Поліна цілий день крутилася на кухні. Аякже ж?! Сьогодні у неї день народження. Ближче вечора почали сходитися гості: батьки Поліни, найближчі подруги і, звичайно ж, свекруха. Дівчата зголосилися допомогти іменинниці, почали носити салати та закуски. І ось стіл було накрило, всі сіли і почали накладати собі їжу. Почекавши, коли застільна метушня вляжеться, слово взяла Марія Леонідівна. – Дорога невістко, – заговорила свекруха. – Вітаю тебе з днем ​​народження і дарую тобі цей розкішний подарунок! Жінка підійшла до невістки і вручила їй якийсь конверт. – Дякую вам! – усміхнулася Поліна, відкрила конверт і остовпіла від побаченого

 – Поліно, у мене тільки одне прохання, – сказав Володимир, коли вони з Поліною розписувалися. – Готуватимеш ти. Завжди.

– Володя, ти ж кухар, – засміялася Поліна. – Ти краще за мене готуєш!

– Кухар, – кивнув новоспечений чоловік. – У робочий час три через три по дванадцять годин. Вдома хотілося б якось відпочивати від роботи. Готовий взяти на себе будь-які інші завдання у будинку!

– А якщо я занедужаю та не зможу готувати? Чи на роботі затримаюся? – вро всяк випадок уточнила Поліна.

– Тоді замовимо щось, он у нас у ресторані можна доставку оформити.

– Ну, хоча б цікавим рецептам вчити будеш? – просила Поліна. – Щоб тебе смачнішим годувала.

Володимир розсміявся у відповідь: – Буду.

Володимир та Поліна жили добре: любили один одного, цінували, проводили багато часу разом. І навіть заробляли приблизно однаково, не надто багато, але цілком достатньо. І обидва мали перспективи кар’єрного зростання. Роботу по дому вони виконували разом. Ну, звичайно, крім готування. Володимир не хотів робити вдома те саме, що на роботі, а Поліні було не важко. Вона сама любила готувати.

Загалом міцна, любляча молода сім’я.

Єдине, що затьмарювало існування Поліни в новому заміжньому статусі – це її свекруха. 

Марія Леонідівна душі не чула в синові, а невістку недолюблювала. Вона вважала, що саме Поліна переконала Володимира з’їхати від матері на орендовану квартиру, коли вони одружилися. Вона навідріз відмовлялася вірити, що Володимир і сам хотів якнайшвидше піти з батьківського дому.

Марія Леонідівна, поки закохані ще тільки зустрічалися, всіляко намагалася посварити їх. В основному напирала на те, що Поліна невміха і лінива. І особливо старалася, звичайно ж, щодо її готування: мовляв, не відповідає вона рівню її сина.

– Звичайно, не відповідаю, – легко погоджувалася Поліна. – Він професійний кухар, а я любитель.

– Ну так і ми не змагаємось, – підтримував жарт син.

Матері доводилося змиритися, але при кожній зручній, та й незручній нагоді вона відновлювала наступ.

Тож Поліна намагалася мінімізувати спілкування зі свекрухою. У гості Марію Леонідівну молоді намагалися кликати рідше. Володимир вважав за краще їздити до неї сам, і, звісно, ​​один.

Але все ж свекруха до них у гості все ж таки заскакувала. Іноді навіть затримувалась не на один день. Та щоразу це було справжнє випробування для Поліни.

– Ти б взяла у Вовлоді пару уроків, – бурчала свекруха, ще до ладу навіть ложку в руки не взявши. – Твоє куховарство їсти ж неможливо.

– Володя не скаржиться, сам просив, щоб готувала саме я.

– Що ти обманюєш? Ось увесь час ти обманюєш. І від мене Володя сам вирішив з’їхати, ти тільки підтримала, і готувати він тебе попросив! Звичайно, став би він добровільно таке їсти!

– Ну, ви в нього самі запитайте! – Поліна вже втомилася відпиратися від нападів свекрухи.

– Він у мене, на відміну від тебе, вихований хлопчик, звичайно, він тебе прикриє, все на себе візьме, але мати не обманиш. Вдома справжній кухар, а до плити ти лізеш!

– Та ви цього разу навіть не скуштували!

– І не буду. Де вже Володя? Ось прийде, попрошу, щоб він щось нормальне приготував.

А коли приходив Володимир, тут же на нього насідала з вимогою терміново щось приготувати, в ідеалі – щось складне та трудомістке.

– Володя, ну що ви мене нічим не пригощаєте? Не можу куховарство твоєї дружини їсти, приготуй хоч що-небудь.

І Володимиру доводилося вставати до плити, щоб порадувати матір. Власне, це була його причина, чому він сам намагався якомога рідше запрошувати її до них.

Якось він розповів Поліні, як жив з матір’ю раніше.

– Я як на кухаря пішов вчитися, так вона мене до плити одразу поставила. Спочатку брала просто захопленням, мовляв, як ти смачно готуєш, їла б і їла, і я був радий для неї старатися. Потім я знайшов підробіток, часу поменшало, повертався додому я часом ближче до півночі, і мені б поспати. Але мати мене перехоплювала та буквально гнала на кухню. Я ще й тому вдома готувати не хочу. Втомився.

Поліна розумно кивала. Марія Леонідівна, коли хотіла, могла бути переконливою.

Останньою краплею для Поліни став її день народження. Вона сподівалася, що свекруха хоча б цього дня промовчить, не влаштовуватиме показових виступів. Але не тут було. Коли вона прийшла, насамперед вона сунулася на кухню, побачила там Поліну і важко зітхнула:

– А я сподівалася, що хоча б у свято ви нас годуватимете нормально.

Але, на диво, продовжувати Марія Леонідівна не стала. Поліна вважала це добрим знаком, але дарма.

Поступово зібралися всі гості: батьки Поліни, її сестра, кілька найближчих подруг. Дівчата одразу зголосилися допомогти іменинниці, почали накривати на стіл, носити салати та закуски.

І ось все було закінчено, всі сіли за стіл і почали накладати собі їжу та розливати напої. 

Почекавши, коли перша застільна метушня вляжеться, слово взяла Марія Леонідівна. Ось тут Поліна відчула недобре, але зробити нічого не могла.

– Дорога невістко, – заговорила свекруха. – Хочу привітати тебе з днем ​​народження і подарувати відвідування кулінарних курсів, щоб ти нарешті хоч трохи навчилася готувати, і наступного разу, через рік, тобі було б не соромно садити людей за святковий стіл.

– Ну знаєте! – підскочила Поліна. – Скільки можна? Хоча сьогодні можна було б обійтися без цього?

– Тихіше, – перехопив її Володимир. – Сядь і заспокойся, я все вирішу. Мамо, нам треба поговорити.

Він вивів Марію Леонідівну на кухню. Про що вони там говорили, ніхто так і не дізнався, але свекруха після цього пішла, забравши з собою подарунковий сертифікат на курси. Після її відходу якийсь час за столом зберігалася деяка незручність, але поступово гості розслабилися. Почали звучати тости за іменинницю, її сімейне щастя, і навіть батьків.

Ближче до вечора гості почали розходитися. Володимир поїхав підвозити батьків Поліни. А Поліна залишилася буквально з парою найближчих подруг, і доки її чоловік не повернувся, вони могли поговорити без свідків.

– Ну, і що це було? – запитала Тетяна, колишня однокласниця Поліни. – Чим їй святковий стіл не влаштував? Все було смачно та красиво.

– Ой, Таня, її влаштовує тільки як Володя готує, а мене вона всю дорогу сварить, але що вона прямо ось так поведеться, я, звичайно, не очікувала.

– То хай би Володя і готував, – вклинилася Інна, подруга з інституту.

– Він не хоче. Він же на роботі весь час біля плити, а поки з матір’ю жив, і вдень, і вночі готував. Тепер, каже, відпочиває.

– З такою матір’ю… – простягла Тетяна, – можна зрозуміти.

– Ось, а коли я готую, свекруха останнім часом буквально лізе, і починає бурчати.

– Тобто, вона навіть не може стверджувати, що знає, як ти готуєш? – запитала Інна.

– Ну начебто, – погодилася Поліна.

– А як вона взагалі дізнається, що ти готувала, а  не Володя? – уточнила Тетяна.

– Ну, вона ж знає, що він не хоче готувати. Стоп! Я зрозуміла, про що ви. Відмінна ідея, тепер я точно провчу свекруху.

Задля реалізації хитрого плану їй довелося заручитися згодою Володимира. Той спочатку скептично ставився до її ідеї, але, добре подумавши, погодився, що може спрацювати.

Наступного дня вони разом поїхали до Марії Леонідівни. Свекруха здивувалася появі сина з невісткою, і її здивування ще більше зросло, коли Поліна почала вибачатися:

– Марія Леонідівно, ми тут з Володею поговорили, я зрозуміла свою неправоту. Ви зробили такий чудовий подарунок, а я не спромоглася оцінити. Ми подумали, я пройду обраний курс. Я дуже хочу вам з Володею догодити.

Здивована зміною в невістці, свекруха вибачила її і погодилася віддати їй подарунковий сертифікат. І Поліна навіть із великим задоволенням пройшла цей курс. Не для Марії Леонідівни, звичайно, їй і самій було цікаво дізнаватися про щось нове. І хотілося порадувати чоловіка чимось новеньким.

А після завершення курсів сама Поліна подзвонила свекрусі та запросила її на вечерю:

– Хочу показати вам, чому навчилася!

Наступного дня після дзвінка Поліни Марія Леонідівна приїхала у гості до сина з невісткою. На порозі її зустрів усміхнений Володимир, а з кухні вийшла Поліна у фартуху. Вона діловито витирала руки вафельним рушником.

– Ну, – уперла свекруха руки в боки. – Показуй, ​​чого навчилася. Хочу перевірити, чи не пропали мої гроші даремно.

В інший час Поліна б тільки образилася, але зараз важливо було до останнього дотримуватися плану.

– Звичайно, звичайно, – проворкувала у відповідь Поліна. – Ви проходите в кімнату, ми сьогодні там стіл накрили. Є чим похвалитися.

Марія Леонідівна пройшла за сином та невісткою до кімнати та скептичним поглядом оглянула накритий стіл. Там вже стояла велика біла супниця, накрита кришкою. Поруч стояло м’ясо, два різні гарніри, кілька легких салатів. Довершували картину красиво оформлені закуски.

Марина Леонідівна сіла за стіл. Поліна відразу почала метушитися. Взяла тарілку, глянула на свекруху, спитала:

– Вам солянку чи м’ясо?

Свекруха обрала м’ясо. Поліна взялася накладати його у тарілку, поглядом уточнила, який їй покласти гарнір, посунула ближче до неї салат. Тим часом Володимир наклав їжу і дружині, і собі.

Свекруха поблажливо стежила за тим, як метушиться невістка. Їй навіть лестило таке бажання Поліни їй догодити. І певною мірою Марії Леонідівні було шкода її, але що зробити? Адже не дотягне вона до рівня сина, той професійний кухар. І коли тільки Володимир зрозуміє, що він на цю бездарність тільки витрачає себе? Нічого, вона розплющить йому очі, він ще повернеться додому.

Гаразд, заохочувати старання невістки все ж таки варто. Свекруха взяла в руки виделку і спробувала приготовлену невісткою їжу.

– Ну що, Поліно, курси пішли тобі на користь. До пристойного рівня, звісно, ​​тобі ще далеко. Дозволяти тобі готувати для інших людей ще дуже рано, але про витрачені на тебе гроші не шкодую.

– У мене все ще погано виходить, так? – поступливо запитала Поліна.

Марія Леонідівна запідозрила недобре, але не відступати ж від своїх слів:

– Ну що вдієш, якщо тобі не дано, – тільки зараз вона помітила хитру посмішку Володимира.

– Ну, і що ти посміхаєшся? – З підозрою запитала вона сина. – Зрозумів, нарешті, що я маю рацію?

Той узяв зі столу свій телефон, поставив його перед нею та увімкнув відео.

З екрану на Марію Леонідівну дивився її син, що стояв над кухонним столом заставленим продуктами та посудом.

– Доброго дня, мамо. Я втомився від того, що ти на порожньому місці чіпляєшся до моєї дружини, несправедливо звинувачуєш її у всіх  гріхах. Тому ми з Поліною зважилися на експеримент. Вчора Поліна запросила тебе на святкову вечерю, яку обіцяла приготувати тобі сама. Але насправді все це я готував, у чому ти можеш переконатися, подивившись це відео до кінця. Нам обом було цікаво, чи справді тобі так не подобається, як готує Поліна, і тоді мої страви тобі мають сподобатися, або мета – вивести її з себе і посварити нас. Якщо ти дивишся на це відео, значить, друге. З сьогоднішнього дня твої претензії до куховарства Поліни більше не приймаються.

Далі Володимир на відео почав потихеньку готувати м’ясо, те, що зараз лежало у тарілці у Марії Леонідівни.

– Це не чесно! – вигукнула вона. – Я тебе не цьому навчала. Це все твоя Поліна тебе проти мене налаштовує!

– Мамо, годі! Ніхто мене проти тебе не налаштовує! Ти з цим сама чудово справляєшся.

– Як ти з матір’ю розмовляєш? – Марія Леонідівна гордо встала з-за столу і вийшла з квартири, гримнувши дверима.

Кілька місяців Марія Леонідівна не розмовляла ні з сином, ні тим більше з невісткою. Їй було прикро, що Володимир у цьому питанні став на бік дружини, а не на її. Але згодом вона відтанула до сина, та й зрозуміла вона, що з невісткою доведеться примиритися. Інакше сина остаточно втратить.

Тому зрештою вона з Володимиром та Поліною все-таки помирилася. І як могла, стримувала себе, щоб рідше робити зауваження невістці. Хоча, звичайно, час від часу характер давався взнаки.

Поліна намагалася не відповідати на її випади. Поганий мир кращий за добру сварку.