– Кохана, нагадую, що Юрко – твій син. Не мій. І йому вже тридцять. Якщо хоче жити у просторій квартирі, хай сам за неї платить. Я на ваш кредит на квартиру більше витрачатися не буду…
– Миколо, вибач, я спізнюся трохи. Затори на дорогах, – сумно сказала Оксана.
– Нічого страшного, – відповів чоловік. – Не хвилюйся, я почекаю. А ти акуратніше там будь.
Коли дзвінок завершився, Микола подивився у вікно кафе. Він дивився на молоді пари. І думав про своє життя. Тільки нещодавно йому виповнилося шістдесят років. Друзі влаштували для нього розкішне свято, піднявши настрій іменинникові.
Ось тільки того дня він дивився на них і бачив, що вони щасливі у шлюбі, хваляться дітьми й онуками. А Микола був зовсім один. Десять років тому не стало його дружини. Дітей у них не було, тому піклуватися чоловікові не було про кого.
Гріла одна думка, що йому вдалося назбирати непоганий капітал до своїх років. Микола мав великий будинок, машину і пристойний рахунок у банку. Лише відсотків було достатньо, щоб добре жити.
Але доживати свої дні йому хотілося у компанії з коханою жінкою. Тому він і почав приділяти увагу Оксані. Жінка була на десять років молодшою за нього, розлучена, але з тридцятирічним неробою-сином під боком.
Юрко був вітряним та непостійним хлопцем, який не зумів ні роботи знайти, ні освіти здобути.
Однак Оксана була приголомшливою. Вона чудово готувала, виглядала на десять балів і любила дбати про Миколу.
Та й вночі у них все було добре.
Жінка була забезпеченою – своя двокімнатна квартира у центрі міста, машина й дача.
Микола обрав її й тому, що вони не претендували на майно один одного. Це було важливим чинником, адже чоловік не хотів у пенсійному віці сваритись через квадратні метри. Ну, а Юрко може ще подорослішає. Якщо ні, то це не проблеми Миколи.
Тому сьогодні він чекав на приїзд Оксани, стискаючи в руці каблучку.
– Ти вийдеш за мене? – запитав він головне питання через кілька годин.
Оксана розплакалася від надміру почуттів і кивнула.
– Так!
Весілля влаштували через два місяці. Урочистість була не пишною, але гарною. Запросили лише близьких друзів та родичів. А Микола подбав про те, щоб усі гості пішли ситими й задоволеними.
Пізньої ночі, ніжачись у подружньому ліжку, Микола сказав:
– Скоро літо, треба твою дачу підремонтувати. Щоб можна було поїхати туди, відпочити, поніжитися біля озера.
– Так, там дах трохи поганий, та й ремонт у будинку варто зробити.
Микола одразу взявся до справи. Він найняв робітників, закупив матеріал і строго контролював перебіг робіт. Дача змінилася на кілька тижнів.
Старий будиночок було не впізнати.
– Ти в мене такий чудовий! – Оксана поцілувала чоловіка в щоку.
А Микола, несподівано для себе, прямо розцвів…
Трохи згодом він дізнався одну неприємну новину. Виявилося, що Оксана не має постійної роботи й стабільного джерела доходу.
Вони з Юрком жили на заощадження, що залишилися після чоловіка Оксани. Але вони майже вичерпали себе.
Оксана так і не влаштувалась на роботу. А Юрко скакав із одного місця на інше, навіть не встигаючи отримати першу зарплату.
Того вечора жінка трохи винувато подивилася на Миколу з-під пишних вій і сказала:
– Чесно, я не думала, що гроші так швидко закінчаться…
Микола зітхнув, але починати сварку не став.
– Не хвилюйся, Оксано, у мене достатньо грошей, щоб утримувати нас обох. А ось Юркові доведеться знайти собі роботу. Тягнути на собі дорослу дитину я не хочу, – зізнався чоловік.
– Звісно, – Оксана міцно обійняла чоловіка. – Я ним поговорю, не хвилюйся. Я тебе дуже люблю.
– І я тебе, – відповів Микола, хоч у душі оселився сумнів.
Чоловік згадав, що під час ремонту дачі всі витрати були лише його. Оксана навіть не пропонувала взяти участь. І Миколу все влаштовувало – вони були сім’єю. Та й він сам планував відпочивати на цій дачі, тож обурюватися не став.
Але Оксана жодного разу не купила в будинок продукти, побутову хімію чи ще якусь дрібницю. І це трохи напружувало Миколу. Він одружився з жінкою, яка могла себе утримувати. А отримав у результаті щось дивне.
Однак Микола відкинув невеселі думи, зосередившись на сьогоденні. Наступного дня він подався в банк, щоб зробити картку для Оксани. Туди він періодично клав невеликі суми. Цих грошей мало вистачати на продукти та особисті витрати жінки.
Декілька тижнів тема грошей не піднімалася. І Микола подумав, що проблему вирішено. Але одного вечора, після ситної вечері, Оксана сказала:
– Любий, а дай мені тридцять тисяч, га?
Микола здивувався такому проханню. Він мав потрібну суму, але все-таки йому хотілося знати, для чого дружині потрібні гроші. Бо ж у будинок все купувалося з його картки.
– А навіщо тобі?
– Не скажу, – Оксана кокетливо помахала віями. – Це секрет.
– Нічого поганого, я сподіваюся? – усміхнувся Микола, вже дістаючи телефон, щоб зробити переказ.
– Ні, звісно! Не турбуйся.
Дружина міцно поцілувала Миколу, відволікаючи його від будь-яких думок.
І Микола не став розпитувати для чого Оксані потрібна подібна сума.
Він би залишив усе як є, якби ситуація не повторилася через місяць.
– Микольцю, а дай мені тридцять тисяч, га? – знову запитала Оксана.
Микола насупився:
– Для чого?
– Це секрет, – Оксана спробувала повторити трюк із віями.
Але цього разу чоловік не повівся.
– Оксано, навіщо тобі гроші? Вже вдруге!
Жінка насупилась, бачачи, що не змогла відволікти чоловіка.
– Треба мені, навіщо допитуєшся? Ми ж сім’я.
– Саме тому витрати й повинні обговорюватися. Я не можу просто давати тобі гроші. Я маю знати, куди ти їх витрачаєш.
Оксана щось пробурмотіла собі під ніс.
Микола застиг. Він не міг повірити, що він розчув усе правильно.
– Що?!
Тут Оксана гордо підвела голову і голосно промовила:
– Платіж за кредит на квартиру!
– Який кредит на квартиру?! Ти ще одну квартиру купила? Навіщо нам і так житла вистачає?! – Микола не міг скласти всі шматочки пазла.
Оксана зітхнула.
– Ні, я ще розплачуюсь за свою квартиру.
Настала черга Миколи хмуритися.
– В сенсі? Я ж перед весіллям у тебе прямо запитував, чи є борги, чи кредити. Ти сказала, що ні. Я тобі повірив. Але ти, виявляється, мене обманула, га?
– Звичайно, я збрехала. Ти явно не одружився б, якби дізнався про моє становище. Тому я збрехала. Вибач.
– Гаразд, – спробував заспокоїтися Микола. – Яка загальна сума?
– Ще два мільйони.
Микола аж присвиснув.
– Юрко хоч щось платить?
– Ні, звісно! Я не збираюся із сина брати гроші.
– Але й потягти кредит на квартиру ти не можеш. Як тоді бути? – запитав Микола.
Він почав поступово виходити з себе.
– Але в тебе є гроші, коханий, я знаю. Ти ж допоможеш? – жінка посміхнулася.
Але Микола не хотів брати участь у викупі квартири, до якої не мав жодного відношення.
– У мене є інша думка. Ти ж живеш у мене, а Юркові двокімнатна не потрібна. Продай, погаси борг і купи синові меншу.
Він бачив, як обличчя Оксани спохмурніло.
– Я не збираюся продавати свою квартиру! Що, Юрко тепер тулитиметься в одній кімнаті? А якщо він сім’ю заведе? Куди дружину приведе? Де дітей виховуватиме? В однокімнатній?
Микола потер обличчя руками, а потім серйозно звернувся до дружини:
– Кохана, нагадую, що Юрко – твій син. Не мій. І йому вже тридцять. Якщо він хоче жити у просторій квартирі, нехай сам за неї й платить. Я ваш кредит на квартиру більше оплачувати не буду.
– І навіщо ти мені тоді потрібний? – злісно сказала жінка.
І тут Микола зрозумів, що Оксана бачила у ньому не коханого чоловіка, а тільки гаманець. Він мав утримувати її і Юрка.
– У мене таке ж питання, але щодо тебе, Оксано?
…Не дивно, що невдовзі Микола з Оксаною розлучилися. Жінка намагалася щось відсудити у колишнього чоловіка, але всі накопичення були зроблені до шлюбу. Оксана не могла на них претендувати.
А Микола собі вирішив – досить з нього весіль.
Тепер, якщо він і зустріне когось, то житимуть без розписуі.
І утримувати повністю свою обраницю він не буде. А заощаджені гроші йому ще знадобляться. Раптом підтягнути здоров’я доведеться. Вік все-таки…