На телефоні висвітилося, що дзвонить свекруха. Розмовляти, після її сварок, Поліні зі свекрухою зовсім не хотілося. Вона взяла свій телефон двома пальцями, наче це щось погане і пішла до кімнати.
– Павло, мама твоя дзвонить, поговори з нею.
– А сама що? Вона ж тобі дзвонить, – усміхнувся чоловік, знаючи, як дружина та його мама «люблять» один одного.
– А я зайнята, не можу їй відповісти, а ти мені все передаси, – Поліна скривила обличчя і показала язик.
– Так, мамо, – відповів Павло.
– Павло, ти? – свекруха вигукувала так, що Поліна чула все. – Твоя дружина – негідниця, хоче звести мене на той світ!
– Мамо, заспокойся, ти про що говориш? У тебе ж тиск підніметься, – запереживав Павло за здоров’я матері.
– Якби ти дбав про моє здоров’я, то давно пішов би від цієї чаклунки. Але ти не хочеш визнати, що вона приворожила тебе. Тобі треба сходити до ясновидячої Марії, вона зніме з тебе приворот, – вигукувала свекруха.
– Мамо, все! Не кажи нісенітниці, – Павло ледве стримувався, щоб не нагрубити матері.
– Так і передай своїй, що я схожу до ясновидиці, зніму всі її штучки. І все повернеться твоїй дружині, – і мама відключила телефон.
– Ну і що це було? – Павло розгублено дивився на дружину. Поліна тільки знизала плечима.
Відносини свекрухи та невістки завжди були натягнутими. Свекруха вважала, що Поліна недостойна її сина. Найсмішніше, що Поліна освітою не вийшла. Поліна закінчила коледж і працює бухгалтером у великій фірмі, а Павло закінчив інститут та працює начальником відділу у невеликій організації. Самі Павло з Поліною ніколи не надавали цьому значення. Вони кохали одне одного, жили щасливо вже десять років, виховували доньку. А свекруху це дуже непокоїло, їй потрібна була невістка з вищою освітою, хоча сама свекруха лише училище закінчила.
Наступного дня ввечері Павло зателефонував до матері, але вона не відповідала. Тоді вони вирішили разом з’їздити до неї, мало що, раптом свекруха занедужала, лежить і не може відповісти.
Але двері відчинила сама свекруха, виглядала вона здоровою і навіть веселою.
– Ну що, тобі погано? – зловтішно вона звернулася до Поліни. – А мені Марія сказала, що ти прийдеш просити вибачення. От і прийшла.
– Та що з тобою, мамо, – роздратовано спитав Павло. – Поясни толком.
– Ну звичайно, дружина тобі не зізнається сама. Соромно, так? – свекруха знову глянула на Поліну.
– За що мені має бути соромно? – не розуміла Поліна.
– А каблучку спеціально у мене залишила, щоб щось погане на мене перекласти.
Тільки після цих слів Поліна виявила, що каблучки на руці немає. Вона не дуже любить носити каблучки. Одягає їх тільки у свята. От і надягла її, коли пішли до свекрухи в гості. Свекруха вигадала якесь своє свято. Нудно їй, от і святкує всі свята і особисті, і державні, і церковні. Поліна навіть не запам’ятовує, яке свято відзначають.
Після застілля Поліна взялася мити посуд, зняла каблучку, поклала на полицю і благополучно забула про неї.
Ще коли сиділи за столом, свекруха помітила каблучку на пальці у Поліни і запитала:
– У тебе нова каблучка? Гарна. Павло подарував? З якого приводу?
Поліна подивилася на свою руку, їй самій подобалася ця каблучка, але вдягала вона її рідко.
– Ні, це ми п’ять років тому їздили на море. Там у морі я її й знайшла. Грали з дочкою, пірнали та діставали камінчики з дна, так і знайшла я каблучку. Немов скарб знайшла, – засміялася Поліна.
– Ти що! А раптом воно з якоїсь поганої людини. Це на лихо, ти так на себе щось накличеш. А я думаю, чому мені погано, коли до тебе підходжу. Навіть тиск піднімається. Зніми й викинь, – одразу почала вигукувати свекруха.
Ось на цьому й закінчилося свято. Свекруха ніяких заперечень не чула. Поліна помила посуд, і вони пішли.
– А каблучка де? – запитав Павло у матері.
– Де де? – зарозуміло відповіла свекруха. – Віднесла ясновидиці. Навіть вона не змогла зняти з нього все погане. Залишила в себе, сказала, що проведе обряд і закопає глибоко в землю. Тож, Поліно, нічого в тебе не вийшло.
– Мамо, – засміявся Павло. – Так, твоя Марія обманула тебе. Віднесе це кільце до ломбарду і виручить гроші.
– Смійся смійся. Ще побачимо, хто посміється останнім.
Розмовляти вже не було про що. Павло та Поліна пішли додому. Каблучку трохи шкода було, але Поліна подумала: Як прийшло, так і пішло.
Павло сказав:
– Не переймайся. Куплю я тобі інше кільце.
– Ага, не золоте, а просте, – засміялася Поліна.