Юля познайомилася із Олегом в автобусі. Знайомство могло б ніколи не відбутися, але, видно, зірки так схотіли.
У Олега зламалася машина, і він був вимушений їхати автобусом.
Ніколи не користувався громадським транспортом і оплата проїзду склала певні труднощі.
Він просто не знав, як це все відбувається карткою, почав шукати в інтернеті. Просто питати було якось соромно.
Погуглив і впорався.
Весь цей час Юля спостерігала за ним. Вона одразу зрозуміла, що він не розуміє, як сплатити за проїзд, але втручатися було ніяково.
Впорався.
Вони посміхнулися один до одного, ніби давно були знайомі. Юля вийшла, а Олег поїхав далі.
Наступного дня вони знову зустрілися. Якщо часто їздиш одним і тим самим автобусом, та ще й одночасно, то пасажири здаються хорошими знайомими. Дехто навіть вітається і перекидається парою слів.
Третього дня Юля вийшла, як завжди, на своїй зупинці, Олег вискочив за нею. Сьогодні він відпросився з роботи, треба забрати машину. Дівчина йому дуже сподобалася, і він вирішив не зволікати, інакше б її ніколи не побачив.
Познайомились і почали зустрічатися. Олег часто підвозив дівчину машиною. Він також подобався Юлі. Серйозних стосунків у неї ще не було. Студентка останнього курсу багато часу присвячувала навчанню. Майбутня психологиня.
Олег жив окремо від матері, але майже поряд. Батька він навіть не знав. Мати просто казала, що його нема.
Лариса Аркадіївна була жінка строга, якщо сказала то краще більше не питати. Вона дуже любила командувати, а ще більше, щоб її беззаперечно слухалися. Син ріс в строгості. Він розумів, що існують інші взаємини, не такі, як між ним і матір’ю, але не перечив. Він знав, що колись виросте і матиме своє життя.
Садок поряд з будинком, потім школа за два кроки. Все видно із вікон квартири. Якщо мати була вдома, то запізнюватися після уроків не можна було. Якщо вийшов зі школи, то одразу додому. Навіть п’ять хвилин постояти за рогом не вдасться, не кажучи вже про інші витівки. Олег про це навіть і не думав, головне для нього було здобути освіту і не залежати від матері. І він ішов до цього.
До моменту зустрічі з Юлею він уже успішно просувався кар’єрними сходами. Мати вимагала звітів, але Олег показав свій характер. Щойно зміг винаймати квартиру – переїхав. Купив недорого стару машину. У вільний час таксував.
Усі гроші відкладав на свою квартиру. До матері приходив на вихідні, вислуховував її вказівки і йшов. Звісно, все виконувати, як у дитинстві він не поспішав, але те, що вважав за потрібне – робив.
Стосунки Олега з Юлею дійшли до знайомства з Ларисою Аркадіївною.
– Мамо, завтра ми з Юлею прийдемо до тебе в гості. Ми подали заяву.
– Хто така Юля? Де працює, ким? Де вчилася? Хто батьки?
Олег коротко все розповів.
– Ти хочеш сказати, що вона гідна тебе? Гаразд, я подивлюся на неї, – все вислухавши сказала мати.
Юля чула про майбутню свекруху, про її непростий характер.
Настав день знайомства. Квіти, торт. Юля дуже переживала.
– Ну, привіт, Юлю. Так, я чекала більшого. Не думала, сину, що ти знайдеш таку сіреньку. Але, може, це й добре. Ми все виправимо. Освіту додамо. Роботу кращу знайдемо. А батьки хто у тебе?
– Мама педагог, а тато на заводі працює, інженер.
– Головний, сподіваюся, інженер?
– Ні, простий.
– Із батьками тобі не дуже пощастило. Я так зрозуміла, що й освіта у них не вища. З цим нічого не вдієш. Чи не мали чогось із законом?
Юля промовчала. Вона не зовсім розуміла, до чого тут освіта батьків. Сама вона вже працювала, хай тільки недавно, але працювала. А ще навчалася заочно в інституті. Тож не потребувала “додавати” освіти. Робота в неї теж була хороша. Сірою вона себе не вважала, та й ніхто не вважав. Батьків не обирають, але вони у неї чудові, і звісно порядні.
Олег намагався зупиняти материні випади, але це було важко робити.
– Слухай і мовчи, – раптом сказала мати сину. – Сам потім дякую скажеш. Ця тобі не пара. Нема в ній стрижня. Тобі потрібна така, як я.
– Мамо, я тебе все дитинство терпів.
– Зате людиною хорошою виріс. А вона тебе зіпсує.
– Мамо, можна було все це сказати й без Юлі.
– Нехай знає правду про себе!
– Усе, мамо, ми пішли. Правду ми дізналися. Нам вже час. Про дату та місце весілля повідомимо.
– Якщо воно буде.
– Буде! – твердо сказала Юля, чим дуже здивувала Ларису Аркадіївну. – До побачення.
Майбутня свекруха так і залишилася мовчки стояти в коридорі, коли після молодих зачинилися двері.
– Буде? Як буде? Невже вона не втече? – думала вона.
…Ішла підготовка до весілля. Урочистість вирішили зробити скромну, а потім купити квартиру. Молодята вже назбирали грошей, і батьки Юля обіцяли подарувати хорошу суму. Треба було знайомити батьків, але Лариса Аркадіївна відмовилася.
– Весілля не буде! Навіщо мені зайві знайомства?!
– Мамо, весілля буде!
– Значить, там не повинно бути її батьків.
– Це ще чому?
– Тоді й тебе там не буде. Весілля буде ще менше, аніж ми рахували.
Батьки Юлі все чудово зрозуміли. Тим більше що після розпису молоді приїхали до них, поспілкувалися з родичами. До Лариси Аркадіївни теж заїхали. Теплого прийому не було, добре, що й поганого теж. Далі весілля проходило лише з близькими друзями…
– Мамо, ми запрошуємо тебе на новосілля.
– Новосілля? Ви купили квартиру?! Ти купив?!
– Ні не я. Ми купили. Оформлена у рівних частках.
– Ти збирав, а половину віддав їй? Чому ти мені не сказав? Тебе обманули!
– Мамо, Юля мала більше грошей. Вона теж збирала, і їй батьки додали. А так би ми ще довго збирали.
– Подивлюся я, що ви там купили. Але на новосілля не прийду.
– Добре. Ми влаштуємо наше новосілля тобі одній, а потім для інших. Юля дуже чекає на тебе.
– Чекає?!
Вперше в житті Лариса Аркадіївна не знала, як поводитися. Потрібен був подарунок на новосілля. Вона і на весілля подарунка не зробила.
Треба щось вигадати, але нічого не лізло в голову. Якщо не знаєш, що подарувати – подаруй гроші. Знову ж таки питання в сумі.
Батьки Юлі додали до квартири. Сума, напевно, немаленька, а вона взагалі не брала участі…
– У них напевно немає меблів, – нарешті додумалася жінка. – Вони теж коштують чимало.
Прикинула і наважилася…
«Мамо, я тебе все дитинство терпів!»
Тепер Лариса Аркадіївна весь час згадувала ці слова. Так, вона була надто строгою. Син її терпів, але він ніколи їй не сказав поганого слова, не зробив нічого поганого.
Хоча міг. Іноді, навіть міг. Просто мовчки йшов. Може, навіть плакав. А потім втік. Вона саме так розцінила його відхід з дому.
Про батька Олега вона ніколи не говорила й не згадувала. Немає його для неї.
Лариса тоді не одразу зрозуміла, що вагітна. Було дуже важко. Але дитина не винна, вона тільки переживала, щоб син у батька не пішов. Тому й виховувала строго.
Потім Лариса бачила батька Олега. Він виглядав не дуже.
Хто його батьки вона впізнавати не стала. Хоча іноді, коли було важко, її відвідували такі думки.
Треба змінюватися…
– Здрастуйте, Ларисо Аркадіївно, проходьте, – сказала Юля. – Олег зараз прийде, ми забули ваш улюблений торт купити.
– А я сама його принесла.
– Ну, нічого, буде два. Я також такий люблю, і Олег.
– Я вгадала. У вас меблів майже немає.
– Так, поки що нема. Поступово купимо. Головне на кухню вистачило і матрац.
– Ти мене пробач. Я Олега строго виховувала. Ось звикла я за всі роки командувати. Життя складне було.
– Все добре, я розумію. Син у вас дуже добрий, і ви чудова. Ви до нас частіше приходьте, просто так. Вам, напевно, тепер нудно одній.
– Та ні. Я вам не заважатиму…
– А ось і Олег прийшов! Зараз чай пити бумемо. Ой, спочатку поїмо! В мене тут дуже смачне м’ясце…
– Юлю, ти тільки не сварися. Я не один…
– А з ким? Щось я нікого не бачу…
– Точно сваритися не будеш?
– Точно. Хто там?
Олег загадково подивився на дружину раптом дістав щось з під куртки.
Свекруха з невісткою ахнули від несподіванки.
Він тримав руде кошеня!
– І торт я перекинув, ось тепер він такий, пом’ятий…
– Добре, що ти сам не пом’ятий! А молока ти купив?!
– Купив…
Лариса Аркадіївна згадала, як одного разу син ось так само приніс кошеня. Вона казала віднести його назад. Він тоді відніс, але довго не виходив з кімнати. По обличчю було зрозуміло, що він плакав, але вигляду не подавав.
Кошеня, поївши, влаштувалося на колінах Лариси Аркадіївни. Вона здивувалась, але не забрала його.
Усі пили чай із пом’ятим тортом.
– М’ясце було дуже смачне, – сказала свекруха Юлі, чим дуже здивувала сина. – І торт такий навіть і кращий.
– Ну я можу й другий впустити, – пожартував Олег.
– Не треба. Має бути різноманітність. Я ж зовсім забула. У мене для вас подарунок, на все одразу: на весілля, новосілля. Ось вам на меблі та на все, що хочете.
– Мамо! Дякую. Ми б і самі…
– Це подарунок. У мене є все. До того ж, я працюю. Для вас і живу.
– Дякую.
Коли Лариса Аркадіївна зібралася йти, кошеня занявкало й побігло за нею.
– Мамо, він вибрав тебе!
– І що мені робити? Ти ж дуже хотів кота.
– Хотів. Але він пішов за тобою. Ти йому потрібніша. А ми собі візьмемо іншого. Правда, Юлю?
– Звісно. Якщо він вас вибрав, то забирайте. Вам буде не нудно з ним…
…Двері за жінкою зачинилися.
– Мама сьогодні зовсім інша.
– Так, я теж помітила.
– Вона просто зрозуміла, що ти виріс хорошою людиною. Вона старалася як могла. Видно життя у неї було дуже важке.
– Так. Мені сусідка розповіла вже давно. Мені 16 тоді було. Я на її очах ріс. Мама ніколи про це не говорить, важко згадувати, а я все знаю, але мовчу.
– Розкажеш?
…Більшу частину дитинства Лариса була в дитбудинку. Потім повернулася в квартиру матері, яка гульбанила.
Юна Лариса часто гуляла у парку, доки всі її друзяки не розійдуться.
Невдовзі матері не стало. А трохи пізніше Лариса завагітніла.
Працювала, вчилася, виховувала сина. Багато в чому собі відмовляла. Чоловіків не любила, і стосунків ні з ким не заводила.
Олег намагався слухатися матір, він розумів, що їй важко. Батька не шукав. Такий, який зрадив йому не потрібний…
– Дісталося їй.
– Так. Я розумію чому вона так строго поводилася зі мною. Мені навіть пробачати її нема за що. Життя у неї складне…
– Нічого… Тепер вона має компанію – рудого котика.
…Відколи кіт оселився в квартирі Лариси Аркадіївни, вона завжди поспішала додому.
Їй було про кого дбати, кого нахвалювати і на кого сваритися.
А ще з ним можна говорити. Кіт все вислухає, зрозуміє і нічого не казатиме проти…