Наталя вийшла на парковку та із задоволенням вдихнула свіже квітневе повітря. Робочий день закінчено. Нарешті. Навіть у керівників він буває важким. Це тільки здається, що начальники нічого не роблять. Насправді вони як мозковий центр офісу, як двигун у машині. Курирують всю роботу і розподіляють обов’язки та справи.
Наталя потяглася, дістала із сумочки ключі від своєї японської малолітражки та впевненим кроком попрямувала вперед. Автомобіль радісно пискнув, озиваючись на кнопку відключення сигналізації. Жінка відчинила двері, поклала на диван заднього сидіння плащ, сумку та папку з паперами. Вона вже збиралася сісти за кермо, коли почула за собою дивні звуки. Наталя здивовано озирнулася і помітила, що в машині в сусідньому ряду відчинено вікно, а за кермом хтось сидить, прикривши обличчя долонями.
Жінка кілька секунд вагалася: «Підійти чи ні», але в результаті все ж таки обережно наблизилася до авто і постукала зігнутим пальцем в напівопущене скло:
– Вибачте, у вас все гаразд? – запитала Наталя.
Плач змовк і господарка авто підняла на неї очі. Наталя впізнала Інну, свою підлеглу та нову співробітницю компанії, яка влаштувалася близько тижня тому.
– Наталіє Миколаївно? – Інна почала ніяково розмазувати по щоках сльози рукавом разом із тушшю. – Ох як незручно вийшло…
– Нічого, ми всі люди, – заспокоїла її начальниця. – То що у вас трапилось? Може, я зможу якось допомогти?
Інна Наталі подобалася. Вона з перших днів намагалася спілкуватися з нею легкою хвилею, підказувати, відповідала на всі питання. Жінки нерідко перекидалися неформальними фразами у їдальні, стоячи у черзі. Іноді жартували про якісь робочі моменти. Інна була дуже старанна, виконавча і відповідально підходила до своїх обов’язків, незважаючи на те, що тільки влаштувалася. Такі люди мимоволі викликали у Наталі симпатію. Вона цінувала добрих співробітників. І з деякими своїми підлеглими підтримувала дружні стосунки, не бачачи в тому нічого соромного.
– Ох, я була б рада, але навряд чи ви зможете повернути хлопця, який мене покинув, – схлипуючи, але намагаючись посміхнутися, відповіла Інна.
– То ви через це так плачете? – здивувалася Наталя.
– Угу, – Інна шморгнула носом. – Ми разом були півроку, а тут взяв і кинув ні з того, ні з сього. Ще й телефоном.
– Мда… ось негідник, – погодилася Наталя. – Але все одно, це не варто того, щоб плакати посеред парковку в такий чудовий вечір.
– Ох, дякую вам, Наталю Миколаївно, – Інна ніяково усміхнулася. – Справді, що я намагаюся тут виплакати?
– Можна просто Наталя. А давайте з вами кави вип’ємо, тут поряд цілком пристойний кафетерій? – Запропонувала начальниця. – Тим паче солодке піднімає настрій.
За десять хвилин обидві жінки вже сиділи біля вікна у закладі і чекали, поки офіціантка принесе їм по чашці капучино та десерт.
– Як ви сплуталися з таким непорозумінням, яке кидає дівчат телефоном? – спитала Наталя, зручніше вмостившись у кріслі.
– У нього на обличчі не було написано, що так станеться, – похнюпилася Інна.
…З Віктором двадцяти чотири річна Інна, яка нещодавно закінчила інститут, познайомилася в додатку для знайомств. Одного вечора їй було просто нудно і вона за порадою подруги зареєструвалася у популярному додатку. Не минуло й години, як Віктор сам написав дівчині. Молоді люди розмовляли і вже за три дні зустрілися біля кінотеатру.
Віктор був старший на сім років. Симпатичний, підтягнутий, з гарним парфумом та у брендовому пальті. Сказав, що працює ріелтором. А тому графік не нормований, а заробіток, змінний, але гідний. Хлопець виявився чудовим співрозмовником, вміло вплітав у свої фрази компліменти.
Зачарована Інна і не помітила, як вони опинилися у стосунках. Віктор часто приїжджав до неї у гості. Адже дівчина мала хоч і квартиру – студію, зате свою. Батьки подарували перед вступом до інституту. А ще була старенька машина – німецька іномарка, перевірена часом. Нехай не нова, зате надійна та проста в управлінні.
До себе Віктор обраницю не запрошував, нарікав на тривалий ремонт та інший кінець міста. Але обіцяв відразу після закінчення всіх робіт показати Інні будинок. Так їхні стосунки й розвивалися: приїзди Віктора, прогулянки, кіно. А ось на свята він часто був в розʼїздах. То до батьків поїхав на Новий Рік. То з друзями відзначав Різдво. То у брата гостює в іншому місті. Інна намагалася не ображатись на коханого. Адже потім він завжди приїжджав до неї та привозив милі подарунки, квіти.
– Якщо все так було добре, то що спонукало вашого кавалера розірвати стосунки? Дивно це… – простягла Наталя, відпиваючи кави.
– Не знаю, нічого не віщувало біди, – Інна відламала шматочок від принесеного тістечка вилочкою. – Хоча… все сталося після того, як я йому розповіла, що влаштувалася до вас у компанію.
Наталя зацікавлено підняла брову.
Інна відразу після інституту пішла працювати за спеціальністю до компанії, де проходила навчальну практику. Там дівчині подобалося все, окрім зарплати. Зі скрипом Інна пропрацювала тут 8 місяців заради стажу та отримання базових навичок. І пішла. Довго роздумувати не стала і того ж дня записалася на співбесіду до компанії Наталі.
Віктор знав, що Інна звільнилася, але про те що влаштувалася на нове місце дівчина вирішила йому поки що не говорити. Побоялася наврочити. А коли минув тиждень, і Інна зрозуміла, що працювати у Наталії їй дуже подобається у всіх сенсах, вона не витримала і вирішила повідомити хлопця приємну новину. Віктор відреагував на звістку кисло, навіщось швидко з’їхав з теми, почав висловлювати претензії і зрештою взагалі кинув без пояснень, просто відключившись.
– Сказав, що ми один одному не підходимо, – Інна знову шморгнула носом. – Що йому потрібна домашня дівчина, тиха. А я мовляв, кар’єру кинулася будувати. Занадто самодостатня.
– Нісенітниця якась, – Наталя навіть скривилася. – Більш безглуздої причини для розриву стосунків мені чути не доводилося. Знаєте… Не велика втрата! Сумніваюсь, що на таку людину можна було б покладатися у сімейному житті. Вважайте, що вам пощастило, позбутися баласту. Ви молода, розумна, освічена дівчина. Зустріть ще свого чоловіка. І, заради Бога, перестаньте вже плакати.
– Ви вмієте підняти настрій, – Інна вже впевненіше посміхнулася.
– Ну тепер, коли ми з’ясували, що ніякої біди не трапилося, покажіть хоч фото цього негідника, – Наталі стало вкрай цікаво поглянути на людину, яка вигадала таку кострубату відмазку.
Інна повела пальцем екраном телефону і підсунула той по столу до Наталі. Вона зацікавлено взяла апарат, наблизила фото та уважно розглянула чоловіка на ньому зображеного. На мить в очах жінки промайнуло здивування, потім нерозуміння, а потім залишився якийсь зневажливий вогник і добре прихований гнів.
– Хто б міг передбачити, що такий симпатичний хлопець виявиться таким жалюгідним, – Наталя повернула телефон Інні. – Навіть не думайте більше лити сльози через нього. У вас все буде чудово. А ось він ще своє точно отримає від життя.
– Дякую, – Інна вдячно глянула на начальницю з іншого краю столу. – Після цієї розмови мені справді полегшало.
– А заходьте завтра до мене о четвертій годині, – підморгнула їй Наталя. – Вип’ємо по келиху гарного ігристого. І давай перейдемо на «ти». У нас різниця всього то у вісім років. Замало, щоб викати.
– Добре. Неодмінно зайду, – пообіцяла Інна.
Вони ще трохи посиділи у кафетерії. Допили свої напої та доїли десерти. А потім розпрощалися на теплій дружній ноті біля автомобілів на парковці.
Вже стемніло. По небу поповзли червоні західні хмари, схожі на недбало розплескану по полотну фарбу.
Наталя почекала, доки Інна поїде. Потім дістала власний телефон, сидячи за кермом, вибрала контакт і натиснула кнопку виклику. Один гудок. Два. Три.
– Алло, – пролунав знайомий голос на тому кінці. – Наталко, ти затримуєшся? Зазвичай у цей час ти вже вдома.
– А ти, виявляється, встиг змінити ім’я, Олеже, і побігати по чужих жінках за моєю спиною, – не вітаючись, сказала Наталя. – І вирішив, що покинувши свою молоденьку коханку, яка завдяки щасливому випадку влаштувалася працювати саме до мене, ти будеш розумнішим за всіх? Так ось, любий, ти прорахувався!
– Наталю, що ти таке говориш? — після довгої паузи почулося у слухавці, куди менш впевнено.
– Навіть слухати нічого не хочу! – заявила жінка. – Збирай речі й провалюй з мого будинку, у тебе є година, поки я ходжу по магазинах! А то надто добре влаштувався. Дружина гроші заробляє, а він відпочиває і під виглядом роз’їзної роботи своє тіло прилаштовує. Геть!
Далі слухати мляві виправдання чоловіка Наталія не мала наміру. Дивно, як вона взагалі примудрилася чотири роки тому вийти заміж за того, хто не мав нічого, крім гарненького обличчя. Але це і на краще, ділити нічого не доведеться з таким негідником.
Наталя зітхнула. Вона вміла бездоганно відбирати співробітників для роботи, але з чоловіками була не таке. Тільки це не такий страшний мінус для самодостатньої жінки.
Двигун у машині загудів, відгукуючись на поворот ключа в замку. Торгові центри працюють до десяти, зараз було вісім. Ще достатньо часу для того, щоб скрасити вечір приємною покупкою і не думати про зрадника, який вважав, що сидить на двох стільцях одночасно.