– Ні, на ніч дивлячись я нікого не виганяю, Зоя, не вигадуй, підете з сином вранці. Мені якраз о сьомій годині збиратися на роботу, от і встанемо разом, – сказала Тетяна Сергіївна з незворушним виглядом.
– А чи не можна ремонт відкласти до літа? Ми б із Денисом на дачу поїхали жити, а зараз холодно. Та й Ігор повернеться на той час, – запитала невістка.
– Ні. Не можна. Зараз ціна на роботу найвигідніша, потім спекотний сезон почнеться, попит буде великий, та й улітку навіщо тут цей пил.
– Пил все одно буде, – зауважила Зоя.
– Так, до речі, ваші речі теж треба буде вивезти до кінця ремонту, я тобі не раз уже говорила. Слухай, Зоя, що я тобі скажу. Ти даремно граєш на моїх нервах. Син мій тебе прийняв із дитиною, могла б і промовчати.
– Але ж це ваш онук! – Не стрималася вона.
– Так?! Там має доньку на заробітках. Ось вона моя онучка. А те, що Денис мій онук ще довести треба.
– Що довести? – перепитала Зоя, не вірячи в те, що тільки-но почула.
– Ти чула, не прикидайся. Я, як і Ігор, не впевнена, що наш Денис.
– Добрий день називається. Дитині майже чотири роки і тільки зараз ви наважилися це сказати. Ось це так. І так, до речі. Куди мені з дитиною завтра вранці йти, ви не підкажете?
– Не знаю, – знизала плечима Тетяна Сергіївна, і закліпала віями.
***
Із Ігорем Зоя познайомилася п’ять років тому. Серйозні наміри чоловіка відіграли свою роль.
“Я зустрічаюся тільки з тими, з ким готовий створити сім’ю”, – сказав Ігор, коли вони вийшли з кінотеатру, і Зоя розтанула. Три спроби одружитися були у неї за спиною, три невдалі спроби, тому на їх тлі Ігор був верхом досконалості. Він багато працював, щоправда, надовго їздив на заробітки. Але з урахуванням того, що у їхньому маленькому місті просто заробити навіть невелику зарплату було складно, це характеризувало його з позитивного боку. Гарним Ігоря назвати було складно. Звичайний чоловік середнього зросту з маленьким животиком і починаючим рідшати волоссям. Втім, і Зоя не блищала, маючи звичайну зовнішність.
Зоя працювала кухарем у шкільній їдальні, а вечорами мила підлогу у тій же школі.
Їй було тридцять два, він на два роки старший, тут уже не до великого кохання, достатньо було симпатії та холодного розрахунку.
Коли Зоя завагітніла, Ігор одразу сказав: “Треба зареєструвати шлюб. Я один раз був одружений, тож святкувань не буде”.
Зоя й сама була рада такому повороту. Розписалися і добре. А те, що з дитиною не покинув, взагалі, чудово. Її батьки жили далеко, та й стосунки з ними були у Зої напружені. Мати з батьком з роками надто полюбили гульбанити, і в один з підходящих моментів Зоя поїхала до тітки по батьківській лінії. Тітка Марія була щаслива, що Зоя виходить заміж і йде до чоловіка.
Невдоволена була лише мати Ігоря. Син після розлучення став жити у її квартирі. Півроку Ігор був відсутній, потім приїжджав, привозив гроші і все літо допомагав матері на дачі, охоплюючи травень та вересень, що не могло не тішити Тетяну Сергіївну. А тепер у квартирі постійно жила зовсім чужа жінка. Сина не було вдома, а вона шаруділа, співала у ванній кімнаті, ходила з животиком по квартирі, загадково посміхаючись. Потім цей плач дитини ночами та днями. Рятувалась Тетяна Сергіївна на дачі, але тепер Ігор допомагав мало. Про те, щоб винаймати на півроку квартиру, він навіть не хотів розмовляти. А вона, яка звикла до самотності після того, як не стало чоловіка, і до свого темпу життя, завжди була на взводі.
Але найголовнішим було те, що не вірила у кохання невістки мати Ігоря. Все думала, що з розрахунку вискочила Зоя за нього. Яка дружина витримає розлуку по півроку? Інша давно б посварила чоловіка, а ця мовчить. Та й про те, чи Денис її онук, часто думала.
Характер у Тетяни Сергіївни був нелегким. Ось і зараз вона задумала зробити ремонт до дачного сезону і заздалегідь попередила Зою, щоб вона з Денисом з’їхала. А та ні в яку. Хоча йти невістці було куди – тітка готова була їх прийняти. Але Зоя стала в позу і Тетяна Сергіївна не відступала. Косметичний ремонт у квартирі давно напрошувався. Та й Денис прискорив своєю творчістю цей момент, відкладати було вже нікуди. Тетяна Сергіївна розуміла, що ціна на все зростає, а пізніше у неї можливості оновити ремонт може і не бути.
***
Зоя набрала номер чоловіка. Довгі гудки. Вона знизала плечима і відклала телефон. Зазвичай Ігор завжди відповідав. За годину Зоя передзвонила чоловікові, знову немає відповіді. Пізніше першої ночі дзвонити не стала. Але такий збіг обставин її насторожив.
Вранці телефон взагалі був відключений.
– Тетяно Сергіївно, – Зоя увійшла на кухню, як тільки почула, що свекруха встала. – Ігор не відповідає, – з тремтінням у голосі сказала Зоя.
– Хотіла скаржитися на мене?
– Тетяно Сергіївно, син ваш на телефон не відповідає.
– Спить мій син.
– Телефон недоступний. Раніш такого не було.
– Мало що, не встиг зарядити, пішов не роботу. Ні, Зоя, я щось не розумію, то по шість місяців не цікавишся де мій син, а тут одразу…
– Ми щодня зідзвонюємося або пишемо один одному постійно. Тут щось не те.
– Переживаєш, що хтось відведе чоловіка. А вірно!
– Не кажіть нісенітниць, Тетяно Сергіївно.
– На роботу подзвони, давай… – мати схвильовано подала невістці її телефон.
– Що? Як у палаті? А чому нам не повідомили? Повідомили? То це його перша дружина… Так, диктуйте, я запишу.
Зоя схопила з хлібниці зошит, у який свекруха записувала свої рецепти і почала писати.
– Що, кажи? – одразу запитала у неї Тетяна Сергіївна.
– Зле йому стало на роботі.
– Як зле?
– Я не знаю, – Зоя сиділа зовсім похмура, смикала зошит, у який записала телефон.
– Я поїду до нього. Потрібно його звідти забирати.
– Дзвоніть його першій дружині, вона ж має бути в курсі, – запропонувала Зоя.
Тепер уже Тетяна Сергіївна сиділа з телефоном біля вуха та уважно слухала, коли на тому кінці дадуть відповідь.
– Олю, ну нарешті ти відповіла. Так я. Що? Як не дзвоніть більше? А Ігое, ти знаєш, що з ним сталося? Чи не знаєш і знати не хочеш? Оля… Кинула трубку, – Тетяна Сергіївна притулила до стиснених губ руку і заплющила очі.
– Так. Не панікувати. Я знайду телефон лікарні та зателефоную. Ще будуть потрібні гроші. Може кредит взяти? – Зоя почала ходити по кухні, два кроки у бік дверей, два назад.
– Може, Зоя, мені їхати, я мати?
– Ні, Тетяно Сергіївно, у вас ремонт. Дениса я тітці відвезу сьогодні і поїду.
– Який тут ремонт, скасую все. І з онуком посиджу, їдь.
Зоя додзвонилася до лікаря, все дізналася і ввечері вже поїхала до чоловіка, а через три тижні привезла його додому.
– Пощастило, мамо, людина повз проходила, коли зі мною це сталося, і допоміг.
Ігор сидів у кріслі та розповідав про те, що сталося. Мати уважно дивилася на сина, а дружина сиділа поруч і гладила його по руці, Денис крутився на дивані поруч. Мова відновилася відразу, але ліва сторона просила до себе більшої уваги.
– Реабілітаційну програму я знайшла хорошу. Важливо в перші місяці Ігорю допомогти, одразу щоб від недуги не залишилася і сліду.
– Ну, теж ти придумаєш, – усміхнувся чоловік, – не лишилося сліду, це така недуга…
– Так, тільки так, правда ж, Тетяно Сергіївно?
– Так. Правильно Зоя каже. Ти молодий, треба боротися до кінця.
Мати не питала подробиць, але коли поглядала на невістку, розуміла, що вона щось недомовляє.
Пізно ввечері на кухні, прикривши двері, Зоя попросила свекруху залишитись і поговорити.
– Тетяно Сергіївно, загалом, там така історія сталася. – Зоя обернулася, подивилася чи не чує хто. – Ігор прийшов до Ольги, щоб побачитися з дочкою, як він завжди робив, подарунки привіз грошей. Прийшов, а там чоловік двері відчиняє. Все б нічого, вона ж у розлученні, має право зустрічатися з ким захоче. Але… дівчинка, донька, як вважав Ігор, вилитий цей чоловік. Те саме пшеничне волосся і блакитні очі. Ігор каже, все в очах потемніло, коли ямочку цього чоловіка на щоці побачив, тут уже все стало ясно без тестів.
Тетяна Сергіївна зупинила Зою.
– Виходить, онука і не моя?
– Виходить.
– Але ж слухайте далі. Вийшов Ігор надвір, сів на лаву, а тут Ольга повертається з крамниці. Щаслива летить просто. Підійшла до Ігоря та каже, що її коханий повернувся, помирилися вони. І зізналася, що цей чоловік справжній батько дівчинки, посварилися вони, коли залицяльник дізнався про вагітність, а тут Ігор підвернувся. Не вибачилася, голову вище підвела і пішла додому. Ігореві тут вже зовсім погано стало. Чоловік якийсь повз ішов, зрозумів у чому справа і викликав швидку. Я дуже вас прошу цю тему поки не порушувати, все, що нам зараз потрібно – це поставити його на ноги, відновити якнайшвидше. Спеціаліст сказав, що Ігор має дуже високі шанси на майже повне відновлення.
Тетяна Сергіївна подивилася на невістку так, як ніколи не дивилася. Як, мабуть, не хотіла дивитися.
Зоя була рішуча, в її очах читався оптимізм, настрій та якась невідома раніше емпатія.
І потяглися дні за днями. Зоя не відступала ні на крок, не відчувала втоми. Вона консультувалася з спеціалістами, шукала можливість отримати кращу реабілітацію, безкоштовні процедури, не спала ночами, щоб отримати другу думку щодо важливого питання, возила скрізь чоловіка, вона вивчала тему, ніби писала дисертацію.
Ах, як помилялася Тетяна Сергіївна, як помилялася. Ось у такій біді і в одну мить з’ясувалося хто справжня дружина і кому що в шлюбі було потрібно. Свекруха дуже добре прийняла Ольгу, та й що не прийняти, бачилися кілька разів, усміхнена, ввічлива, з усім погоджується. У гості їздила свекруха теж кілька разів всього, тому онука була коханою. А Денис? Денис плакав ночами та днями шість місяців, навколо повзунки, пляшечки, банки з харчуванням. Зоя мала свою думку на виховання дитини, та й на все довкола теж. Причому відмінну від думки свекрухи. Крутилася перед очима день і ніч. Як тут не думати, не порівнювати. А виходить, даремно. За вчинками і судити треба про людину.
Зоя, як завжди, сиділа на кухні перед відчиненим ноутбуком і щось читала. Тетяна Сергіївна почала мити посуд, хоча невістка просила залишити.
– Зой, ти мені скажи, тільки правду, гаразд. Денис Ігореві син? – свекруха повернулася до невістки й подивилася просто у вічі.
– Знову? Ну, Тетяно Сергіївно, ну навіщо?
– Правду хочу знати.
– А правда вона тут, поряд із вашим сином. На ваших очах ми почали зустрічатися. Так, не скажу, що любила до безпам’ятства, але й кохання різне буває, тим більше нам не по вісімнадцять з Ігорем. Та й хіба вам потрібні докази? Хіба потрібні тести, щоб прийняти нас, прийняти як сім’ю вашого сина, як його невід’ємну частину.
Тетяна Сергіївна часто-густо заплескала очима. Стільки пережиття та обурення вона почула зараз, так соромно їй стало, що сумнівалася.
– Ти пробач мені, дівчинко, пробач, не розумна я, стільки років прожила, а не бачу людину, що переді мною.
Тетяна Сергіївна розплакалася. Зоя підійшла до неї і обійняла:
– І ви мені теж вибачте, зарозуміла я, вперта, характер у мене такий.
Вони обидві обіймалися, витирали сльози.
– Ви чого? – Ігор зайшов на кухню. – Сталося щось? Краще дивіться, як у мене виходить. – Ігор стиснув еспандер рукою так сильно, що гумовий бублик перетворився на довге витягнуте кільце.
– Ігоре! – Вигукнула Зоя і обняла чоловіка.
– Від щастя, синку, і плачемо, що все в нас добре, що ти відновлюєшся, – мати обійняла сина з іншого боку.
– Ось ви жінки, дивні. Погано плачуть, добре теж плачуть.
– Зате з нами не засумуєш, – усміхнулася Зоя.