Скільки Христина себе пам’ятала, вона все життя працювала. Її трудові будні почалися з того моменту, як розлучилися батьки, а мати дуже переживала та пішла з роботи.
П’ятнадцятирічній дівчинці доводилося після школи бігти мити підлогу в сусідньому магазині, розносити листівки, гуляти з чужими тваринами.
На ці гроші Марія Сергіївна з дочкою абияк жили. Коли Христина закінчила школу, то поїхала вчитися в інше місто та паралельно працювала.
Після закінчення ВНЗ дівчині пощастило влаштуватися на добру роботу. Частину грошей вона надсилала матері, а частина залишала собі.
Оскільки дівчина жила в іншому місті, то в кожен свій приїзд, Христина привозила Марії Сергіївні гарні подарунки.
Чи то набори дорогих кремів, чи то брендові речі, чи то побутову техніку. Не оминала дівчина стороною і інших родичів.
Особливо вона прикипіла до десятирічного племінника, з яким вона часто сиділа в юності.
– Дочко, ти наступного разу не привози мені нічого. Краще я тобі скину посилання на пальто, яке я хочу, – діловим тоном промовила Марія Сергіївна.
Христина побачила ціну і застигла, але відмовити матері не посміла, бо досі жаліла її через розлучення з батьком, про яке жінка часто згадувала.
Однак Марія Сергіївна не лише сама почала скидати доньці посилання на речі, які хотіла отримати, а й підключила до цієї справи родичів, вирішивши, що дочка може всіх потягнути.
Рідня тут же вхопилася за цю нагоду і не гребувала просити з дівчини подарунки.
Христина спочатку купувала власним коштом все, що вони просили, але з кожним разом їхні апетити зростали.
– Хочу такі ж джинси, як у тебе, – зателефонувала Христині тітка, рідна сестра матері.
– Дві тисячі гривень, – відповіла дівчина, якій набридло спонсорувати рідню.
– Як дві? Нічого собі здирництво! Я ж ти рідня! – засмучено процідила жінка. – Якщо за гроші, то не треба. До речі, сподіваюся, ти зі свого племінника брати гроші не будеш? Чи вистачить совісті і на це? Йому потрібні зимові черевики та джинси до школи.
– Він же твій син, – нагадала тітці Христина. – Не пам’ятаю, щоб я його всиновлювала.
– Навіщо ж ти тоді дитину обнадіяла? Спочатку дарувала йому подарунки, а тепер усе? Тоді й не варто було починати! – ображено сказала в трубку жінка. – Знала б, жоден подарунок від тебе не взяла б!
Щойно тітка все висловила, Христині зателефонувала мати і стала обурено висловлювати:
– Ти ж взяла на себе забезпечення Віті! Як тепер ти можеш відмовлятись? Треба було не братися!
– З чого ви вирішили, що я брала на себе якісь зобов’язання? – обурювалася Христина. – Те, що я дарувала дитині подарунки, не означало, що я робитиму це довічно.
– У тебе не означало, а мені тепер обурення від рідні слухати, – ображеним голосом прошепотіла Марія Сергіївна. – Ну гаразд, Бог з ними. Я ж не за цим дзвоню. Хотіла сказати, щоб ти мені привезла соковижималку. Моя зламалася. Я тобі посилання вже скинула.
Наступними вихідними Христина приїхала до матері. Цього разу вона вирішила особливо не витрачатися.
Дівчина привезла лише тортик та соковижималку. Марія Сергіївна скорчила невдоволену гримасу.
– З порожніми руками? Я думала, ти мені крем привезеш, мого майже не залишилося, – розчаровано зітхнула вона і почала розпаковувати соковижималку. – Ти що мені привезла? Це не той подарунок, який я замовляла. Я ж тобі скинула посилання, а ти, мабуть, пошкодувала грошей і купила дешевше! Ну дякую, доню! Даремно я, значить, на тебе розраховувала та будувала плани?
Христина запитливо подивилася на матір, намагаючись зрозуміти, що ще вигадала Марія Сергіївна.
– Набридло мені працювати. Я о сьомій годині ранку встаю…
– Мамо, я теж…
– НЕ зупиняй мене! – грізно сказала Марія Сергіївна. – Робота важка, колектив поганий.
– Ти ж у цьому магазині працюєш два роки і ніколи не скаржилася!
– Тепер скаржусь! Я знайшла собі іншу роботу, але там поменше платитимуть. Ти ж не залишиш маму голодною? Хоча, судячи з твого подарунка, все-таки залишиш…
– Мамо, утримувати я тебе не зможу. Вибач. Тільки якщо давати гроші на продукти.
– На продукти я й сама можу заробити, – ображено надула губи жінка. – Мені будуть потрібні гроші на оплату комуналки, на одяг, на салони краси, зрештою.
– Може, тоді ти трошки вгамуєшся у своїх витратах? – Запропонувала матері Христина.
– Ні, я краще буду голодна, ніж ходити, не доглянута! – голосно схлипнула Марія Сергіївна. – Все з тобою зрозуміло. Колись ти для мене готова була піти, працювала після школи, а зараз і не потрібна мама. Спочатку я стала не потрібна твоєму батькові, а тепер – і тобі.
– Мамо, у мене, справді, немає зараз стільки зайвих фінансів, – спробувала виправдатися Христина, яку Марія Сергіївна таки взяла на жалість.
– І не треба! Ні, я не ображаюся, я просто зрозуміла, що вважаєш мене найостаннішою людиною, якій ти насмілишся допомогти, – жінка почала видавлювати із себе скупі сльози.
Через годину вона таки переконала доньку дати слово, що вона щомісяця зобов’язується надсилати їй гроші.
– Мамо, я можу тільки тисяч по пʼять перекидати, – переживаючи реакції матері, промовила дівчина.
– Усього? Може, хоч десять тисяч зможеш? – Почала просити Марія Сергіївна.
Христина прикинула, що в цьому випадку їй доведеться сильно втиснутись і відкласти покупку квартири, яку вона планувала купити, на невизначений термін.
Проте найменше їй хотілося засмучувати свою матір і слухати від неї закиди.
– Добре, – кивнула Христина, – я перекидатиму тобі щомісяця по десять тисяч, але тоді хороші подарунки вже не зможу дарувати.
– А мені нічого і не потрібно, – посміхнулася жінка. – Хіба я тебе колись щось просила?
Однак незабаром Марія Сергіївна забула про свою обіцянку і почала скидати доньці посилання на товари, які хоче.
У якийсь момент у Христини закінчився терпець, і вона заявила, що перестає допомагати матері.
– Ось це так! Мені знову доведеться працювати? Ось дякую, дочко, допомогла! – з докором вигукнула Марія Сергіївна. – Якщо немає допомоги, тоді нам і нема чого спілкуватися.