– Мамо, сьогодні я познайомлю тебе зі своєю дівчиною, – сказав за сніданком Ірині Павлівні Максим.
– Синку, я із задоволенням з нею познайомлюся, приходьте ввечері, посидимо, поговоримо, – відповіла синові Ірина Павлівна.
І ось увечері в гості до гостинної господині прийшов син із своєю дівчиною.
– Дитинко, привіт, я так рада з тобою нарешті познайомитися, – привітала господиня дівчину сина. – Я – Ірина Павлівна, а тебе як звуть?
– А я – Наталя, дуже приємно познайомитися.
– Дитинко, проходь, стіл я вже накрила, розкажи мені про себе, про свою сім’ю!
– Ой, та що тут розповідати? Я сама з села, батько в мене – тракторист, мати – дояркою все життя пропрацювала.
– Чудово, люба, у тебе справжня сільська родина, не те що у нас в інтелігентів, мені це дуже подобається. А ось скажи-но ти в сім’ї одна?
– Та що ви, у мене ще три брати і чотири сестри є, так що сім’я у мене велика.
– Чудово, синочку моєму не нудно буде, я дуже рада.
– Ой, ви така чудова жінка, як Максим і описував, а я дуже переживала з вами знайомитися.
– Даремно, Наталю, адже я синові своєму тільки щастя бажаю.
Вечір пройшов у теплій дружній атмосфері, щасливий Максим пішов проводжати Наталю, а Ірина Павлівна почала прибирати зі столу.
Щойно Максим повернувся, як у нього відбулася серйозна розмова з матір’ю.
– Синочку, я так за тебе рада. Дівчина сільська, до роботи привчена, до того ж сімейство у неї величезне просто, ну що ж нудно тобі не буде. Своїх діток купу народить, ой, я така щаслива.
– Мамо, ти серйозно, чи що? Навіщо мені купа дітей? Я ще й коледж не закінчив.
– Синочку, але ти ж чув, в якій атмосфері росла твоя наречена, так що готуйся.
Наступного дня Максим повідомив Наталі про те, що вони більше не зустрічатимуться. А Ірина Павлівна подзвонила своїй давній подрузі Катерині Іванівні.
– Ти не уявляєш, Катю, кого мій Максим у дім до нас привів, я ледве стрималася, поки вона в гостях у нас була, ну, а потім все сину пояснила, так що тепер він знову в активному пошуку.
– І як це тобі вдалося, Ірино? Адже мій синок мене зовсім не слухає.
– Вдалося, але секрет свій я тобі розкривати не буду.
…Минуло пів року і Максим знову повідомив свою матір про те, що готовий познайомити її зі своєю дівчиною.
– Звичайно, синочку, приходьте ввечері, я із задоволенням познайомлюся з твоєю обраницею.
І ось на порозі квартири з’явився син Ірини Павлівни тепер із Ритою.
– Проходь, дитинко, на кухню. Я з роботи трохи затрималася, і не встигла до зустрічі з тобою підготуватися, але ж ти не відмовишся допомогти мені накрити на стіл?
– Звичайно, із задоволенням, тільки ось я готувати не вмію.
– Не хвилюйся, люба, я тебе навчу, – заспокоїла Риту Ірина Павлівна.
Весь вечір гостинна господиня вчила Риту готувати улюблені страви Максима, і коли, нарешті все було готове, всі сіли до столу.
– Ой, дитинко, у тебе зовсім непогано вийшов цей салат, тільки ось огірки треба нарізати дрібніше, а помідори трохи більше. І за куркою я даремно тобі доручила стежити, пересмажилася ж, але нічого, молоде – зелене, через кілька років навчишся…
І знову Максим пішов проводжати Риту, а Ірина Павлівна почала прибирати зі столу, а до повернення сина вже вмостилася в крісло.
– Синочку, така чудова дівчина твоя Рита, така безпосередня, це ж треба прямо з порога заявити матері нареченого, що вона готувати зовсім не вміє.
Але нічого, навчиться, як я й сказала, а спочатку і супами швидкого приготування тебе погодує.
Загалом мені вона сподобалася, зустрічайтеся на здоровʼя…
– Мамо, але як же ж я з нею житиму? Я звик добре харчуватися, а тут…
– Головне в житті – кохання, синочку, а решта – дрібниці життя!
– Так? Ну я не знаю…
Наступного дня Максим розлучився з Ритою, а Ірина Павлівна знову зателефонувала до своєї хорошої знайомої з новинами.
– Ох, Катю, знову мій Максимчик здивував, і привів у наш дім чергове диво, але я змогла його переконати в тому, що дівчина ця йому зовсім не підходить, так що найближчим часом я можу бути за мого сина абсолютно спокійною.
– Ну, Ірина, ну, молодець! А мій синочок одружитися надумав, і мої слова на нього не діють!
– Співчуваю, Катю, але ти, мабуть, не вмієш переконувати.
– Мабуть, так…
…Через три місяці за сніданком Максим знову сказав своїй матері про те, що збирається познайомити її зі своєю обраницею.
– Звичайно, синочку, приводь свою наречену, чекатиму з нетерпінням.
І ось увечері Максим прийшов додому з Аллою.
– Доброго дня, дорогенька, я – Ірина Павлівна, а тебе як звуть?
– Я – Алла.
– Аллочка, значить, яке чудове ім’я! Проходь, люба, сідай до столу. Скажи мені, люба, як тобі вдалося пофарбувати волосся в такий чудовий зелений колір?
– Ой, це ми з подружками експериментували! Тепер у Олени волосся синє, у Жанни – червоне, а у мене – зелене, я, якщо чесно, думала, що вам не сподобається!
– Ні що ти? Ти чудово виглядаєш! І сережка в носі мені теж дуже подобається.
– Так? Мені теж. Я хочу ще й в губі причепити!
– Оригінально, дівчинко. А вбрання яке у тебе чудове, слів немає. Зелені лосини і помаранчевий топ – це незвичайне поєднання. Треба й мені для себе щось таке ж цікаве придивитися.
– Я можу з вами по магазинах пройтися.
– Не варто турбуватися, люба, я сама завтра ж і сходжу!
Як тільки за Аллою та сином зачинилися двері, Ірина Павлівна прибрала зі столу і почала мити посуд.
Максим, який повернувся, застав матір, яка розставляла посуд на місця.
– Синку, я так і уявляю, як тітка Марія називатиме твою наречену! Це ж диво просто!
– І як же ж, мамо?
– Русалонькою, звичайно, любий мій.
– Це ще чому?
– А тому, що тільки русалоньки і бувають із зеленим волоссям. Але це нічого! Наступного разу вона їх у малиновий колір пофарбує, а потім – у фіолетовий! Оригінальна вона в тебе, зате нудно не буде! А вже як тільки тітка Дарина побачить її вбрання, так одразу всі скрині свої розкриє, адже в неї такі лосини там давно лежать всіх кольорів, і футболки підходящі знайдуться. Ех, краса, на одяг для дружини тобі витрачатися не доведеться.
– Мамо, ти смієшся чи що? У скрині у тітки Дарини старе одне, я ж знаю.
– Так? Ну, не знаю, не знаю, як на мене, саме таке вбрання, як у твоєї нареченої, там і припадають пилом з тих пір, як вона в Туреччину їздила по товар. Втім, тобі видніше…
Наступного дня Максим сказав Риті, що зустрічатися вони більше не будуть. Причину пояснювати не став.
А Ірина Павлівна знову зателефонувала до своєї подруги Катерини Іванівни.
– Катю, ти навіть не уявляєш, чого мені вартувало не розсміятися вчора, поки у нас в гостях була нова пасія мого сина!
Це щось із чимось, але я не буду тебе цим навантажувати.
Адже головне не в цьому, а в тому, що я знову змогла її спровадити…
– Як це тобі вдається, Ірино? Мій ось синок повідомив мені, що я скоро стану бабусею. А ти знову вільна, як вітер. Молодець просто!
…Ще через пів року Максим, який коледж уже закінчив, і знайшов собі роботу, знову повідомив своєї матері про те, що готовий познайомити її зі своєю обраницею.
– Звичайно, звичайно, синочку, приводь, будемо знайомитися!
І ось у квартиру до Ірини Павлівни прийшла Інна.
– Проходь, дитинко, будемо знайомитися, – привітала дівчину Ірина Павлівна.
– Я – Інна, Ірино Павлівно, так що звертайтеся до мене на ім’я, будь ласка, – раптом сказала дівчина.
– Та без проблем, Інно, – ахнула господиня. – А от скажи мені, ким ти працюєш?
– Я бухгалтерка, – сказала Інна.
– Чудово! А освіта в тебе яка?
– Вища! Я інститут нещодавно закінчила.
– Чудово, а синочок мій після дев’ятого класу в коледж вступав. Виходить, що ти його старша, чи що?
– Трохи, але зараз це не проблема.
– Ні, звичайно, Інно, це навіть величезний плюс.
Як тільки Максим провів Інну, Ірина Павлівна вирішила знову з ним поговорити.
– Чудова жінка Інна. Ти, синку, молодець, що таку собі у супутниці вибрав.
– Я теж так вважаю.
– Звичайно, звичайно… Розумниця, красуня, і мова в неї така грамотна. Вона на твоєму тлі виграшно виглядатиме. Всі наші родичі будуть у захваті. Дивись, і тебе розуму навчить. Ще й в інститут вступиш. Ех, нарешті, я дочекалася…
– Чого дочекалася, мамо? Вчитися далі я поки що не планую!
– Це вже не тобі вирішувати, любий мій, наречена ж твоя старша за тебе буде, так що вирішальний голос – за нею, а ти тільки прислухатись до неї будеш. Щастя ж яке!
Наступного дня Максим розлучився з Інною, а Ірина Павлівна знову зателефонувала до своєї подруги Катерини Іванівни.
– Катерино, мій синок знову здивував, так здивував, але я змогла і з цією дівчиною розібратися, так що Максим мій знову вільний.
– І як це тобі вдається тільки, Ірино? Адже я вже бабусею стала. У мене внучка така чудова народилася, Ірино, і невістка виявилася такою хорошою дівчиною. Даремно я не хотіла, щоб мій син на ній одружувався!
– Ех, Катю, не буває хороших невісток, не буває… Так що мій Максим ще не скоро одружиться. Я вже постараюся!
…Минуло п’ять років. Максим прийшов з роботи раніше, аніж зазвичай, і почав збирати свої речі у валізу.
– Синку, а що це ти робиш?
– Мамо, до нас у відрядження тиждень тому приїхала Юлечка, а сьогодні вона їде, і я їду з нею. Вона вже з приводу мого переведення в їхню філію домовилася.
– Синку, як же ж так?! Ти мене з нареченою знайомити не будеш?!
– Та яка вона мені наречена? Знайома просто, так що говорити поки нема про що!
– Синку, але ти ж з нею їдеш!
– Та я просто за компанію з нею їду, там перспектив більше…
Через годину Максим вийшов з квартири із валізою в руках, а Ірина Павлівна зателефонувала до своєї знайомої Катерини Іванівни.
– Катю, мій Максим, здається, одружується!
– Як же ж так, Ірино? Ти чому цього разу його не відмовила?
– Я не знаю, як це трапилося, але він мене з нареченою так і не познайомив…
– Ох ти ж, Ірино! Ну, нічого, скажу тобі з досвіду – свекрухою бути не так вже й погано. Головне – порозумітися з невісткою…
– Ой не знаю, не знаю…
…А через пів року Максим одружився з Юлечкою. Ну а Ірина Павлівна познайомилася з невісткою вже після весілля.