Ніна відповіла на незнайомий номер і здивовано зрозуміла, що їй дзвонить її тітка, яку вона не бачила кілька років!
Тітка Олена жила в одному селі з батьками дівчини, якій завжди було незрозуміло, чи справді вона доводиться їм родичкою, чи просто гостя у їхньому домі.
Проте жінку приймали як рідну, і Ніна вважала її близькою людиною.
Сім років тому дівчина поїхала вчитися в місто, там через три роки вийшла заміж.
Ніні пощастило, оскільки її обранець мав у власності квартиру, що дісталася йому від літньої родички.
Через роботу та сімейне життя дівчина дуже рідко бувала в гостях у батьків.
В основному вони самі приїжджали відвідати дочку та улюбленого зятя, якого просто обожнювали.
– Ой, Ніночко, як твої справи?! Мені мама твоя номер дала! – заторохтіла в слухавку тітка Олена. – Я ж навіщо дзвоню тобі, – додала вона, не чекаючи відповіді. – Моя Леська зібралася цього року їхати вчитися в місто. На курси надумала їздити кожних вихідних. Можеш її у себе прихистити?
Ніна погано пам’ятала дочку жінки, оскільки була старша за неї і ніколи не звертала уваги на круглощоку дівчинку, яка вічно бігала зі шматком хліба в роті.
– Звісно, нехай приїжджає! Ми зустрінемо, – щиро бажаючи допомогти, з радістю погодилася дівчина.
У перші ж вихідні після розмови Ніна з чоловіком поїхала зустрічати доньку тітки Олени.
Ніна як вийшла з машини і глянула на родичку, то так і стала від побаченого!
Вона очікувала побачити вгодовану неповоротку дівчину, проте Леся за ці роки дуже змінилася.
Ніна здивовано підвелала брови, побачивши, як з сіренької дівчинки вона перетворилася на прекрасну панянку.
– Мене звуть Леся! – представилася дівчина і обійняла спочатку збентеженого Андрія, а потім – його дружину.
По дорозі до будинку донька тітки Олени безупину говорила, розповідаючи про те, якою популярністю вона користується у себе в селі і як сподівається, що тут не буде обділена чоловічою увагою.
Ніна помітила, що, кажучи всі ці слова, дівчина кинула грайливий погляд на двадцятивосьмирічного Андрія.
Вирішивши, що вона просто побачила у юній дівчині суперницю, Ніна вирішила викинути ці думки з голови.
Однак наступного дня дівчина зрозуміла, що даремно недооцінила дочку тітки Олени.
Вийшовши з ванної, Ніна побачила, як ця юна дівчина в відвертому вбранні всілася на коліна її чоловікові.
Андрій від несподіванки аж скочив з місця і Леся опинилася на підлозі.
– Що тут відбувається? – витираючи волосся рушником, строго запитала Ніна.
– Андрій мене випадково зачепив, і я от, – підвівшись з підлоги, пробурчала дівчина. – Боже мій! – потираючи стегно, з досадою додала вона.
– Чому ти у такому вигляді? – продовжила Ніна. – Ти ж не вдома і не одна!
– У якому вигляді? Якщо ти не в курсі, то це називається пеньюар, – накульгуючи, Леся попленталася в кімнату, яку їй виділила господиня.
Як тільки вона пішла, Андрій невдоволено глянув на дружину і пошепки спитав:
– Твоя родичка не може пожити в іншому місці? Не хочу скаржитися, але мені здається, що вона поводиться не зовсім правильно.
– Вона чіплялася до тебе? – Ніна запитливо подивилася на чоловіка і насупилась.
У відповідь чоловік опустив очі в підлогу, і дівчина зрозуміла, що Леся залицяється до Андрія не вперше.
– Я поговорю з нею! – рішуче заявила Ніна.
Однак як тільки вона завела розмову з дівчиною, та одразу ж розплакалася і заявила, що Ніна шукає привід, щоб її виставити.
– Ти бачиш у мені суперницю, от і придумуєш собі невідомо що! А твій чоловік, до речі, сам на мене задивляється, – замість вибачень почала сипати звинуваченнями Леся.
Ніна готова була після цих слів виставити її на вулицю, але згадавши про тітку Олену, вирішила дати її дочці ще один шанс.
Однак, коли дівчина приїхала на наступних вихідних, то зрозуміла, що дарма це зробила.
Леся з новою силою почала залицятися до Андрія, не гребуючи навіть тим, що в цей момент його дружина була поряд.
Ніна кілька разів спробувала обсмикнути дівчину, але та не звертала жодної уваги на її слова.
Більше її вразила розмова між Лесею та Андрієм, яку їй вдалося випадково підслухати.
– Хто власник цієї квартири? Ти? – поцікавилася молода дівчина.
– Так, – зніяковіло відповів чоловік і поспішно вийшов з кухні.
Саме після цього Ніна зрозуміла, що Леся не просто так почала обходжувати її чоловіка і що на цьому вона не зупиниться.
– Нам треба поговорити! – заявила Ніна і сіла навпроти дочки тітки Олени. – Ти була в нас вперше і востаннє!
– В якому сенсі? – недовірливо посміхнулася Леся і пригладила рукою довге волосся.
– Погостювала, і годі! Тепер зрозуміло? – з викликом сказала Ніна.
– Ти мене виставляєш? – голосно зареготала дівчина. – Запереживала, що я відведу твого чоловіка, який і сам не проти, щоб його відвели?
– Я все сказала! – холодно промовила Ніна і вийшла з кухні.
Того ж вечора Леся зібрала свої речі й повернулася у село. Проте просто так, не залишивши після себе нічого, дівчина їхати не збиралася.
Після її від’їзду Ніна побачила зникнення своєї золотої каблучки. Вона одразу зрозуміла, що це справа рук Леся.
Обурюючись від злості, дівчина зібралася дзвонити тітці Олені, але та її несподівано випередила.
Не вітаючись, жінка почала висловити свої невдоволення з приводу того, що Ніна виставила її дочку.
– Я на тебе покладала надію, а ти… Не думала, що ти з заздрощів можеш піти на таку підлість! – обурено вигукнула тітка Олена.
– Ваша дочка намагалася спокусити Андрія! – сказала Ніна.
– Ти все це спеціально говориш! Нізащо не повірю, що моя дочка могла повестися на твого чоловіка, – запротестувала жінка.
– До речі, скажіть їй, хай поверне мою каблучку, яку вона забрала перед від’їздом, або я піду писати заяву!
– Ще й таке вирішила їй приписати! Як тобі не соромно, Ніно! – заохала в слухавку тітка Олена. – Твої батьки, коли дізнаються, ото сорому буде! – вигукнула жінка і кинула слухавку.
Щоб тітка не випередила її, Ніна сама зателефонувала батькам і розповіла про все.
– І не треба було пускати! Про цю Лесю ходять по селі чутки, що вона на руку не чиста! – з осудом промовила мати Ніни. – До того ж з Оленкою ми вже кілька років не спілкуємося, вона виявилася поганою на язик.
– А хіба не ти дала їй мій номер? – дівчина здивувалася відповіді матері.
– Ні, не збагну, де вона його взяла, – зітхнула жінка.
– Ну що ж, – подумала Ніна. – Тепер точно все стало на свої місця. Я цього так не залишу.
І вона пішла писати заяву на недолугу родичку…