Розлучення Ірини наближалося дуже швидко. Але вона про це ще нічого не знала і навіть не підозрювала.
Влад зранку дуже поспішав і швидко поїхав, якась нарада у нього була, на яку не дай Боже запізнитися.
А їй тепер треба було самій завезти доньку у садок, потім їхати на роботу.
Ірина одружилася з Владом 5 років тому. Через рік у них народилася дитина. Жили вони добре, ладнали між собою.
Влад дуже любив у доньку. І все було просто чудово.
Але місяць тому Владислав раптом змінився. Різко, буквально за один день.
Вранці все було гаразд. А ввечері це була вже інша людина. Холодний, задумливий, дратівливий…
Пояснював все неприємностями на роботі. Розповідати про це нічого не хотів. З кожним днем вони все більше віддалялися один від одного.
Ірина не переживала. Ну мало що може бути. Може, просто такий період складний. Пройде.
А даремно не турбувалася. Тому що все було дуже серйозно…
Замість наради Влад поїхав на вокзал. Зустрічати Марину.
Сьогодні вона поверталася у місто. Вони не бачилися кілька років. Місяць тому зателефонувала і сказала, що розлучається із чоловіком. Вони продають квартиру. І вона вирішила повернутися до рідного міста.
Коли їхні життєві доріжки перетнулися, Владу було 25. Марині – 35.
Жінка була давно заміжня, син школяр. Познайомились вони в офісі.
Марина там працювала бухгалтеркою. До них прийшов молодий хлопець на посаду програміста. Вони одразу помітили один одного.
Красива блондинка вирізнялася серед інших жінок, не помітити її було складно. Влад закохався. Це було його перше кохання. До Марини в нього нікого не було.
Марина ніколи не любила свого чоловіка. Вийшла заміж за розрахунком. Дорослий чоловік, що відбувся, з квартирою і гарною посадою. Такого ніяк не можна було прогаяти. Але минув час, і Марина зрозуміла, що ніколи вона не зможе його полюбити.
Ще вона почала здогадуватися, що гроші не головне у житті. Тому що дуже хочеться кохання, тепла, розуміння.
Марина почала зустрічатися з Владом, з кожним днем він подобався їй дедалі більше.
І скоро вона вже не уявляла себе без зустрічей із цим хлопцем. Але трапилося непередбачене – чоловіка перевели по роботі до іншого міста.
Влад місця собі не знаходив, коли дізнався, що Марина їде.
Він так любив цю жінку! Взагалі не знав, як без неї житиме.
Запропонував їй розлучитися з чоловіком. Вони одружаться і будуть щасливі!
Але Марина була не готова.
Рік вони зустрічалися моментами, коли Влад приїжджав до міста, де жила Марина.
Обоє з нетерпінням чекали, коли закінчиться це злощасне відрядження, і воно повернеться до їхнього міста.
Але раптом чоловікові Марини запропонували посаду з підвищенням, і він погодився залишитися там назавжди. Чоловікові було незрозуміле відчайдушне бажання дружини повернутися. Тут набагато краще! Місто більше, перспективи кращі, зарплати вищі.
Марина дуже засмутилася, але на розлучення і цього разу не наважилася. Чоловік продав свою квартиру і вони купили на новому місці іншу. Марина влаштувалася там на роботу, життя звично пішло новою колією.
Все те саме, тільки в іншому місті. І Влад, як і раніше, відвідував її. Нехай і не так часто вони бачилися як раніше.
Влад розумів, що він не зможе вічно їздити до Марини за купу кілометрів. Це треба було припиняти. Вони все ж таки розлучилися, з його ініціативи. Було дуже важко, але він впорався.
Незабаром Влад зустрів Ірину. Одружився, народилася дочка. Життя налагодилося, до нього повернувся душевний спокій.
Підростала донька, вони з дружиною почали вже думати про другу дитину. Але тут зненацька з’явилася Марина, подзвонила йому. Вони поговорили і почуття Влада заграли з новою силою. Марина сказала, що повертається. Але найголовніше – вона нарешті зважилася на розлучення!
Влад примчав на вокзал на крилах свого кохання, що відродилося з попелу.
Коли він побачив Марину, то відзначив про себе, що вона змінилася за ці роки.
Ні, вона не постаріла, не поповніла. Просто стала якась інша…
Молодий чоловік не розумів, що тепер мимоволі порівнював Марину зі своєю дружиною Ірою. Іра була молодша за Марину на 15 років. А це для жіночої молодості термін немаленький.
Але ж вона його кохана! Він не забув її! Він любить її як і раніше!
З вокзалу вони поїхали на квартиру, яку він винайняв для Марини спочатку. Роботу їй не довелося шукати, прийняли на колишнє місце. І знову Марина та Влад почали працювати в одному офісі.
Так вийшло, що тепер Влад був одружений, а Марина вільна. Коли вони познайомилися, все було навпаки…
…У сім’ї Ірини та Владислава згущувалися хмари. Чоловік постійно десь пропадав поза домом. Пояснював завантаженістю на роботі. Але Іра відчувала – бреше.
Тепер уже стало нормою, що Ірина сама відвозила доньку у садок і сама забирала її звідти. На своїй машині вона їздити зовсім перестала. Точніше, Влад перестав її возити.
Якось увечері після роботи Іра завезла доньку бабусі, своїй мамі. А сама вирушила погуляти по магазинах у великому торговому центрі на іншому кінці міста. Ось тут вона й побачила Влада…
Він сидів у кафе з якоюсь незнайомою жінкою. Вони пили каву і про щось говорили. Було видно, що жінка незадоволена. Вона хмурилася. А Влад щось їй пояснював.
Ірина рішучим кроком попрямувала прямо до їхнього столика.
Вона йшла так швидко, що почула, про що вони говорили, ще до того, як Влад її помітив і замовк. Говорили явно про неї!
Ірина не вірила своїм вухам.
Чоловік просив почекати з його розлученням, а жінка сердилась:
«Скільки можна чекати!»
– Хто зібрався розлучатися? – Ірина підійшла до них впритул.
– Іро, ходімо додому, – Влад підвівся з-за столу. – Я тобі все поясню.
– Ні, поясни зараз! Це хто? – Іра вказала на співрозмовницю чоловіка.
– Мене звуть Марина, – спокійно сказала жінка.
– Мені абсолютно все одно, як тебе звуть! Мені незрозуміло, як якась чужа жінка наполягає на розлученні мого чоловіка! Зі мною! Хто ти така? Хто дав тобі право руйнувати мою родину?
– Твій чоловік дав мені це право.
– Що-о-о?! Влад, що вона верзе!
Влад встиг зупинити її.
– Дівчатка, давайте не влаштовуватимемо сварку на людях! – благав Влад.
– Дівчатка?! Де ти бачиш дівчаток? Тут твоя ще молода дружина і ця бабуся!
– Ну, знаєш, Владе, це вже надто! Ну і жонка у тебе! Я пішла. Зателефонуй мені ввечері.
Марина встала з-за столу і неквапом попрямувала до виходу, тримаючи рівно спину і злегка піднявши підборіддя.
Яке нахабство! Ця панянка назвала її бабусею!
– Знайди собі дідуся! Відчепись від мого чоловіка! – вигукувала Іра їй услід.
Влад ледве тримав дружину. Добре, що за столиками майже не було людей.
Вдома жодної розмови не вийшло. Ірина зачинилась у спальні.
Влад не знав, що робити. Ось тому він і вмовляв Марину ще трохи почекати. Щоб він встиг підготувати дружину до такої несподіваної звістки.
Іра зателефонувала матері, попросила, щоб онука кілька днів пожила в неї. А сама, проплакавши всю ніч і відпросившись уранці з роботи, поїхала подавати заяву на розлучення та на аліменти.
Через місяць Ірина та Владислав розлучилися.
Влад пішов жити до Марини. Він запропонував їй оформити офіційно шлюб. Але Марина сказала, що спочатку вона придбає квартиру. Потім заміжжя.
– Ти мені не довіряєш? – засмутився Влад.
– Довіряю. З чого ти взяв?
– Тому що не хочеш купувати квартиру у шлюбі. Щоб потім не ділити, коли розлучимося? Ти припускаєш думки про розставання зі мною?
– Ой, все, Влад. Досить. Ну, що ти, як маленький, їй Богу. Все буде у нас із тобою добре. І до речі, ти сам думаєш зі своєю колишньою квартиру ділити?
– Ні. Вирішив залишити Ірині та доньці.
– А чи не забагато їй буде? У трикімнатній одній жити?
– Не одній. З нею дочка залишилася.
– Хоча ти маєш рацію. Така спритна вже одна точно не залишиться. Приведе для доньки незабаром нового тата.
Влад уважно глянув на Марину, не впізнаючи її. Вона дуже змінилася після його розлучення.
Стала надто грубою та прямолінійною. І ще вона чомусь дуже злилася на його колишню дружину. Хоча, здавалося, все позаду, він розлучився. Живи та й радій. Все, як вона хотіла.
– Марино, ну, ти чого? Забудь вже про мою колишню! Я з тобою, що тобі ще треба? Давай розпишемося і купимо нам велику квартиру. Я добре заробляю, ти ж знаєш. Сама зарплатню нам нараховуєш. Ще й підробітки постійно беру.
Але Марина не слухала Влада. Вона була собі на думці. А що там у неї в голові, Влад не міг знати…
…Минуло кілька місяців.
З Мариною Владу жити було нудно. У них не було жодних спільних інтересів. І дітей вони не мали. Їх взагалі, насправді, нічого не пов’язувало.
Чомусь Марина не хотіла вступати у законний шлюб із Владиславом.
Напевно тому, що все, що пов’язувало їх раніше, пройшло дуже швидко. Все їхнє шалене кохання кудись вмить поділося, випарувалося, коли вони почали разом жити.
Вранці, жуючи бутерброд, Влад мимоволі відводив погляд від обличчя Марини. Не нафарбована, без косметики жінка виглядала не дуже.
Він ніяк не міг звикнути до неї до домашньої. Адже вони раніше зустрічалися зовсім в іншій обстановці.
Влада багато не влаштовувало у Марині. Вона зовсім не хотіла готувати вдома, наприклад.
Харчувалися переважно в кафе. Коли Влад приходив додому до Ірини, щоб побачитися з донькою, і якщо пахло свіженьким борщем, він ледве стримувався, щоб не попросити налити собі тарілку.
Зі сметанкою, з часничком…
Такі прості речі починаєш цінувати тільки тоді, коли їх втратиш.
Марина терпіти не могла різких запахів, тому Влад нічого такого не їв.
Тільки згадував з тугою, як раніше Іра, бувало, насмажить сухариків із житнього хліба, посолить, натре їх часничком… І вони хрумтять ними за переглядом якогось серіалу у вихідний…
Влад сумував за своїм колишнім життям. Якось у нього навіть з’явилася думка спробувати повернутися до Ірини.
Коли він натякнув їй про це, вона засміялася:
– Влад! Перестань. І зовсім не стара твоя жінка. Я тоді погарячкувала, наговорила всякого. Живи з Мариною! А мене забудь.
– Ось ти мене точно швидко забула, – дорікнув Влад Ірі.
– Я тебе відпустила. На всі чотири сторони. В одну ти вже сходив, лишилося ще три, – сказала з усмішкою Іра.
– Ти про що? Якимись загадками говориш!
– Та що ж тут такого загадкового! Все дуже життєво, – знову розсміялася Ірина.
– Ти такою щасливою здаєшся…
– Я й справді щаслива, Владику! Я виходжу заміж!
…Ірина знову вийшла заміж, народила другу дитину.
І стала найщасливішою жінкою у світі!
Влад і Марина так і живуть разом. Розписалися все ж таки. Купили будинок.
Начебто в них все нормально, але все ж таки є між ними якийсь холодок. А як далі буде, час покаже.
Життя – воно таке. Різне буває…