Оля ніколи не любила сюрпризів, а тут раптом сама вирішила здивувати Дмитра свого нареченого.
Вони зустрічалися майже два роки і вже готувалися до весілля – Дмитро мав вибрати ресторан, а вона – маршрут для весільної подорожі. Домовилися, що сьогодні повідомлять один одного про свій вибір.
Але в Олі було для нареченого ще щось – сьогодні вона дізналася, що вагітна, і думала, як повідомити Дмитру цю радісну новину.
Вона знала, що Дмитро буде радий, бо він вже не раз казав, що дуже хоче, щоб у них було не менше трьох дітей і навіть просив Олю змінити роботу на спокійнішу, а згодом взагалі звільнитися.
– Як тільки одружимося, відразу народимо сина чи доньку. Я не хочу, щоб ти переживала через твого начальника. Якщо дати йому волю, він усіх вас без вихідних та відпусток переконає працювати над своїми проектами.
– Так це ж добре, коли фірма має багато замовлень – зате ми отримуємо хорошу зарплату, – заперечувала йому Оля.
– Для одного ця зарплата хороша, ось тільки кожен із вас працює за трьох. А для вагітної жінки це не добре.
– Гаразд, вирішуватимемо проблеми в міру їх надходження, – сказала дівчина.
Вона піднімалася в ліфті і планувала, що до приходу Дмитра з роботи встигне приготувати якусь особливу вечерю. Накриє стіл у кімнаті, поставить не дві тарілки, як завжди, а три. І запропонує Дмитру самому здогадатися, чому вона так зробила.
А потім вони обиратимуть ім’я для дитини. І як завжди, посперечаються. А може, знову домовляться, що ім’я для дочки обиратиме Дмитро, а для сина – Оля.
Те, що в спальні на їхньому майже подружньому ліжку знаходиться Дмитро, Олю не здивувало. Але вона не одразу зрозуміла, що тут робить Христина – її «подружка нареченої», з якою вони вчора цілий вечір обговорювали сценарій весілля.
Христина зникла так швидко, що Оля не встигла її про це запитати. Натомість Дмитро говорив багато, брав дівчину за руки і заважаючи їй збирати свої речі.
Що він казав, Оля не слухала і, тільки опинившись на вулиці, зрозуміла, що він клявся, ніби у всьому винна її подруга і що це більше ніколи не повториться.
Оля сіла в машину, від’їхала від будинку Дмитра і зупинилася. Виїжджати в годину пік на жваву вулицю в такому стані не можна було.
Трохи заспокоївшись, Оля поїхала додому. Проїжджаючи повз кафе, згадала, що холодильник у неї відключено і, відповідно він порожній. Іти зараз у магазин не було ні сил, ні бажання, а їсти, на диво, хотілося. Тому Оля вирішила повечеряти у кафе.
А поки чекала на замовлення, думала: «Зрозуміло, що весілля не буде. А дитина? Що буде з нею?
Вона й раніше розуміла, що діти – це відповідальність, але ніяк не очікувала, що їй так скоро доведеться взяти цю відповідальність на себе. Ось зараз вона повинна вирішити, бути цій людині на світі чи ні. А якщо бути, то, як саме – у повній родині чи лише з мамою. Як вона вирішить – так і буде, тому за все, що трапиться потім, відповідатиме вона.
Піднявшись у квартиру, Оля відчула таку втому, що відключивши і телефон, і дверний дзвінок, лягла спати.
Прокинулася вона близько одинадцятої ранку. Прийняла душ, увімкнула телефон, щоб замовити продукти, і побачила вісім пропущених дзвінків від Дмитра та три від матері.
Мама зателефонувала майже відразу:
– Чому ти вчора слухавку не брала, я тобі кілька разів дзвонила?
– Я відключила телефон, бо рано лягла спати. Хотілося виспатися бодай у вихідний, – відповіла Оля.
– Що у вас із Дмитром? – Запитала мама. – Він зателефонував учора і сказав, що ти його покинула. Це правда?
– Так, мамо, я його покинула.
– Але ж ви вже заяву подали, я навіть тітку Катю з Валерієм на весілля запросила, – сказала мама.
– Весілля не буде, а із запрошенням ти поспішала. Гаразд, мені замовлення принесли, піду двері відчиню, – сказала Оля і припинила розмову.
Дмитро ще кілька разів намагався поговорити з нею. Вперше вона відповіла на його дзвінок – сказала, що між ними більше немає нічого спільного і попросила більше не дзвонити. Потім не брала слухавку, а після четвертого дзвінка надіслала його номер до чорного списку.
Дитина таки народилася. Син. Олег.
Оля все розрахувала: щомісяця до пологів вона відкладала певну суму на особливий рахунок, згодом туди відправила і декретні виплати. Домовилася з начальством, що вийде на роботу, коли синові виповниться три місяці, та найняла няню з проживанням на п’ять днів на тиждень.
«Звичайно, деякі статті витрат доведеться скоротити, про відпочинок на морі на три роки взагалі забути, зате я нічого не втрачу у професійних навичках і зможу забезпечити догляд за сином», – думала Оля.
Няню – Лідію Олександрівну – їй із чудовими рекомендаціями передала родина колеги.
Щойно мама дізналася, скільки Оля платить няні, вона просто обурилася:
– Ти віддаєш такі гроші чужій людині! Твоя двоюрідна сестра Марія не працює, сидить зі своєю дитиною. Краще б ти платила їй! У неї якраз зараз чоловік без роботи залишився, їм би гроші стали в нагоді, а то вони до свекрухи жити переїхали – за орендовану квартиру нема чим платити.
– А ви Марію запитали, чи захоче вона залишити свою дитину вдома і доглядати за моєю? – поцікавилася Оля.
– А навіщо їй свого залишати? Ти привозитимеш Олега до них, а після роботи забиратимеш. А вже брати няню на ніч – це взагалі панські замашки. Твоя дитина плаче, а ти спиш без задніх ніг, поки її чужа тітка заспокоює! Так він тебе за матір визнавати не буде!
– Щоб нормально працювати, я маю висипатися – тоді я зможу заробити на няню. Кожен вечір і всі вихідні я проводжу з сином. Няня у цей час може піти у своїх справах. А ось коли Лідія Олександрівна в мене ще не працювала, я, пам’ятаю, попросила тебе посидіти з внуком. А ти відмовилася, – нагадала Оля матері.
– Звичайно, відмовилося – треба було заздалегідь попереджати, у мене цього дня були інші плани, – відповіла мати.
– Я пам’ятаю. Ти мені тоді ще сказала, що раз я виставила Дмитра і сама вирішила народжувати, то повинна розраховувати тільки на себе. Ось я на себе і розраховую.
– Але на аліменти ти таки подала! А навіщо, якщо ти така горда? Справлялася б сама, – спробувала зачепити Олю матір.
– Справа не в гордості. Просто Дмитро після народження Олега прийшов і запропонував мені щомісячно виплачувати на сина дві тисячі. Він, бачите, будинок будує, тож вільних грошей у нього немає. А я знаю, яка у нього зарплата – дві тисячі він лише на одну вечерю в ресторані витрачає. Ось я і вирішила, що Дмитро повинен відчути тягар витрат на сина повною мірою. Так що всі аліменти йдуть на оплату няні, та й я трохи додаю.
– Ось саме – у Дмитра велика зарплата, і ти могла б зараз не залишати дитину з чужою людиною, а займатися нею сама, бо Дмитро спокійно може забезпечити сім’ю. А ти зруйнувала своє життя, і Дмитра, і сина без батька залишила. А хлопчикам батько потрібний для прикладу!
«От такого прикладу моєму синові точно не треба!» – Подумала Оля, але вголос нічого говорити не стала.
– Ти все-таки подумай про пропозицію Марії, краще буде, якщо гроші в сім’ї залишаться. Або з Дмитром помирись. Бо якось ти неправильно живеш, дочко, – закінчила розмову мати.