Григорій навіть подумати не міг, що колись із ним станеться історія схожа на відомий анекдот. Чоловік повертається з заробітків і… Однак це сталося саме з ним. Він повернувся раніше часу додому, не попередив кохану про свій приїзд, тому що хотів влаштувати їй сюрприз, а як виявилось, зробив сюрприз сам собі.
Дощ лив як із відра, ніби оплакував разом із Григорієм зруйновані надії на довге та щасливе сімейне життя. Ще зовсім недавно вони відсвяткували свою першу круглу дату – п’ятирічний ювілей їхнього спільного життя, ще недавно Віра присягалася йому у вічному коханні, проводжала на заробітки, дбайливо вкладаючи у валізу теплі речі, приїжджала зустрічати його на вокзал і влаштовувала на честь його приїзду святковий стіл. А зараз… Зараз вона стала чужою: чужий погляд, чужа гордовита посмішка, чужі для його слуху слова.
Григорій із Вірою познайомилися у парку. Його одразу вразила ця скромна дівчина із книгою в руках. Він же і його компанія сильно відрізнялися від його обраниці. Як так вийшло, що ці двоє абсолютно різних людей познайомилися і сподобалися один одному, ніхто не знав, зате було видно, як сильно змінився Григорій після знайомства з Вірою. Він намагався у всьому бути схожим на неї: слухав ту ж музику, що й вона, хоч йому це й не подобалося, намагався прочитати ті книги, про які вона так довго і захоплююче розповідала, ходив з нею на спектаклі, хоча, якщо чесно зовсім нічого не розумів у них. Та й яка різниця? Головне, з ним була найкраща і найцікавіша дівчина на землі. Григорій навіть відновився в університеті, щоб відповідати коханій, бо вона скоро заповітний диплом отримає, а що в нього? Тільки атестат і той із трійками.
Спочатку було нелегко, вони обоє були з багатодітної родини і розраховувати на допомогу батьків не могли. Однак спільними зусиллями вони таки зняли невелику квартиру, щоб створити свій власний, ні на чий не схожий світ. Жили скромно, намагалися економити буквально на всьому, адже вони ще тільки вчилися, і працювали лише у вільний від навчання час. Бувало тижнями сиділи на макаронах та гречці, а бувало, що батьки привозили їм пакети з їжею і тоді молоді кілька днів могли жити ні про що не переймаючись. Це зараз вони п’ють дорогу каву, а їхній холодильник заповнений продуктами, а раніше перед ними стояла дилема – купити гарний листовий чай чи дві пачки макаронів? І вони купували дешеву пачку макаронів і таку ж дешеву пачку з чаєм у пакетиках. Як вони все це пережили розуму незбагненно, але головне, вони змогли все подолати. Нині вони обоє працюють – Григорій їздить на заробітки, а Віра адміністратором у фітнес центрі. Квартиру купили в іпотеку, зробили ремонт, придбали необхідні меблі. Для повного щастя тільки дитини не вистачає, та тільки хіба Віру переконаєш у цьому?
– Дорогий, ну навіщо нам зараз дитина? У нас іпотека, та й взагалі, не хотілося б мені набрати зайвого і стати схожою на твою сестру.
– Нісенітниці, так це ж тимчасово! .
– Ні, я поки що не готова стати матір’ю, ще не час.
– А коли прийде цей час? Мені вже тридцять п’ять, тобі тридцять два.
– Люди і в сорок і в сорок п’ять народжують, то час ще є.
Григорій розумів, що з Вірою сперечатися було марно, хоча якщо подумати в чомусь вона і справді мала рацію. Ну, куди їм зараз дитина? У них іпотека, він весь час у роз’їздах, Віра одна навряд чи впорається. Ось виплатять іпотеку, тоді і про дитину подумати можна. Незабаром батьки Віри вирішили продати свою квартиру та переїхати до села. І хоч Віра довго їх відмовляла, мовляв, квартира хороша, простора, світла, та ще й у центрі міста, а що у селі? Однак батьки доньку не послухали, і продавши квартиру, купили невеликий дерев’яний будиночок, а гроші, що залишилися, розділили порівну між дітьми. Сини вже давно жили окремо, Віра була прилаштована, навіщо їм потрібна була ця величезна квартира, — думали батьки Віри. Їм би невеликий будиночок з городом та ліс через дорогу, щоб було, де гриби та ягоди збирати. Це тільки потім Віра дізналася, що батько серйозно занедужав, і що йому залишилося лічені місяці. І квартиру вони продали для того, щоб після їхнього відходу діти не посварилися, ділячи спадщину. Мати Віри ненадовго пережила чоловіка, мабуть сильно сумувала за чоловіком. До дітей переїжджати не хотіла, сама не любила свекруху, і не хотіла, щоб і до неї погано ставилися невістки. Після її відходу будиночок майже не використовувався, брати Віри – Віталій та Денис жили далеко, а Віра сільське життя терпіти не могла. Однак кілька разів на рік – у річницю відходу батька та матері всі діти збиралися там і влаштовували поминки, а потім знову роз’їжджалися хто куди.
Григорій вийшов з вокзалу і сів у таксі.
– У Калинівку.
– Добре.
– Тільки ви мене дочекаєтеся, мені потрібно дещо забрати і назад.
– Добре.
Всю дорогу їхали мовчки. Григорій думав про тещу і тест, які незважаючи на свої недуги, намагалися хоч щось залишити по собі. У їх коморі досі зберігаються величезні запаси варення та соління. Ось і зараз, Григорій захотів прихопити пару баночок варення з суниці, можна було звичайно і в магазині купити, але домашнє варення було зовсім іншим – запашним, ароматнішим, смачнішим.
Григорій за звичкою смикнув двері за ручку, а коли вони відчинилися, чоловік аж здригнувся від несподіванки. Невже чужі залізли? Однак у будинку було прибрано, і слідів, що хтось чужий не було. Десь там, в одній із кімнат, почулися голоси. Незабаром з’явився незнайомий чоловік у махровому халаті, а за ним вийшла Віра.
– Григорій!? Що ти тут робиш? Я на тебе не чекала…
– Я знаю… Я за варенням приїхав, а мабуть дарма…
– Ти все не правильно зрозумів! Чекай, я все поясню!
– Не треба… Я все зрозумів… Ти тільки зараз додому не приїжджай, дай мені час зібрати речі, не хотілося б ще раз з тобою зустрічатися.
– Та хто ти без мене? Нуль без палички! Це завдяки мені ти став людиною! Згадай, яким ти був раніше?
– Ти дуже хороша вчителька, дякую тобі, але життя пояснює дохідливіше. Не треба, не турбуйся з поясненнями, тобі ще нового учня навчати треба, а для цього стільки сил та часу потрібно…
– Ну, і котись! Тільки пам’ятай, що святе місце порожнім не буває, я не плакатиму на самоті, я швидко знайду тобі заміну! А ти! Ти так і будеш один кукувати все своє життя!
– Удачі в пошуках!
Григорій не пам’ятав, як доїхав до міської квартири, як зібрав свої речі, як відвіз валізи до батьків. Порозумітися з ними не хотілося, та й що тут пояснювати? Так, його зрадили, йому зрадили, але закривати очі на це він не стане! Краще вже одному бути, ніж жити в переживанні, що тебе знову обмануть. Ноги самі несли кудись у далечінь. Григорій спочатку хотів загульбанити з горя, але потім вирішив, що це зайве. Йому раптом згадалися слова його старого тренера, який часто казав:
– У будь-якій незрозумілій стресовій ситуації біг найкраще допомагає!
Ось він і побіг. Дощ лив, як із відра, Григорій промок наскрізь, але він не зупинявся, а робив коло за колом по доріжках парку. Раптом він почув дитячий плач. Чоловік зупинився та прислухався. Помилки бути не може, тут справді десь плаче дитина.
– Хто тут?
Плач ненадовго стих, але незабаром знову посилився. Григорій пішов на голос і побачив дівчинку, що сиділа під деревом.
– Чому ти тут одна? Де твої батьки?
– Я з дому пішла. Тато знову загульбанив, він почав сваритися з мамою, мама гукнула – біжи і я побігла.
– Ти поряд живеш?
– Так, там за парком.
– Пішли додому, треба твоїй мамі допомогти.
– Я переживаю…
– Не переживай. Я тобі обіцяю, він більше ніколи тебе не зачепе.
Григорій підняв дівчинку на руки і поніс її додому. Збоку могло здатися, що батько несе свою дочку, хто б знав, що скоро все так і буде. Вдома на них чекав повний безлад. Навколо валялися зламані меблі та шматки посуд. Молода жінка сиділа в кутку і плакала, в іншій кімнаті під гучну музику мирно спав батько сімейства. Григорій викликав швидку та дільничого, допоміг переодягнути дівчинку, а коли матір дівчинки відвезли в палату, а батька забрали у відділок, відвіз дівчинку до своїх батьків.
– Сину, хто це з тобою?
– Це Вероніка. З її мамою трапилося біда, нехай вона поки що у нас поживе, це ненадовго.
– Так-так, звичайно, хай живе скільки потрібно. Синку, ти добре подумав щодо Віри, вона приїжджала, питала про тебе.
– Мамо, я нічого не хочу про неї знати.
Тепер щодня Григорій разом із Веронікою їздив в палату, щоб відвідати Олену – матір дівчинки. А коли її виписали, Григорій на той час уже винайняв квартиру і перевіз їх речі туди.
– Олено, я, звичайно, не маю права тобі вказувати, але… думаю, тобі не треба жити з людиною, яка здатна на таке.
– Я знаю, я вже вирішила, що подам на розлучення. Просто… Просто, я переживаю, що я не впораюся. У нас із донькою більше нікого немає, я ж з дитбудинку, ось чоловік цим і користувався.
– Ти чого! А я? А мої батьки? Ти знаєш, як вони прив’язалися до неї? Ти просто маєш з ними познайомитися!
Минуло кілька років. Тепер у Григорія є велика дружна сім’я. Так, вони з Оленою одружилися, і вона народила йому сина та дочку. Про колишніх вони більше не згадують, у них немає на це часу, адже у них є важливіші справи. Зате Віра ні-ні і по старій пам’яті та набере номер колишнього чоловіка, щоб просто почути його голос, видно вона так і не зустріла того, хто любитиме її по-справжньому, а не просто тому, що з нею вигідно. А нещодавно вони зустрілися у торговому центрі.
– Григорій! Як я рада тебе бачити! Ой, а це хто?
– Познайомся, це моя дружина Олена та діти Вероніка, Катя та Олег.
– То ти одружився? Швидко ти мене забув…а як же клятви у вічному коханні?
– Святе місце порожнім не буває, ти начебто так казала?
А святе місце і справді порожнім не буває, тільки Бог дає любов тим, хто дійсно цього заслуговує, а не тим, хто готовий продати і зрадити людину, яка їй довіряла.