Вероніка смажила картоплю, коли на кухню зайшов чоловік. Василь був дуже радісний. – Завтра до нас гості приїдуть, – весело сказав чоловік. – Будемо смажити шашлик! – Шашлик, це добре, – усміхнулася Вероніка. – А хто саме до нас у гості приїде? – Завтра дізнаєшся, – якось підозріло сказав Василь. Наступного дня Вероніка прокинулася рано, щоб підготуватися до приходу гостей. Чоловіка поряд вже не було. Жінка спустилася з другого поверху у вітальню і… застигла від побаченого. Ось кого-кого, а таки гостей Вероніка, аж ніяк не очікувала побачити

Вероніка, проживши три роки у шлюбі з чудовим чоловіком, пішла від нього. Ні, якби він сказав: «Добре, я більше не запрошуватиму їх у наш дім», то Вероніка б ще подумала, чи варто розлучатися. Але він тільки повторював: «Як же так?»

– А ось так, любий! – Відповіла Вероніка і пішла.

Вероніці було двадцять п’ять років, коли вона вийшла заміж за Василя. Йому на той час було вже сорок три, але різниці у віці не відчувалося. Василь стежив за своїм харчуванням, займався спортом, не мав поганих звичок, а головне, він був веселою, компанійською, доброю людиною, яка могла залагодити будь-який конфлікт без сварки. Василю невластива уразливість, ревнощі і мстивість.

Із першою дружиною Василь прожив вісімнадцять років. Розійшлися без взаємних претензій тому, що почуття пішли. Залишилися друзями. Майно мирно поділили, дружині дісталася квартира, а Василеві – недобудований будинок. Діти любили батька, усі спілкувалися.

Через рік після його розлучення Вероніка вийшла заміж за Василя. Його колишня дружина теж вийшла заміж. Всі були щасливі.

Василь добудував будинок. І ось тут почалося.

Кожних вихідних діти – підлітки приїжджають у гості. Вероніка рада цьому, потоваришувала з його дітьми. Діти до батька – добрі, привітні. Завжди було спільне заняття. Хлопчаки допомагали батькові робити якусь роботу по дому, а дочка готувала разом із Веронікою, потім весело мили посуд.

Але починаючи з весни в гості почали приїжджати діти разом із мамою та вітчимом. Це не сподобалося Вероніці, а чоловік сказав: Що такого? Ми ж друзі. Ось познайомитеся ближче, і вони тобі сподобаються».

Колишня дружина почувала себе в хаті господинею, поблажливо ставилася до Вероніки.

– Вероніко, Василь не любить смажених пиріжків. Пора б вже знати, – зарозуміло каже колишня дружина Василя, взявши двома пальцями пиріжок і, з неприхованою неприязню, клала його назад у миску.

– Навіщо ти посадила редиску? – іронічно казала колишня дружина. – Про що ти думаєш?

Що б не зробила Вероніка, у колишньої дружини Василя завжди знайдеться зауваження.

Вероніка скаржилася чоловікові, просила більше не запрошувати колишню дружину із чоловіком у гості.

– Ну, що ти, тобі здається. Вона гарна, вона не могла так вчинити. Потоваришєш з нею.

У чергову п’ятницю ввечері Василь сказав:

– Завтра у нас шашлики, гості будуть.

– Хто? – схвильовано запитала Вероніка.

– Ті самі, – засміявся Василь.

Вероніка промовчала, а вранці, доки гості не приїхали, зібрала речі та поїхала. На цьому закінчився її шлюб.