– Марино, ти повинна мені допомогти! – защебетала по телефону метушлива зовиця Олеся. – У нас післязавтра корпоратив. Шеф сказав, що я відповідальна за нього.
– А я чим можу допомогти? – зупинила сестру чоловіка Марина.
– Ти ж добрий кухар зі стажем! Ось я й вирішила до тебе звернутись. Список страв у мене є, – діловито промовила Олеся.
– Я вже два роки не беру замовлення, – заперечила жінка, якій не хотілося вплутуватися в задум зовиці. – Тобі краще звернутися до якогось ресторану…
– Пробувала. Скрізь відмова. Кажуть, треба було раніше звертатись. А коли раніше, якщо шеф мені лише вчора дав це завдання? – захлюпала Олеся носом. – Мені нема до кого більше звернутися. Марино, невже тобі не потрібен підробіток? Бюджет – двадцять п’ять тисяч.
Вона мала намір будь-що вмовити невістку допомогти їй з корпоративом.
– Ні, не можу, у мене інші справи, – люб’язно відмовилась Марина.
Вона думала, що Олеся знайде іншого кухаря, але та вирішила піти іншим шляхом.
Увечері повернувся з роботи чоловік і почав слізно вмовляти Марину допомогти сестрі.
– Якщо Олеся не влаштує корпоратив, начальник вижене її, – засмучено промовив Павло. – Люба, я ж не так часто тебе про щось прошу? Допоможи моїй сестрі.
Після прохання чоловіка Марина здалася та погодилася взяти замовлення на корпоратив у зовиці.
Напередодні урочистостей жінка цілий день провела біля кухонної плити, і коли все було готове, зателефонувала Олесі.
– Марино, у мене часу зовсім немає. Завантажена по вуха! Привези сама! – попросила Олеся.
Жінці, звісно, не сподобався цей нюанс, оскільки домовленості про це не було.
Скрипучи зубами Марина доставила всі страви на роботу до Олесі. Зовиця навіть не вийшла її зустрічати, а наказала все залишити на ресепшені.
Два дні Олеся не давала про себе знати. Вона зателефонувала Марині лише ввечері в неділю.
– Що ти нам там приготувала? – не вітаючись, обурилася зовиця. – У нас всьому відділу вже два дні зле.
– Все було свіже… Бути такого не може! – Почала виправдовуватися Марина. – Ми потім доїдали з Павлом залишки, і з нами все гаразд.
– Не знаю, я навіть вникати в це не хочу! – обсмикнула невістку Олеся. – Шеф мене так насварив. Він дуже незадоволений. Говорить, що звільнить мене. Я ж була відповідальною за корпоратив.
– Я тут ні до чого. Думайте, що ви ще їли й пили, – рішуче промовила жінка і звернула розмову із зовицею.
Проте за годину Олеся передзвонила знову. Заливаючись сльозами, вона промовила:
– Шеф планує подати на тебе до суду! Тим більше, що ти все робила незаконно. Кожен копне і зрозуміє, що в тебе немає жодних документів та дозволів.
– Ти ж мене попросила, – погрозливі слова зовиці приголомшили Марину.
– Я ж не знала, що ти можеш мене так підставити…
– Чого ти від мене хочеш? Нехай твій шеф іде куди завгодно! – Жінка насилу взяла себе в руки.
Вона була впевнена, що від її приготування ні в кого не могло виникнути проблем.
Увечері Марині зателефонував незнайомець і повідомив, що він із поліції. Нібито на жінку написано заяву, і якщо вона не залагодить цей конфлікт, справа може дійти до суду.
– Я не визнаю своєї провини. Робіть, що хочете, – відповіла жінка, яка не збиралася здаватись.
– Мені дзвонила сестра, – у кімнату зайшов Павло. – Її шеф просить сімдесят тисяч. У цьому випадку він не домагатиметься твого покарання.
– Це якийсь блеф! Ми самі їли цю ж їжу, і обидва почуваємося чудово! – обурено відповіла Марина. – Як знала, що не варто зв’язуватись з твоєю сестрою.
– Може, віддати гроші? – обережно спитав Павло.
– Ні! Віддати – значить, визнати свою провину! Я не вважаю, що в чомусь винна! – стояла на своєму жінка.
– Гаразд, поговорю з Олесею. Дізнаюся, чи щось змінилося чи ні, — задумливо пробурчав чоловік.
Після того, як він повернувся від сестри, дзвінки Марині зненацька припинилися.
Жінці стало цікаво, як Павлові вдалося вмовити шефа сестри передумати.
– Я заплатив йому сімдесят тисяч, – розвів руками чоловік.
– Навіщо? — мало не плакала Марина.
– Не хотів, щоб у нас були проблеми…
Жінка так була обурена поведінкою чоловіка та вчинком шефа зовиці, що викликала таксі та поїхала до компанії Олесі.
Марині насилу вдалося домогтися зустрічі з її начальником.
– Хто ви і чого хочете?
– Мене звати Марина. Я невістка Олесі, яка організовувала корпоратив, – на одному подиху сказала жінка.
– І що? – Чоловік недбало відкинувся на спинку крісла. – Вам хіба не заплатили?
– Заплатили. Тільки я хочу сказати вам, що заявлю на вас у поліції, якщо ви не повернете гроші! – раптом сказала Марина.
– Які гроші? Ви ж сказали, що ми вам усе заплатили!
– Я говорю про сімдесят тисяч, які вам віддав мій чоловік!
– Який ще чоловік? За що віддав?
– За.., – жінка раптом застигла на місці. – У вашій компанії після корпоративу нікому не стало зле?
– Ні. А повинно було?
– Ні, ні, вибачте! – Марина позадкувала і, вискочила за двері.
У її голові раптом почав складатися пазл. Вона зрозуміла, що не стало нікому зле, і зовиця просто її обманула.
Марина відразу зателефонувала чоловікові і повідомила про те, що Олеся їх обманула, розігравши спектакль.
– Я зараз їй покажу! – гнівно прошипів чоловік і подався до сестри.
Додому Павло повернувся за кілька годин і кинув на стіл сімдесят тисяч.
– Ти не повіриш! Олеся вибачилася та сказала, що просто хотіла з’їздити на море. Уяви собі? – Чоловік присів на диван і схопився за голову. – Повірити не можу…
– Хто був той чоловік, який представився тобі її шефом?
– Її знайомий. Він же тобі й дзвонив від дільничного. Марино, хіба так буває? Як можна було так підло з нами вчинити? Вона ж моя сестра…
– Часом рідня гірша за чужих людей, – зітхнула жінка і сіла поруч із чоловіком.
З того дня брат та сестра перестали спілкуватися. Павло не зміг вибачити Олесі обману.