– Он, йде… Як таких людей взагалі земля носить? – невдоволено прошепотіла вслід дівчині Поліна, що проходить повз. – І поводиться так, наче і не зробила нічого!
– А що вона такого зробила? – Здивовано промовила продавчиня, складаючи товари в пакет. – Хороша, начебто, дівчина, в одному класі з моїм сином навчалася.
– Та ну! Хтось ще у нашому місті не знає, що вона зробила? – Поліна закотила очі і на всю чергу заявила: – Вона зіпсувала весілля мого брата! І вивернула все так, наче він у всьому винен!
– Серйозно? – ахнула якась жінка і миттю підійшла ближче. Що що, а плітки вона любила збирати. – А хіба весілля не відбулося не через те, що твій брат повертався додому на машині і з ним сталася біда? Ні? Ох, дарма я тоді на його наречену намовляла … А що саме це дівчина зробила?
– Запудрила мізки Вірі, – похмуро відповіла Поліна, розраховуючись за покупки. – Стільки про Славка наговорила, ще й так переконливо… А вона й повірила! Втекла за три тижні до весілля в інше місто і носа не покаже! Навіть не вибачилася! Славко і так ледве справлявся, так ще й це…
– Бідолашний хлопець, – похитала головою пліткарка. – Стільки пережити довелося за такий короткий час…
– І правильно дівчинка зробила, що пішла, – хмикнув хлопець. – Ти свого брата таким гарним виставляєш, просто ангельські крила йому приміряєш! А нагадати, через що та біда сталася, коли він повертався додому на машині? Хто просив його після посиденьок з друзями за кермо сідати? А може, згадаєш, що стало з водієм іншої машини?
– Ну звичайно, ти ж краще знаєш! – одразу завелася Поліна. Як не вчасно він тут з’явився! – Ти вічно моєму братові заздрив і всякі плітки про нього поширював!
Хлопець на цю заяву лише розсміявся. О, він міг би багато розповісти про цю родину! Ось тільки натовп слухачів підібрався невдалий. Жадібні до чуток пліткарки і кілька підлітків, явно пішли з останніх уроків. І кому що тут пояснювати?
– Іди давай звідси! Теж мені, розумник знайшовся! – грізно промовила жінка з черги. – А ти, люба, розкажи детальніше, що це дівчисько зробило! Дуже цікаво!
**************************
Оксана чудово чула слова Поліни, але особливої уваги на них не звернула. Нехай люди кажуть, що хочуть, головне, що вона змогла вберегти подругу від дуже сумної долі.
Нещасний покинутий наречений… Ось тільки чомусь Поліна “забула” згадати своїм вдячним слухачам про маленьку деталь – спочатку Віра і не збиралася виходити заміж за цю людину. Це був жест жалості.
Але про все по порядку.
Якось Віра зателефонувала подрузі і попросила про зустріч. За її голосом можна було зрозуміти, щось сталося, ні, не погане, але все ж таки… Дівчина була в сум’ятті, вона просила про пораду та дружню участь.
Оксана дуже уважно вислухала подружку і, чесно кажучи, трохи розгубилася.
– Стривай, чи правильно я все зрозуміла? Симпатичний хлопець, якого ти майже не знаєш, запропонував тобі зустрічатись. Він тобі не подобається у цьому плані. Але ти погодилась. Все так?
– Ага, – зніяковіло посміхнулася Віра. Дівчиною вона була боязкою, постійно переживала образити співрозмовника відмовою, тому часто погоджувалась зробити щось, що їй не подобається. До речі, колеги швидко помітили цю маленьку особливість і постійно користувалися цим. Але це робота, а тут… майбутнє вирішується!
– Одне питання – навіщо? Ти ж розумієш, що даєш людині надію? – похитала головою Оксана. – Хіба не правильніше було б відразу відмовити?
– Ну… – зам’ялася дівчина. – Хлопець він непоганий. Я йому дуже сильно подобаюся, і мені не хотілося б робити людині погано. Хто знає, може після того, як я дізнаюся його краще, я закохаюся.
– Може бути. А може й ні! – Не погодилася зі словами подруги Оксана. – Ось уяви – ти до нього залишилася абсолютно байдужою, а він, покличе тебе заміж. І що ти будеш робити?
– Відмовлю … – Нерішуче сказала Віра. – Оксано, ти мене знаєш! У мене такий характер… І я не знаю, як його змінити! Ось учора, наприклад, моя колега попросила зробити за неї звіт. Розумом я розумію, що це не моя робота, що мені за неї не заплатять, але все ж таки погодилася і просиділа в офісі до десятої години вечора.
– Тут справа набагато серйозніша! – не витримала Оксана. – Ти собі все життя зіпсувати можеш!
– Знаю. І щиро сподіваюся, що він сам мене покине, – знизала плечима Віра. – За Славком дівчата натовпами бігають, хто знає, може хтось його й дістане. А я з радістю поступлюсь місцем.
Віра не врахувала одного – так, дівчата за ним бігали, ось тільки він на них особливої уваги не звертав. Усю свою увагу він дарував їй одній. І кілька разів навіть натякав на весілля та трьох діточок, про яких він просто мріє.
Від однієї думки стати багатодітною матусею Віра починала хвилюватися. Звідки взявся такий негатив до маленьких янголят? З дитинства. Її Мама щиро вважала, що дітей має бути якнайбільше і в результаті народила десятьох. Десятьох дітей! Вдома вічно шум, гам, хтось плаче, хтось сміється… Ні! Жодних дітей у найближчому майбутньому!
А ще Віра так і не змогла покохати Славка. Їй він здавався надто нав’язливим, надто наполегливим, надто самовпевненим… Хлопець вже розписав їхнє життя років на десять уперед, навіть не питаючи думки самої Віри. На його думку, вона повинна була кинути роботу (дружина повинна зустрічати чоловіка сповнена сил, а не втомленою), припинити спілкування з подругами (дають погані поради), переїхати жити до нього та навчатися премудростям господарювання у його мами…
І це ще не повний перелік! Добре ще, що офіційної пропозиції він поки не зробив.
А через місяць трапилося нещастя. Так, винуватцем був саме він, але маючи родичів із зв’язками, хлопець вийшов сухим із води.
Трохи прийшовши в себе, Славко зробив дівчині пропозицію, від якої вона просто не змогла відмовитися. Особливо якщо враховувати вимогливі погляди його родичів. Сім’я хлопця почала поспішно готуватися до весілля, напевно, переживаючи, що Віра передумає.
Віра плакала в плече подрузі, останніми словами лаючи свій безвідмовний характер.
– Що мені робити? Я не можу зараз відмовитися від весілля, про мене скажуть, що я просто не хочу доглядати за нареченим, з яким трапилася біда!
– І чия думка для тебе така важлива? – різким тоном поцікавилась Оксана. – Колег, які звикли на тобі виїжджати? Начальника, який все це бачить та заохочує? Сусідів? Кого?
– Але… Мені ж тут жити, – витерши сльози, відповіла дівчина. – І працювати. Добре хоч батьки живуть далеко, а то ще й вони б мені на мозок капали.
– Квартиру ти знімаєш, із цим проблем не буде, – у голові Оксани дозрів план. – Диплом у тебе відмінний, характеристику з роботи тобі позитивну дадуть, у цьому можна не сумніватися, ваш начальник не такий уже й поганий. Йому начхати на все, крім результату, та й ти жодного разу не скаржилася.
– Ти пропонуєш мені поїхати? – розгублено закліпалп очима Віра.
– Я пропоную НАМ поїхати. Мені нещодавно надійшла непогана пропозиція, і я схильна її прийняти. Але й тебе залишати не хочу! А то при наступній нашій зустрічі ти сидітимеш вдома і няньчитимеш дитину. З роботою тобі допоможуть, обіцяю.
– Але як я все поясню… Ти ж знаєш, що я…
– Я сама їм все поясню, – криво посміхнулася Оксана. – Мені це нічого не коштуватиме. Зате ти собі життя не зіпсуєш, вийшовши заміж за нелюбиму людину з таким поганим характером!
************************
Віра із задоволенням прогулювалася парком. Це місто виявилося вищим за всілякі очікування! Та й люди привітні.
З моменту переїзду минув рік. Зараз дівчина живе у власній квартирі (в іпотеку купила, звичайно), займає перспективну посаду в компанії, що розвивається. Життя потихеньку налагоджується.