Ганна закохалася в Олега з першого погляду, коли була ще студенткою. Познайомилася з ним на практиці в солідній фірмі.
Хлопець уже там працював. І незважаючи на молодий вік, зміг здобути посаду заступника начальника відділу.
Скромна дівчина навіть і не мріяла, що статний, гарний Олег зверне на неї увагу.
Практикантка з сумом нишком поглядала у бік Олега у свій останній робочий день.
Ганна тихо зітхала. Незабаром знову братиметься до навчання. Навряд чи вона тепер колись побачить хлопця, який останнім часом не виходив з її думок.
Серце шалено стрепенулося, а щоки Ганни почервоніли. Несподівано до молоденької практикантки підійшов сам заступник відділу:
– Ганно, це тобі подарунок від фірми. Характеристика готова, підійдеш наприкінці робочого дня до керівника, – сказав Олег і подарував їй коробочку цукерок.
– Дякую, – ніяково відповіла вона.
– Може, посидимо десь після роботи? А то тут дуже багато вже цікавих очей.
– Я не проти…
Ганна ще більше почервоніла.
– От і добре! Чекаю о восьмій. У парку біля фонтану, – майже пошепки сказав він і подався на своє робоче місце.
Ганна прийшла на зустріч, як вони й домовлялися. Олег вже був там. Він поспішив до неї і вони вирушили в кафе.
– Розкажи про себе, – попросив він, мені цікаво прямо все!
– Не знаю, з чого й почати… Я звичайна дівчина. З найпростішої родини. Народилася й виросла у селі. В місто приїхала вчитися. А ти?
– Я теж, – відповів він якось неохоче. – Приїхав у місто з села. Усього досяг сам, бо з батьками зв’язку не підтримую. Вони покинули мене, коли я був зовсім маленьким.
Спочатку пішов із родини батько, а потім мама вискочила заміж і поїхала. Залишила мене бабусі. Новий чоловік моєї матері не захотів виховувати чужу дитину.
Мене бабуся виховувала. Її, на жаль, уже два роки, як немає на цьому світі. Але я часто згадую найріднішу мені людину тільки добрими словами.
Ганні стало шкода Олега, якому теж не пощастило з батьками, як і їй. Хоча вона промовчала, не розповіла кавалеру, що долі у них майже однакові.
Її батьки анітрохи не кращі за Олега. Мати й батько гульбанять скільки вона себе пам’ятає. Їм немає до неї жодної справи…
Дуже рано їй довелося подорослішати. Навчитися прати, прасувати свої речі, самостійно виконувати домашні завдання.
– Співчуваю тобі, – сказала Ганна.
– Не треба. У мене все добре. Зате тепер я точно знаю, що так ніколи не вчиню зі своєю дитиною… Як вчинили зі мною!
Ганна посміхнулася і з ніжністю глянула на Олега. Він ніжно погладив її руку й посміхнувся у відповідь.
Молодий чоловік провів Ганну в гуртожиток і призначив нове побачення. Так почалася їхня дружба, яка поступово переросла в ніжні почуття. Вони почали зустрічатися майже щовечора.
Через місяць Олег запропонував Ганні переїхати до нього на орендовану квартиру. Вона погодилася. Закохана парочка почала жити разом.
А коли Ганна закінчила університет і влаштувалася на роботу, вони одружилися, правда, без урочистостей.
Жили молодята все в тій же ж орендованій квартирі, але мріяли про власне житло. Сподівалися, що колись у них буде квартира, де вони облаштують усе на свій власний смак.
Єдине, що затьмарювало щастя молодих – вони не могли між собою дійти спільної думки щодо дітей.
Ганна була готова стати матір’ю. Олег же ж стверджував, що вони самі ще молоді. Дитину треба заводити лише тоді, коли ти сам твердо стоїш на ногах.
– А що буде, якщо ми ще довго не зможемо придбати власну квартиру? Невже ми не матимемо дітей?
– Поки що точно ні. Я не хочу дітей, розумієш? Нам і так непогано! Удвох. Навіщо нам ще хтось? Давай закриємо цю тему! Вона для мене надто важка.
Ганна більше ні про що не питала. Вони разом із чоловіком працювали, разом – відпочивали… Все у них було добре рівно до того моменту, поки Ганна дізналася, що вона вагітна. Тест показав дві смужки.
Спочатку вона нічого не сказала. Боялася, що той почне дорікати їй, ніби вона зробила це спеціально.
Таємно сходила у жіночу консультацію – підтвердити свої здогади.
– Олежику, я вагітна!
Ганна приголомшила чоловіка з порога, коли той поцікавився, чому вона йому не сказала, що пішла з роботи раніше?
Чому передала через колегу, що відпросилася після обідньої перерви? Які могли виникнути термінові справи, про які йому було невідомо?
– Ти хочеш сказати, що в нас буде…
– Саме так . Ми скоро станемо батьками. Ти радий?
– Звичайно, – зітхнув чоловік. – Тільки я сподівався, що все ж таки це буде пізніше…
Очі Ганни заблищали від образи. Очевидно Олег не дуже й був у захваті від почутого.
– Але якщо так вийшло – значить, так тому і бути, – Олег незважаючи на своє сум’яття, поцілував дружину.
І Ганна подумала, що все вийшло якнайкраще. Незабаром у них народиться дитина, яка зробить їх ще ближчими один до одного…
…На перше УЗД Олег не пішов з Ганною, він залишився чекати на неї в машині.
Ганна вийшла з кабінету приголомшена новиною – вона носить під серцем не одну дитину, а одразу двох!
– Як двійнята?! І що ми з ними робитимемо, якщо допомоги ані тобі, ані мені чекати нема від кого? Ні, так ми не домовлялися. Терміново йди на процедури!
– Олег, що ти таке говориш?! Я бачила наших дітей! Маленькі ручки й ніжки… Як бʼються їхні маленькі серденька… — Ганна заплакала, бачачи, як засмутився чоловік.
– Ще встигнемо завести дітей!
– Ти зовсім вже?! Ні, я нічого робити не буду! Наші діти з’являться на цей світ! І мені все одно – подобається тобі це чи ні…
…Ганна жила надією, що чоловік прийме те, що вони стануть батьками не однієї дитини, а одразу двох. І начебто Олег поступово звик до цієї думки.
Але, коли в Ганни почав збільшуватися в розмірах живіт, він зауважив:
– Ти змінюєшся! Он як розповніла! Може, дієти треба дотримуватися?!
– Коли народжу, тоді й приведу себе у форму. А поки що головне, щоб з дітьми все було добре, – Ганна намагалася не помічати критики чоловіка. – Якщо двійня – значить, живіт буде великий. Так мені лікар сказав.
Як тільки Ганна пішла у декретну відпустку, її поклали на збереження. І до пологів вона була там.
Олег приходив до дружини, приносив передачі й розповідав, як у нього справи.
У день виписки він забрав дружину разом із дітьми у нову орендовану квартиру. Колишню довелося залишити, бо господарі відмовилися здавати в оренду житло сім’ї, де двоє новонароджених.
Марічка й Сашко – так назвали дітей молоді батьки. Вся увага Ганни тепер була спрямована на немовлят.
Олег працював. Приходив він тепер набагато пізніше, аніж зазвичай. Увечері допомагав дружині, яка втомилася. І єдина допомога його була – доглянути за сплячим двійнятами, поки Ганна сходить у душ.
Чоловік почав затримуватися на роботі, а Ганна зайвих запитань не ставила, бо любила чоловіка і цілком довіряла йому.
Та й через щоденні турботи їй було не до того.
Прийшов додому, приніс продукти й засоби гігієни за списком – і на тому спасибі.
Ганна відчувала, що молодий батько ставиться з якоюсь прохолодою до своїх діток. Немає в ньому тієї ніжності й трепету, які були в неї.
– Вони надто маленькі! Ось Сашко підросте, навчу його у футбол грати, а зараз що? Все одно нічого не розуміють, – пояснював Олег дружині свою відмову поспілкуватися з дітьми…
Дочці й синові було півтора роки, коли Ганна заговорила про повернення на роботу.
Бачачи настрій дружини, Олег зізнався:
– Тепер ти все одно про все дізнаєшся…
– Олежику, ти про що?! Що я дізнаюся? – ахнула Ганна.
Вона повільно сіла на диван, очікуючи почути найгірше.
– По-перше, я пішов на іншу роботу…
– Ти хочеш сказати, що ми більше не працюватимемо разом?
– Послухай мене, будь ласка! По-друге, вибач, але в мене є інша. Дітей я не кину, допомагатиму. Але жити я хочу з нею…
– Як інша?! Ти кидаєш нас?! Ти ж казав, що ніколи не вчиниш, як твої батьки, а сам?! – заплакала Ганна.
– Я ж сказав – дітей я не кидаю.
– Ти з нею давно? – тільки і змогла запитати Ганна.
Вона й сама не розуміла, чому поставила саме це питання. Яка різниця, коли у чоловіка зʼявилася інша? Головне, що він уникає її і дітей.
– Якщо чесно, то так. Ти лежала на збереженні… Я ж чоловік, мене можна зрозуміти!
Ганна немов скам’яніла від слів свого коханого чоловіка. Він обманював її майже два роки… Вона дивилася в одну точку і не рухалася, поки Олег нервово збирав речі, щоб піти від неї назавжди…
…Своєї обіцянки Олег не дотримався. Спочатку він ще приходив до дітей і навіть кілька разів забирав їх із садка. Але потім поїхав у інше місто разом із своєю пасією. І слід його зник…
Ганна залишилася сама. Як жити далі, вона не уявляла. Повернутись в село? Хоча б у неї буде дах над головою, але там нема роботи. Тут все навпаки. Робота є – житла немає.
На допомогу прийшов роботодавець, який був у курсі того, що сталося в родині Ганни. Він допоміг, і жінка незабаром отримала кімнату в гуртожитку.
Ганна раділа, незважаючи на те, що в кімнаті треба було робити ремонт. Але це дрібниці. Головне, їй із дітьми є де жити.
Одного разу самотня матуся виходила на прогулянку з дітьми, коли почула чийсь голос:
– Дозвольте вам допомогти.
Вона не встигла відповісти, як чоловік підхопив малюків і спустився з ними по сходах.
– Дякую!
– Радий був допомогти. Петро. Живу у триста вісімнадцятій кімнаті. Тож ми з вами на одному поверсі.
Петро виявився добрим і простим чоловіком. Його покинула дружина. Загуляла з найкращим другом. І Петро спочатку дуже переживав, бо ж він зізнався дружині, що бездітний. А вона кинула його. Він розлучився. Перебрався тимчасово в гуртожиток.
З Ганною вони зблизилися поступово. Він допоміг їй із ремонтом. Іноді супроводжував жінку і її дітей під час прогулянки. Потім разом з Ганною вони почали забирати Марічку й Сашка із дитячого садка. Між чоловіком та жінкою зʼявилися теплі, дружні стосунки.
Коли Петро запропонував стати його дружиною, Ганна попросила подумати. Потім відповіла:
– Навіщо нам одружуватися? У мене діти, а ти неодружений! Знайдеш собі дівчину і у вас все буде добре!
– Я на тобі одружитися хочу. І діти мені не завада. Своїх у мене і так ніколи не буде…
І Ганна все ж таки погодилася. Вони із Петром подали заяву у ЗАГС.
Не минуло й тижня, коли Ганна вийшла заміж, як у місто повернувся Олег. Він прийшов до колишньої дружини на роботу.
– Привіт! Як справи? Як життя? – запитав він, чекаючи Ганну біля виходу з офісу. – По Сашка і Марічку в дитячий садок поспішаєш?
– Привіт! – зупинилася вона. – У нас все добре. Ми живі й здорові! А чого ти раптом згадав про нас?
– А що? Я маю повне право знати, як мої діти.
– Дізнався? Можеш бути вільним!
– Я розумію, Ганнусю, ти сердишся на мене. Я заслужив! Але кожен має право на помилку.
– Хочеш повернутися до нас? Не склалося там у тебе, прибіг сюди. Як же ж так? У тебе ж з нею було справжнє кохання. Так ти мені казав?
– Ганнусю, давай не будемо сваритися. Я миритися приїхав. Тобі ж важко одній. Я все зрозумів. Допомагатиму, а згодом все забудеться і ми знову будемо щасливі, як раніше. Давай разом заберемо дітей із дитячого садка. Сідай у машину, – Олег взяв колишню дружину за лікоть.
– Добре, що ти все зрозумів. Тільки ось твою зраду я не забуду навіть за тисячу років. І допомога мені твоя ні до чого, – Ганна забрала його руку. – Я вийшла заміж. І я щаслива.
– Ти?! Розлучена і з двома дітьми одружена?! – не міг повірити Олег.
– А що тут такого? На моєму шляху зустрівся гідний чоловік, – тільки й встигла відповісти Ганна, як з-за рогу зʼявився Петро. – До речі, можеш познайомитись із моїм чоловіком.
– Та йдіть ви обоє… – махнув рукою Олег і швидко попрямував до своєї машини…
…Через рік Ганна з чоловіком купили своє житло. Де Олег і що з ним, Ганна не знала та знати не хотіла.
У її дітей є батько, хай він і не рідний, проте справжній…