— Ой, радість яка, мої рідні приїхали! Які молодці! Давайте за стіл! — мама метушилася, бігала з коридору на кухню, не знаючи, за що взятися.
Ганна бачила Тетяну Андріївну до цього двічі в житті. Вперше, коли та приїхала до них на весілля, а потім з нагоди народження онука. Мати чоловіка повернулася до свого рідного міста після розлучення і давно жила далеко.
Ігор явно зовні був схожий на матір. Високий, худий, з таким же прямим жорстким каштановим волоссям, таке ж вольове підборіддя. Іноді Ганні здавалося, що свекруха спеціально народила собі сина, щоб створити найкращу копію себе, але вже в чоловічому вигляді.
Зараз Тетяна Андріївна на себе не була схожа. М’яка, схвильована, з очима на мокрому місці та посмішкою, яку вона намагалася весь час ховати, щоб ніхто не бачив її слабкості.
Ігор вирішив, що матері буде приємний такий сюрприз.
– Та ми ненадовго, мамо, до санаторію поїхали, вирішили й тебе відвідати. Сьогодні переночуємо, а завтра в дорогу, ось.
– І правильно, молодці, я така рада!
Тетяна Андріївна обіймала трирічного онука і крадькома поглядала на невістку. Ганна була не проти. Останнім часом вона так стомлювалася, що, здавалося, засне на ходу. Маленький Денис вже пішов у дитячий садок, але надто часто став нездужати, тож із виходом на роботу Ганна не поспішала. А у відпустку вирішили з’їздити до санаторію, де є соляна печера та інші різні процедури, корисні для дитини.
– Ви з дороги, давайте за стіл. У мене, правда, нічого особливого немає, але чаю поп’ємо і я приготую щось зараз швидко.
Свекруха поставила перед Ганною чашку і відчинила холодильник, щоб дістати якісь банки.
Чашка була брудна. Ганна дуже здивувалася цьому, зазирнула в чашку сина, очікуючи, що це просто їй дісталася така. Але ні. І в ній на колись світлій внутрішній стороні чашки явно виднілися “річні кільця” від чаю чи кави. Ганна перевела погляд на почату баночку з медом. Та була липка, у бурштинових краплях. Тарілки, які Тетяна Андріївна поставила перед гостями, теж чистотою не відрізнялися. Ганна запереживала. Взяла свою чашку та сина, встала, щоб їх помити.
– Що таке? Сиди, я сама наллю води. Відпочивайте, ви ж у гостях.
– А-а-а, волосина у мене в чашці.
Свекруха відразу забрала у невістки чашки і сполоснула їх під краном.
– Ось, – подала вона чашки, і, повернувшись до сина, спитала. – Ігоре, може млинців посмажити, я швидко? Гарячих поїсте.
– Можна, мамо, — розплився він у усмішці. Ганна також погодилася.
Гарні, засмаглі крижечки на брудній тарілці не хотілося їсти. Пахли чудово, але лежали в оточенні плям з кетчупа, чогось зеленого та засохлого.
– Їж, Ганно, від одного-двох не набереш зайвого.
– Дякую.
Ганна нарешті зважилася і взяла один млинець, з’їла. Млинці були дуже смачні, в міру солодкі, тонкі. У неї такими млинці не виходили. Після третього млинця вже неважливо було з якоїсь тарілки їх взяли.
Після обіду Ганна зголосилася помити посуд.
– З онуком та з сином побудьте, а я помию.
Тетяна Андріївна зраділа та забрала чоловіків із собою до кімнати.
А Ганна почала мити посуд. Вона вийняла всі тарілки та чашки, що стояли в шафці на сушарці і, не шкодуючи миючого засобу з губкою взялася за справу.
– Ігоре, – тихо, майже пошепки покликала Ганна чоловіка, коли лягли спати. Денис вже задоволений сопів поруч на розкладному кріслі. — Слухай, а як у твоєї мами з зором, добре бачить?
– Так. А чому ти питаєш?
– Та, так. Просто в квартирі чисто, постільну нам свіжу твоя мама застелила, на кухонному столі ні крихти, а посуд…
– А-а-а, ти про брудний посуд. Так, є в неї такий пунктик. Не любить і все. Але ми з батьком звикли, іноді я мив, іноді він, а зараз вона сама живе, от і не миє.
Вранці Ганна прокинулася раніше за чоловіка та сина. Тетяна Андріївна вже щось готувала на кухні. Ганна тихенько встала, щоб не розбудити близьких, накинула халат і прийшла до свекрухи.
– Ой, розбудила?
– Ні, я рано встаю, вже звикла.
– А я сніданок вам готую, така рада, що ви заїхали до мене по дорозі…
Ганна відчувала, як жінка біля плити трохи згорбилася, стиснулася, але відразу розпрямилася і, повернувшись, сказала:
– Вибач за немитий посуд, я зовсім забула, що в мене гості, заросла я тут.
– Мені не складно, – знизала плечима Ганна.
Тетяна Андріївна вимкнула плиту та прибрала сковороду з конфорки.
– Ти не подумай, що я забруднила там… — свекруха сіла навпроти невістки. — Життя у мене було важке, у дитинстві жили бідно, батько суворий був, мати теж. За будь-яку провину сварили мене, а я як хлопчисько росла. От і завантажували мене по дому робити додатково. Роботою виховували. Я раз і сказала, що не митиму посуд, не люблю, краще підлогу декілька разів пройдуся. З того часу я мила тільки посуд. Якщо все було чисте, мати приносила з городу в руці грудку землі і посипала нею чисті тарілки та чашки, і я мила все знову. Ось і не можу досі з цим посудом…
Ганна опустила погляд на стіл. Не очікувала, що мати чоловіка буде з нею така відверта. Виявляється, і сильні жінки мають свої слабкості.
Ганна з Тетяною Андрєєвою розмовляли, не помітили, як пройшов час і вже чоловіки прийшли на сніданок.
Всю дорогу до санаторію Ганна їхала задумлива. А ввечері, коли вже заселилися в номер, дружина підійшла до чоловіка та й сказала:
– А я знаю, що ми твоїй мамі подаруємо на день народження. Я все організую, але буде затратно.
– Якщо потрібне, то я не проти.
– Дуже потрібне, Ігоре, дуже. Заслужила твоя мама на цю річ. Ось ми і їй, купимо.
– Що купимо?
– Посудомийну машину! Купимо відразу і сіль, і миючі засоби, щоб ні про що не дбала. А по дорозі назад заїдемо, ти підключиш.
– Навіть так?
– А що чекати? За місяць вже день народження. Нехай раніше. Саме привезуть, поки ми відпочиваємо.
– Дякую, Ганно, – чоловік обійняв дружину і поцілував.
– Поки нема за що! – усміхнулася вона йому.
Тетяна Андріївна стояла з серйозним виглядом і дивилася, як син встановлює посудомийку.
– Місця багато займає, — нарікала свекруха.
– Звикните. Зате мити посуд не потрібно буде. Компактна, знову ж таки. Не слід чекати, коли гора набереться. Можна хоч щодня вмикати.
– Ну що, спробуємо? — спитав Ігор, потираючи долоні.
– Зачекайте. Перший запуск без посуду, – попередила Ганна.
Тетяна Андріївна сиділа на табуретці навпроти посудомийки, на колінах у неї крутився внук. Вони дивилися через затемнене скло, як вода ллється, як піна заповнює простір.
– Чарівно, – резюмувала нарешті мати. – Дякую.
– Ми раді, що вам подобається, користуйтеся на здоров’я, — і Ганна обняла Тетяну Андріївну.