– Олеже, завтра до нас приїде мама! – гукнула Олега його дружина Лариса.
– Моя, чи твоя? – Олег зайшов до Лариси на кухню.
– Моя, Олежику!
– Ну, так би й сказала, що теща. Що їй вже треба?
– Вона має до нас серйозну розмову.
– Що-о-о?! Куди вже серйозніше за її заміжжя? Одружився я з тобою, то була одна теща, а тепер ще й тесть є! Невже в них діти будуть?
– Про що ти тільки думаєш, Олеже! – махнула рукою Лариса.
– Ларисо, ну пробач мене недолугого. Мені завжди весело, коли йдеться про неї.
– І справді недолугий…
…Теща приїхала вранці і запросила їх у несподіване місце.
– Здрастуйте, мамо, – зустрів її Олег. – А де мій тесть? Ви його вже виставили, чи що?
– Він зараз на дачі, – сказала Тамара Петрівна. – Так, тепер у нас є будиночок в селі! Він вас запрошує, збирайтеся! Я спеціально залишилася, щоб ви мене забрали…
– Ого! Так, без вас ми б і не поїхали. Відпочивати ми любимо. Лопати брати?
– Олеже! – не витримала Лариса. – Вгамуйся!
– Ти мене підставила, я не збирався на дачу. Тесть мабуть вирішив, що я всю роботу перероблю, а я не готовий…
…Насправді Олег і сам виріс у селі. Працювати він любив, але пожартувати ще більше. Лариса за сімнадцять років шлюбу, іноді не розуміла, жартує він чи всерйоз каже.
Дві їхні доньки 9 та 16 років відпочивали у його матері – початок літа, канікули.
Олег вже приготувався працювати, хоча говорив протилежне.
Та багато працювати не довелося, все було на дачі влаштовано так, щоб дуже себе не напружувати.
Чоловікові тещі потрібна була допомога, щоб змінити плівку на теплиці. Діло просте й швидке, але краща, щоб чоловічі руки.
Будинок же ж був обладнаний не гірше, аніж їхня міська квартира.
– Та тут жити можна цілий рік! – ахнув Олег. – Яка ж це дача?! Ох і теща! За розрахунком заміж вийшла.
– Не слухайте його, він завжди багато говорить, – сказала Лариса.
– Я й сам пожартувати люблю, – сказав тесть Іван Васильович. – А за розрахунком я одружився, бо ж є кому працювати. Олег найбільш підходящий зять. Дітей у мене немає, ось і працюватиме на мене.
– Ну ти, Олеже, і втрапив! – засміялася Лариса.
День пройшов непомітно. Увечері був шашлик з індички з вишневою настоянкою.
– Ларисо, а ти не знаєш, за що нас так частують? Начебто і роботи тут немає, все зроблено, все влаштовано. Що треба від нас? – тихо спитав Олег увечері. – Щось приховує теща.
– Нічого їм не треба. Спи…
– Не можу я спати, – сказав Олег і одразу захропів.
Лариса тільки усміхнулася – ось завжди він засинав дуже швидко. А їй чомусь не спалося…
Вона одяглася і тихо вийшла на ґанок. Тиша, метелики літають, зрідка десь крякають качки, дуже рідко гавкають песики. У порівнянні з гамірним містом тут було дуже затишно навіть на вулиці.
– Ларисо, тобі не холодно? Накинь но, – Іван Васильович простягнув їй плед. – Не спиться?
– Так, не спиться. Тиша, а ми так звикли до міського шуму. Засинаємо під нього. То машини, то сусіди. А у вас так добре…
– Я радий що вам сподобалося. Мама тобі про мене нічого не казала?
– Ні.
– Адже ми з нею знайомі давно. Десять років за однією партою сиділи. Я в Тамару в першому класі закохався. Вона відмінниця була. Сиділи разом тому, що моя мама вчителька була. Думала, що я вчитись краще буду.
У мене тільки з праці та фізкультури п’ятірки були, а решту ледь трійки виходили.
Я закохався, а вона мовчала. Тільки зараз зізналася, що теж була закохана. Та й я зізнався.
Був одружений, але дітей у мене не могло бути. Розлучилися.
Шукав я Тамару. Навіть придумав весь клас зібрати, але її так і не знайшли. Даремно й старався, думав контакти, є в кого.
Вона ж вийшла заміж, прізвище змінила. А потім щось найшло на мене. Подумав, що треба будинок батьківський відремонтувати, себе впорядкувати.
Вирішив, що як зроблю все, так і знайдеться. І знайшлася!
Приїхала на цвинтар батьків провідати, а потім повз будинок мій проходила.
А в мене серце не на місці з самого ранку. Сам не знаю, що зі мною. Надвір тягне.
А там вона…
Її теж до мене потягнуло, інакше навіщо б вона пішла в цей бік? Зупинка в іншому напрямку.
– А якби вона була одружена?
– Не думав я про це. У думках навіть не було. А як побачив її знову, дізнався, що вдова вона, то й взагалі голову втратив. На другий день пропозицію зробив!
– А ми думали, що мама просто довго не показувала вас! Я рада, що мама щаслива…
– В мене ж ніколи не було справжньої родини. Дружина була, але без дітей це не справжня родина…
Ще жив із однією жінкою, але їм тільки гроші потрібні були. Потім закинув усі справи, не стежив за собою.
Я не гульвіса, просто руки опускалися. Мати моя наснилася, сварилася до мене, як у дитинстві, Тамару у приклад ставила. І прокинувся я іншою людиною!
Ти, мабуть, спати вже хочеш, а я тут тобі душу виливаю?
– Все добре. Виспатися встигну. Добре тут у вас…
…Олег, Лариса і їхні діти стали частими гостями в будинку Івана Васильовича.
Тамара Петрівна переїхала до чоловіка. Живуть собі. Міську квартиру здають.
Іван Васильович знайшов дружну веселу родину і навіть онуків! Ще зовсім недавно він і мріяти не міг про таке…