Марина готувала святкову вечерю та чекала на гостей, батьків чоловіка та подругу, коли у двері подзвонили. Дочка прикрашала торт, чоловік із сином розставляли посуд. – Хтось вирішив прийти раніше? – пожартував чоловік. Марина вийшла в коридор, відкрила двері. Перед нею стояла незнайома дівчина. – Ну, привіт, мамо. Ось я тебе і знайшла. З Днем народження. Не очікувала? – одразу сказала гостя. – Ви щось плутаєте, мої діти вдома, – здивувалася Марина. – А як же я, старша, яку ти залишила?! – раптом сказала дівчина. – Що? Не було такого! – Марина здивовано дивилася на гостю, не розуміючи, що відбувається

У двері подзвонили. Марина в цей час готувала святкову вечерю та чекала на гостей, батьків чоловіка та подругу.

Дочка прикрашала торт, останні штрихи. Чоловік із сином розставляли посуд, все було майже готове. До гостей ще ціла година, але видно хтось не витримав і вирішив прийти раніше. Марині сьогодні виповнилося 45 років.

Перед нею стояла дівчина з усмішкою на обличчі. Марина ніяк не могла згадати, але когось вона нагадувала їй. Яскравий макіяж, коротка спідниця, все чорне. Але зараз молодь любить так одягатися.

– Ну, привіт, мамо. Ось я тебе і знайшла. З Днем народження. Не очікувала?

– Ви щось плутаєте, мої діти вдома.

– А як же я, старша, яку ти залишила в пологовому будинку.

– Що? Не було такого!

На шум вийшли чоловік Сергій, син Денис та дочка Настя.

– Мамо, що відбувається? Це правда?

– Звичайно, ні. Це що, розіграш на моє свято? Хто це замовив, зовсім не смішно. Дівчина покиньте наш будинок.

– І ти навіть не спитаєш моє ім’я? Мама-мама.

– Я не ваша мама, дівчино. Цього не може бути.

– Може ще й як може. Оце ви? Дівчина дістала фото, всім продемонструвала, а потім швидко забрала його в сумку.

На фото була Марина. Слідом було друге фото. Там Марина стояла з хлопцем. На звороті був напис “Коханому в день мого повноліття.” Дата підтверджувала день народження.

– Помилка виключена. Сподіваюся, всі це розуміють. Фотографії я взяла у батька.

– І як ти це все розкопала? – втрутився чоловік Марини.

– Допомогли. Батько знайшовся швидко. А ось матусю виявилося знайти доволі важко.

Денис та Настя стояли здивовані такою новиною, як і сама Марина. Лише Сергій зберігав спокій. З Мариною він був знайомий із сімнадцяти років. Вони разом навчалися в інституті, і вагітної він її не бачив. Дівчина завжди була на увазі, активістка та відмінниця. До того ж він із найпершої їхньої зустрічі був закоханий у неї, лише ближче познайомилися і зустрічатися почали пізніше. Дівчині було не до кохання, вона окрім навчання ще й працювала. На останньому курсі вони одружилися. Які можуть бути діти, крім їхніх рідних сина та доньки.

– А скільки вам років?

– Ось мій паспорт. Рахуйте самі. Мама народила мене майже о дев’ятнадцять.

– Ні. Цього не може бути.

– Ну ось вона і залишила мене, щоб не заважала.

– Ні! Я сказав, що цього не може бути! Ти або пройдисвітка, або просто тебе ввели в оману.

– А батько мене одразу визнав, сказав, що я вилита мати. Але він гульбанить постійно, а ви добре влаштувалися. Гаразд, ви тут святкуйте, я завтра зайду.

– Ні, стій. Проходь. Я все зрозуміла. – сказала раптом Марина. – Сьогодні не лише мій день народження. У мене була сестра.

Марина дістала коробку зі старими фотографіями. З сестрою вони були двійнята. Дуже схожі зовні і дуже різні за характером. Дві протилежності. Ідеальна у всьому Марина, та легковажна Ірина. Батьки намагалися напоумити Ірину, але нічого не виходило. Відразу після девʼятого класу вона вступила до училища та поїхала. Вдома її майже ніхто не бачив. Де вона не знали навіть батьки, рідкісні дзвінки, все, що було відомо про дочку. Матері не стало, не витримала постійних переживань за дочку. А батько не зміг жити без дружини. Все впало на Марину. Сестру вона знайти так і не змогла, щоб повідомити усі сумні новини. Але на неї чекала нова біда. Її повідомили, що Ірини не стало. У її речах випадково виявили домашній телефон батьківської квартири. Ірині було дев’ятнадцять.

– Ось дивись. Це я та моя сестра. Бачиш різницю? Ні. Ось ще і ще. У неї сьогодні також день народження, тільки її вже давно немає з нами. А я, коли ти народилася, навчалася у цьому місті. Мій чоловік свідок, ми бачилися щодня.

– Точно. Я навіть не подумав про твою сестру. То значить вона твоя племінниця?

– Ймовірно.

– Я зробив би тест. Може, це чужа історія.

– Не треба тесту. Я просто піду. Вибачте, що зіпсувала свято. Хоча я цього й хотіла.

– Стривай. Залишайся.

– Ні, я краще прийду завтра. Якщо вам не важко, то покажіть, де поховано маму. Я ж її шукала.

– Добре.

***

Свято вийшло трохи сумним. Добре, що все одразу з’ясувалося, і чоловік ні на мить не сумнівався в Марині.

Дівчина наступного дня так і не з’явилась. І потім також. Зникла. Шукати її було неможливо. Ні імені, ні прізвища, ні міста, ні дати народження. Паспорт бачили, але всі були зайняті підрахунками та нічого не запам’ятали. Марина не знає, де її єдина племінниця. Чекає, може вона колись і з’явиться, аби тільки привід був добрий.