– Віка, ну ти ж сама обіцяла, що за півроку гроші повернеш, вже минуло більше часу, совість треба мати!
Галина та Віка подруги з дитинства, жили в одному дворі, ровесниці. Дружити почали з дитячого садка, їхні батьки теж були в добрих стосунках. Подруги разом дорослішали. Галина завжди була відмінницею, навчання давалося їй легко. Вони були різні – у зовнішності, характері, але це не заважало їхній дружбі. За довгі роки їхнього спілкування Галина навіть почала відчувати якусь відповідальність за подругу.
А Віка була впевнена, що навчання їй не стане в нагоді в житті, найкраще для дівчини – це вдало вийти заміж і не працювати. До навчання вона ставилася прохолодно. Галина завжди допомагала подрузі, їй подобалося нею опікуватись, але та все одно не хотіла вчитися. Мати Віки була повністю згодна з дочкою.
У випускному класі подруги віддалилися одна від одної. Галина відвідувала підготовчі курси при університеті, а Віка ходила на побачення. На відміну від гарненької та легковажної Віки Галя з самого першого дня боролася за виживання. Вона легко вступила до вищого навчального закладу, почалися студентські будні, але дружити з Вікою вона не переставала.
Віка знайшла забезпеченого чоловіка старшого за себе, переїхала жити до нього в квартиру. Хвасталася перед подругою, що медовий місяць вони проведуть на Мальдівах, а потім житимуть так, що Галина ще пошкодує, що уткнулася у свої книжки та лекції.
Галина ще під час навчання почала підробляти бухгалтером. Їй подобалося самостійно заробляти гроші. З Вікою вони стали рідше бачитися, у Галини зовсім не було вільного часу, а Віка вважала, що статус дружини бізнесмена не дозволяє тепер тісно дружити з Галею.
Галина не мала інших подруг і їй не вистачало спілкування з нею, але потім події почали стрімко відбуватися в її житті. Цікава прибуткова робота, нові знайомства і, нарешті, у житті з’явився Борис. Справа йшла до весілля. Вона запрошувала і Віку на свято, але подруга не прийшла. Відмовилася тим, що вони з чоловіком збираються у відпустку і потрібно багато часу на збори.
Минуло п’ять років. Галина та Борис багато працювали, купили чудову трикімнатну квартиру. Вони були щасливі. Якось зателефонувала Віка, попросила про зустріч. За ці роки колишні подруги навіть не зідзвонювалися і не зустрічалися.
Віка вже сиділа у кафе, коли Галина туди прийшла. Їй одразу кинулося у очі те, що з неї злетів блиск, який вона мала до заміжня. Виглядала Віка тьмяно, вона з помітною заздрістю розглядала Галину. Замовили каву. Першою розпочала розмову Віка.
– Розумієш, Галю, у чоловіка проблеми у бізнесі. Ти можеш допомогти нам? Позич двісті тисяч гривень на півроку.
Звісно, у Галини були такі гроші. Вона одразу погодилася. Чомусь їй хотілося бути поблажливою до подруги, ніби кажучи їй – я була і є у всьому права. Оформили розписку, гроші передали, Галина навіть не почала говорити про відсотки, це ж подруга дитинства!
Час пролетів непомітно, Віка не давалася про себе знати, і Галина сама їй зателефонувала, запитала, коли вона планує повернути борг, термін вже вийшов. І тут на неї чекав неприємний сюрприз!
Віка здивувалася та запитала, який борг. Довелося їй докладно пояснити на який є розписка. На що «подруга» відповіла, що цю розписку можна викинути, бо її чоловік має зв’язки, де треба.
Від такого нахабства Галина навіть змішалася і не знала, що сказати.
– Ти ж сама звернулася за допомогою до мене у скрутну хвилину, і я не відмовила тобі. Навіщо ти брала гроші, якщо не збиралася віддавати? Ми ж подруги з дитсадка, хіба тобі не соромно? Я твоїй матері все розповім.
– Не дзвони мені більше, – промовила Віка. – Нам тоді потрібні були термінові гроші. Звичайно, я б сказала все, щоб ці гроші отримати. А тепер відчепись. Ми тобі нічого не винні, забудь про ці гроші.
Віка поклала слухавку. Галина навіть розплакалася від такого нахабства і безсилля. Вона розповіла все чоловікові. Той сказав, що так просто цю ситуацію він не залишить. Вони звернулися до суду щодо стягнення боргу. Засідання тривали нескінченно довго, то адвокат не прийшов, то заяву неправильно склали, то Віка занедужала.
Кілька разів дзвонили на телефон якісь незнайомі люди. Але Борис, як то кажуть, закусив вудила. Суди продовжувалися. Пройшов майже рік і Віку покинув чоловік, заявивши, що вона занадто стара для нього, і він хоче одружитися з молоденькою. Віка залишилася ні з чим, спільного майна вони не мали. Вона повернулася до своїх батьків у двокімнатну квартирку, працювала продавщицею у сусідньому магазині.
Гроші вона так і не повернула. Галина та Борис іноді приїжджали в ці краї до батьків Галини. Борис заходив спеціально до цього магазину і починав просити від продавчині на ім’я Віка то одне, то інше. Жінка слухняно виконувала капризи покупця і мовчала, іншого доходу вона не мала, і навряд чи буде.
– Галю, я один з’їжджу до твоїх батьків, відвезу продукти, – раптом запропонував якось Борис. Він давно вже зрозумів, що ходить у той магазин, щоб ще раз подивитися на Віку. І йому дуже подобається просити її діставати продукти з верхньої полиці. І подобається, що вона мовчить та слухається.
Минуло півроку.
Пролунав дзвінок у двері. Хто це, Галина нікого не чекала, чоловік поїхав у відрядження. На порозі стояла округла Віка.
– Я тобі більше нічого не винна, – з викликом сказала вона. – І у нас із Борисом буде дитина….