– Миколо, я з тобою цього разу на зустріч із однокласниками не піду. Щось неважливо почуваюся! – Ірина тримала обома руками велику чашку з чаєм, гріючи руки та роблячи ковток за ковтком.
Чай з медом та імбиром приємно зігрівав. Вона допила чай і лягла на диван, закутавшись у плед. Добре хоч свекруха забрала на вихідні дітей у зв’язку із зустріччю із однокласниками чоловіка. А то Андрій і Оля від неї могли підчепити і теж занедужати.
– Та куди тобі йти в такому вигляді! Відлежуйся, всім привіт від тебе передам, та й взагалі я недовго, не сумуй! – Микола поголився, оглянув себе у дзеркало – нічого ще собі, хоч і сорок вже скоро.
Вони вже давно ходили на зустріч із однокласниками Миколи разом із Іриною.
Багато пар приходили, розсудливі, сімейні стали, та й розмови вже більше про дітей, про дачу, не те, що раніше.
– Я пішов, – гукнув Микола, зазирнув у кімнату і прикрив рота рукою – побачив, що Іра заснула. Повернувся і навшпиньки вийшов з дому, тихо причинивши двері.
До школи рукою подати, Микола вмить добіг і побачив біля входу однокласників.
– Миколо, а ти що один сьогодні? А я теж Жанну не взяв, ми з нею посварилися, сам не зрозумів через що. Ну я гримнув дверима і пішов, надумала мені свято псувати, – виринув із натовпу найкращий друг Миколи Генадій.
– Моя Ірина занедужала, тож і я один, – вагомо відповів Микола, підкреслюючи слова, – Ну що, йдемо в клас, а то вітер сильний, а там, мабуть, є чим зігрітися! – зябко повів широкими плечима Микола і підняв комір.
– Привіт, Миколо! – ніжний і такий знайомий голос пролунав несподівано. Її тут не мало бути, вона вже більше десяти років не приходила, говорили поїхала. І Микола майже забув про її існування. Забув про кохання, про те, як Юлія грала з ним, то наближаючи до себе, то відштовхуючи. Він переживав, коли бачив її з іншим, а її це, схоже, бавило.
Ось і зараз Микола раптом відчув той самий трепет і різко озирнувся. Її очі сміялися, Юля зовсім не змінилася. Ні, вона стала ще привабливішою.
– Привіт, рада тебе бачити! – вона підійшла, і як було прийнято, легко обняла і цмокнула його в щоку.
Її дотик був йому приємний, а Юлія здається була задоволена такою реакцією,
– Ну як ти? Говорять щасливо одружений? Двоє чудових дітей? Я рада за тебе!
Але її очі говорили інше – бачу що ти мене не забув!! – ось що вони казали. І було видно, що вона рада його реакції.
– А я розлучилася. Пам’ятаєш Олега, з яким я поїхала? Він мені набрид, з тобою не порівняти! А ти теж хотів на мені одружитися, дарма я тобі відмовила. Була б зараз вся така матуся, смажила б тобі котлети. Ти ж хотів цього, скажи, хотів? То може ще не пізно? – І Юлія розсміялася, дивлячись на Миколу.
– У тебе таке обличчя, ну прямо як тоді! Слухай, а ти кажеш так і працюєш цим, ну як його? Виконробом чи що? Ну так, виконробом.
– Так, працюю виконробом, а що? – Голос у Миколи охрип від хвилювання, це було неприємно, але вона все ще його хвилювала! І навіщо він пішов сам!
– Слухай, ти пам’ятаєш фірму мого батька? Приходь у понеділок, я там теж працюю, у мене навіть є свій кабінет! – багатозначно підняла Юля брови, – Думаю батько запропонує тобі краще місце! – Вона підморгнула.
Тут підійшов Генадій,
– Ну що ви тут? Пішли, по ковтку, за шкільні роки, га? Якими молодими ми були! – Генадій запитливо подивився і Микола відразу змахнув з себе цю липку чарівність Юлі,
– І справді, йдемо!
Вечір пройшов чудово, Микола раніше зазбирався, Генадій трохи перебрав – треба його Жанні доставити в цілості і безпеці. Та й Ірина вдома нездужає нудьгує.
– Ти заходь у понеділок, не пошкодуєш, – шепнула на прощання Юля, – Подзвони, як прийдеш, я пропуск замовлю і спущусь до тебе.
Додому повернувся холодний, промерз на вітрі, поки Генадія додому відводив. А той розкис, щось молов про жінок, які вони підлі. Потім про Юлю, що вона така ж штучка, як і була. Потім раптом, ледве повертаючи язиком, Генадій спитав,
– А ти знав, що твоя Юля з Вітькою Мельником паралельно зустрічалася? Він її теж заміж кликав, а вона сміялася, колекцію збирала із шанувальників. Ну і негідниця! Ну, ти знав? – не вгамовувався Генадій.
– Та знав я, знав, заспокойся! – відповів Микола, ледве утримавши друга за рукав. От і дійшли, слава Богу, Микола подзвонив у двері і Жанна тут же відчинила, наче біля дверей стояла,
– Набрався, так я й знала! Нікуди одного не можна відпускати, пішли вже! Дякую, Миколо! – Жанна завела свого Генадія, і відразу зачинила двері.
Микола йшов додому і думав про Ірину, про Андрія з Олею. А добре, що він нарешті побачив Юлю, адже вона іноді йому снилася, не відпускала, хоча Іра для Миколи давно вже єдина кохана, але ж снилася!
А тут побачив, спочатку знову зачепила і раптом все разом зникло і відпустило. Наче й не було нічого.
Ірина тепла, рідна, Микола і ввійти не встиг – іде, в плед загорнулася, щоки рум’яні, але видно їй вже краще!
– Ой, Миколо, а ти швидко сьогодні, зазвичай ми з твоїми друзями довго сидимо!
– Швидко, тому, що без тебе мені там стало нудно, – Микола ніжно обійняв Ірину, вона невисока, трохи вища за його плече. Хотів поцілувати, але вона відвернулася, – Ну Миколо, не вистачало, щоб ти ще підчепив від мене! Розкажи краще, як все пройшло?
– Добре пройшло! Генадій правда перебрав трохи, вони з Жанною посварилися і він один прийшов. Провів його, тобі від Жанни привіт.
А ще мені запропонували з роботою допомогти, в однокласниці батько – директор великої будівельної фірми. Як думаєш, сходити, спробувати? – Микола вичікуючи подивився на Іру.
– Звичайно сходи, сам кажеш, що не підвищують, може там щось цікаве запропонують! – зраділа Ірина, – А що за однокласниця? Я її знаю?
– Не бачила, але чула. Це Юля, пам’ятаєш я тобі про неї розповідав? – У Миколи навіть голос не здригнувся.
А правда, чому не спробувати? Він чудовий фахівець, від добрих пропозицій не варто відмовлятися.
Євген Борисович, генеральний директор та батько Юлії, прочитав резюме Миколи і тут же по прямому зв’язку викликав кадровика.
– Олександре Івановичу, погано працюєте, у вас вакансія начальника департаменту будівництва досі вільна? Так я вам відмінного фахівця знайшов з досвідом роботи та відмінними характеристиками. Оформляйте, я з його колишнім начальником домовився, без відробітку відпустять!
У коридорі на Миколу чекала Юлія, вона чарівно йому посміхалася,
– Ну що, оформився? Заходь до мене, відзначимо! – І вона ближче присунулася до Миколи.
І раптом ніби натрапила на його байдужий погляд – він не реагував на неї, як раніше!
– Якось потім, Юля, потім. Дякую тобі за клопіт! – Микола дружньо поклав їй руку на плече. – Дякую, ти мене дуже виручила. Але на мене чекає нова цікава робота, і… дружина. Так що вибач!
Він віддалявся, і відчував її розгублений погляд. Погляд самотньої жінки, яка хотіла, щоб усі чоловіки нею захоплювалися, а вона сміялася, і йшла підкорювати інших, усе далі й далі.
А в нього є Ірина, їй важлива лише його любов, її захоплення, і він ні на кого її не проміняє!
Увечері батько привіз Андрійка та Олю – Іра відлежалася вихідні, завтра всім рано вставати до школи та на роботу!
– А я торт спекла, тато наш тепер начальник, ура! – повідомила Іра дітям.
– Уррра, – всі кинулися за стіл до торта.
Микола посміхнувся – як же він мріяв з Юлею поквитатися спочатку, коли вона з нього посміялася, та й покинула. Потім стало все одно, а тепер вийшло, що Микола її немов використав! Але вона сама запропонувала, думала знову з ним пограти та потішитися, та не вийшло. Та й бог їй суддя.
– Ану мені найбільший шматок торта, – Микола простяг руку, і всі загомоніли. А він сидів, щасливий, поряд із найулюбленішими на світі людьми – дружиною Іриною та дітьми – Андрійком та Олею. І торт був смачний та солодкий.