Залишався тиждень до нового року. Людмила цілий день поралася на кухні.
Вона готувала вечерю своєму коханому чоловіку Юрку.
Людмила запекла мʼясце з картопелькою, накрила гарно стіл.
Юрко запізнився з роботи аж на дві години. Людмила навіть трохи засмутилася, що все остигло.
Але, побачивши свого Юрка, одразу ж зраділа.
Вони сіли вечеряти. Все було, як завжди. І раптом Юрко заявив:
– М’ясо тверде, як завжди. І взагалі, я йду від тебе. В мене є інша жінка. І давно. Не хочу більше обманювати. Не люблю я тебе, розумієш. І, мабуть, і не любив ніколи. Сам не знаю, навіщо ми побралися…
Людмила остовпіла від почутого. Жінка не розуміла, що відбувається.
Вона перестала жувати і справді твердий шматочок м’яса. Вона так і не навчилася готувати його…
– А як же ж я, Юрко? Що мені робити? – тихо спитала вона.
– Жити далі. Як усі живуть. Але без мене. Зустрінеш ще свого чоловіка. Дітей ми не маємо. Сім років шлюбу не принесли щастя, не варто продовжувати…
Олена, до якої я піду, дуже гарна. Щоравда, старша за мене на три роки, виховує дочку, яку я дуже полюбив, і вона мене називає татом… Ось такі справи. Давно треба було сказати, все не наважувався. І м’ясо, до речі, вона божественно готує…
Квартира тобі залишається, не такий я вже негідник. Машину заберу, в кредит я її купував, мені платити далі.
Ніхто не винний, просто ми різні. Так буває.
Я зараз зберу речі й піду. Повір, так краще для всіх…
Люда з тугою спостерігала, як її Юрко збирає у валізу, з якою вони їздили на відпочинок, свої речі.
– На розлучення подам найближчим часом. Своїм батькам я сказав. Вони засмутилися, звісно, але прийняли мій вибір. Сподіваюся, і твої зрозуміють… Ну, чого ти мовчиш? Скажи все, що думаєш…
А в Люди не було слів. Вони застрягли десь там, усередині. Було дуже неприємно і прикро. Здавалося, що це сон. Зараз вона розплющить очі і зрозуміє, що це все неправда.
– Ну, начебто все… Гроші в тумбочці залиш собі. Робота в тебе є, їсти буде що, квартира є. Ти цей… Не сумуй, гаразд? І, до речі, зі святами тебе! Нехай у новому році ти здобудеш щастя! Бувай!
Юрій пішов. У повітрі залишився шлейф від туалетної води, яку вона так любила.
Олена, значить… Гарна, смачно готує, виховує дочку, яка називає його татом… Як же ж так сталося?!
Люда згадала, як вони познайомились із Юрком. В гостях у друзів. Їй він одразу сподобався. Середній зріст, густе темне волосся, блакитні очі. Красень… Навряд чи зверне увагу на неї, сіренька й непомітну…
Весь вечір він фліртував з Юлею, білявкою-веселункою зі стрункою фігурою. Але та у результаті пішла з Миколою. Отут він і помітив тихоню Людочку.
Вона попросила провести її додому, він погодився. Виявилося, що він жив неподалік від неї. Запросив до себе, вона пішла… Він був першим її чоловіком, чому щиро здивувався, коли дізнався.
– Знаєш такі, як ти рідкість у наш час. Скромна, проста…
Через кілька місяців вони одружилися. Його батьки були в захваті від невістки. Її батькам теж подобався зять.
Сімейне життя було тихим, спокійним, дім, робота, зустрічі з друзями. Людмилу все влаштовувало.
Останні два роки вони віддалилися один від одного. Юрко багато часу сидів за комп’ютером, Люда дивилася серіали. Вагітність не наставала, хоча обоє не мали проблем. Люда переживала, але Юрко її заспокоював, кажучи, що всьому свій час.
Що ж пішло не так у їхньому шлюбі? Як звикнути до того, що вона тепер одна?
Погляд зупинився на футболці, яка недбало лежала на кріслі. Забув, напевно…
Люда взяла її і пригорнула до обличчя, вдихаючи аромат парфуму, яким вона пахла. І тут сльози пішли рікою.
Поплакавши від душі, вона видихнула і футболка полетіла у відро для сміття. Все, поплакала та вистачить.
Потрібно жити далі.
На корпоратив на честь нового року вона не пішла, не було настрою. Вона бачила, що всі її шкодували.
Звісно, новина про те, що її покинув чоловік, швидко розлетілася в колективі. Хоча вона сказала по секрету лише бухгалтерці Ніні, з якою була дружньою.
Їй не хотілося жалості й співчуття, а то зовсім уже ставало сумно від цього.
Мама прийняла новину з жалем.
– Людо, ну може ще повернеться… Пробачиш? Всяке буває в житті, дочко…
– Ой, мамо, не повернеться він. Та й чи треба? Не любив він мене. А я не знаю…
– Приїдь до нас на новий рік, ми з батьком будемо раді…
– Дякую, не хочу нікуди. Вдома буду. Треба звикати бути однією…
…Тридцять першого грудня вона наготувала салатів, купила мандарини, яблука, колу, ігристе, баночку ікри. Цього цілком вистачить для святкової вечері в одну особу.
Почепила на вікна гірлянду, як завжди, це робила щороку.
Ближче до півночі Люда згадала, що в дитинстві любила писати бажання на папірці. І бажання завжди збувалися! Чому б не спробувати знову?
Вона дістала маленький блокнот взяла ручку і написала:
«Хочу зустріти рідну душу і бути щасливою!»
Настрій покращився. Вона налила ще келих, потім ще…
Вийшла на балкон і голосно сказала:
– Ну чекаю на тебе, рідна душо! Сподіваюся, ти десь поруч! І ти не будеш дорікати мені за якесь там м’ясо, і сидіти за компʼютери всі вечори. Слухати музику, яку я не люблю, і не підеш до якоїсь там Оленки, яка божественно готує і взагалі найкраща на світі!
– А яку ж ти музику любиш? – раптом пролунав звідкись приємний чоловічий голос.
– Що перепрошую? Ну класичну люблю… А ви де? Ви хто? – розгублено спитала Люда.
– Я Микола. Я тут нижче поверхом…
Люда нахилилася через балкон і побачила його. А він дивився на неї. Блондин. Симпатичний.
– Вибачте, я стояв на балконі і ненароком підслухав ваш монолог… Я за компʼютером не сиджу. І в мене немає Оленки. Я один, розлучився з дружиною.
– Микола, значить… А я Люда. Приємно познайомитися! А знаєте що, піднімайтеся до мене в квартиру. Музику послухаємо!
– Зараз, тільки візьму баночку варення й ігристого…
І вони їли салати, мандарини, пили ігристе. І говорили, всю ніч безперервно. Танцювали повільний танець під улюблені пісні. Їм було весело й цікаво.
Люда раптом подумала, що це був найкращий новий рік у її житті!
Микола розповів, що розлучений, живе один, працює менеджером з продажу у меблевому магазині. Люда розповідала про себе.
На ранок Микола пішов. Людмила зрозуміла, що він їй дуже сподобався.
Наступного дня вони пішли на ковзанку. А потім у кафе. І не могли наговоритися…
Бажання, задумане в новорічну ніч, збулося відразу ж! Людмила зрозуміла, що Микола і є її рідна душа. Їм було дуже добре разом.
…На розлучення вона прийшла з усмішкою. Юрій був дуже здивований.
– Людо, чудово виглядаєш, сяєш вся… Невже так рада нашому розлученню?
– Ой, не повіриш, але я справді рада… Мені здається, це правильно! І кожен має бути на своєму місці!
– Згоден… Сподіваюся, все у тебе складеться, і ти знайдеш рідну душу…
– Мені здається, що я вже знайшла, – загадково посміхнулася Людмила й помахала йому рукою. Прощаючись із колишнім тепер уже чоловіком та минулим життям…
Ніколи не пізно ставати щасливим!