Не стало Мирона Андрійовича. Поховали чоловіка на сільському цвинтарі, поблизу сусіднього села, в якому він народився й виріс.
Цвинтар був один на два села.
Хоч і знали рідні, що його не стане, але змиритися з цим було важко.
Його дружина Марія, багато сліз пролила доки він був слабий.
А коли зліг уже остаточно, приїхав його молодший син Василько.
Той намагався перед цим із сестрами домовитися, щоб по черзі бути біля батька, але ті знайшли різні причини й відмовили.
Відпустка скінчилася, працювати треба, а матір з батьком одну не залишиш…
Знову дзвонив Василь до сестер, і знову відмова.
Тільки одна Ніна погодилася на вихідні приїжджати. Добре хоч син Василя на роботі зумів відпустку раніше взяти.
А через місяць дружина Василя його змінила. Чоловіку пішли назустріч і дозволили працювати з дому. Добре, що у селі інтернет був хороший.
Дружина із сином приїжджали на вихідні. На вихідні ж приїжджала і Ніна.
Мирон Андрійович пролежав рівно рік…
Після того, як його не стало Марія залишилася одна у великому будинку.
Все тут було рідне. Доньки вмовляли, то одна, то інша, до них їхати, але мати не хотіла.
Свій кут він ближче, та й не стара вона ще, сімдесяти немає.
Просто теж трохи здала, доки батько слабий був. А коли наближалося пів року після відходу батька, дочки й про спадок заговорили.
– Навіщо вам якась частка? Залишимо все матері. Їй ще жити і жити, – сказав їм Василь.
– Ні! Хоч мала частка, але наша буде! А ти відмовляйся раз тобі не треба, нам більше дістанеться.
Подумав Василько і не відмовився, і матері сказав не робити такого. У матері половина, та ще й від батька.
А потім Василь у Ніни частку викупив, та заради грошей сама запропонувала. Друга Ганна не погодилася.
А одного разу Ганна приїхала до матері і сказала, що житиме з нею.
Сказала, що розлучилася і жити нема де.
Насправді ж, як дізналися пізніше, розлучення не було, а їй потрібні були гроші.
Жила вона за рахунок матері, та її шкодувала, годувала.
Працювала дочка у місті, гроші економила, із чоловіком Сергієм спілкувалася.
А викрилося все випадково. Чоловік запідозрив її у зраді і приїхав зненацька.
Василь якраз у матері був.
– А розкажи-но мені Васильку, що моя дружина тут робить? – запитав Сергій.
– Так ви ж розлучилися! – здивувався Василь. – Їй жити нема де, ось до матері й приїхала.
– Це я знаю. Коханець у неї тут є, так?! А то якусь історію вигадала для мене, що за матір’ю догляд потрібен. І вам сказала говорити, що я її виставив. Ти мені чесно скажи – є у твоєї сестри коханець, чи ні?!
– Та ні. Ти в матері спитай краще, у тещі твоєї.
– Так вона не любить мене. Сам спитай.
– Так я чую все, – Марія вже стояла на порозі, якраз прийшла з магазину. – Навіщо їй все це?
– Це, тещо люба, секрет. Головне, що коханця нема!
– Якщо ви не розлучені, то забирай свою дружину! За мною догляд не потрібен, а я їй прислужувати я не збираюся. Здогадалася я, що ви задумали.
– Мамо, я не зрозумів, – сказав Василь після від’їзду сестри і її чоловіка. – А чого вони хотіли?
Василь дивився на матір, не розуміючи, що відбувається.
– Дарчу вони хотіли. Їй своєї маленької частки мало, то просила, щоб я на неї все своє переписала. Плакала, що жити нема де. А її недолугий усе зіпсував. Не встигла я…
Я ось що вирішила. За батьком одні ви доглядали, думаю, і мене не кинете. Все на тебе, Васильку, треба оформити, дарчу напишу. Бо ще щось придумає.
Тільки, якщо що, Ніну не жени. Не пощастило їй із чоловіком, ледар, і син такий самий.
Через них вона рідко їздить, багато працює…
…Все так і зробили, тільки нікому не сказали, щоб матері зайвий раз нерви не псували.
Ганна Василеві запропонувала її частку викупити. Василь подумав і погодився.
Краще у власності мати весь будинок, аніж із сумнівними родичами.
Так і жили. Василь та його родина у всьому матері допомагали. Ніна приїжджала, але рідше.
Вісім років мати прожила після чоловіка. Все як треба зробили. Василь не встиг сестрам сказати про будинок, як тут Ніна приїхала жити – з чоловіком розлучилася.
У цієї так і було, не брехала, просто квартиру ділили.
Одразу й про частку у спадщині заговорила, їй, мовляв, будуть гроші потрібні для придбання нової квартири.
– Дім мій, уже давно. Я ваші частки викупив. Спадщина буде через шість місяців. Мати залишила вам гроші. А поки що можеш жити. Ми тільки на вихідні поки що приїжджаємо, але збираємося переїжджати на постійне.
– Ну й гаразд, будинок мені й не потрібен, не люблю село!
…Минуло пів року. Сестри отримали свою частину, але Ніна так і не збиралася переїжджати. Гроші вона витратила на покупку квартири, а жив там її син із дівчиною.
Василь із дружиною переїхали в село. Будинок великий, сестра в маленькій кімнаті, наче й не заважає. Попросилася ще трохи пожити. Навіть якось шкода її стало.
Тільки почав приїжджати її син із дівчиною. Спершу на одні вихідні, потім на другі. Стали поводитися, як удома, господарювати на кухні. Сестра завжди після них прибирала й вибачалася.
В одні з таких вихідних племінником було запрошено друзів. Молодь вирішила відпочити. Василя вони не слухали.
– Ти ж мій дядько! Тобі що, шкода?! Мати моя тут, ми до неї приїхали. І приїжджатимемо.
Умовляння не діяли, і дружина Василя вирішила виставити веселу компанію…
– Що відбувається у вашій родині, я не розбиратимуся. Але щоб тебе тут не було! – Сказав Василь племіннику на прощання.
Сестра поїхала пізніше.
– У батька пішов. З ним розлучилася, так тепер цей життя не дає. Одні в нього борги. Я тоді всі гроші, що ти дав, витратила, щоб його кредит закрити. Соромно було частку просити. А він… Пробач, брате. Добре, що я квартиру купила тільки на себе. А зараз у нього знову борги…
– Жени його з квартири, він дорослий. Допомогти?
– Ні. Я впораюсь.
А потім Василько дізнався, що вона все ж таки виставила сина зі своєї квартири. Напевно, набралася рішучості.
…Ніна часто приїжджає до брата у гості, привозить подарунки його онукам, допомагає на городі. У її житті все стало спокійно. Син набравши боргів поїхав у невідомому напрямку, втік. Чи має він дітей навіть невідомо.
Друга сестра так жодного разу й не приїжджала, зовсім забула про родичів.
У неї все гаразд, новий чоловік, уже третій, багатий, але ревнивий.
От таке різне життя у всіх вийшло. Чиє краще? Кожен вважає, що все йому вдалося!