці квіти? Цю таємницю не змогла розгадати Катерина.
Час минав, настав час оформляти спадщину. За двадцять років Катерина із чоловіком купили квартиру, машину та дачу. Прийшли до нотаріуса та виявилося, що є ще одна спадкоємиця – дівчинка чотирнадцяти років. Мати дівчинки показала свідоцтво про народження, а ньому написано, що батько дівчинки чоловік Катерини.
Ну, звичайно, ніхто не повірив, вирішили, що якісь пройдисвіти, дізнавшись про біду з однофамільцем, вирішили примазатися до спадщини. Слово за слово, прямо у нотаріуса виникла сварка. Діти плакали, намагалися розняти сварку двох жінок – Катерини та матері тієї дівчинки.
Вже вдома Катерина вмовляла себе та дітей, що не міг чоловік так вчинити:
– Я сама в суд на них подам, нехай їм там буде соромно за такий вчинок.
Суд відбувся, тест підтвердив батьківство чоловіка Катерини. Виявилося, що чоловік лише раз зрадив із матір’ю цієї дівчинки, а потім брав участь у житті дівчинки. Більше він дружині не зраджував, але Катерині від цього не легшало. І того дня він ішов на зустріч із дочкою.
Невідомо, яке потрясіння було сильнішим – втрата чоловіка чи те, що він має позашлюбну дочку. Довелося виплачувати грошима частку його дочки.
Душа Катерини з цієї події наче скам’яніла. Вона мало розмовляла, майже не сміялася. Перестала ходити на могилку чоловіка, заборонила це робити своїм дітям.