Коли чоловік повідомив Галині про бажання розлучитись вона якось розгубилася і навіть не знайшла з ходу потрібних слів. Всяке за роки сімейного життя траплялося, але вони прожили разом тридцять п’ять років, виростили двох дітей і тепер раділи онукам. До пенсії обом залишалося кілька років, а тепер все начебто руйнувалося.
– Тільки давай без сварок та розбірок, – говорив Михайло одразу після оголошення свого рішення. – Ми обидва дорослі люди і давно стали просто співмешканцями по квартирі.
– А мені здавалося, у нас сім’я, і взагалі останнім часом не було жодних сварок чи причин для сварок, – не розуміла Галина.
– А через шо сваритися, якщо ти безлика і нудна, нічого в тебе в житті немає, крім дітей та квітів, – невдоволено сказав Михайло. – А я хочу насолоджуватись кожним днем свого життя.
– У тебе з’явилася інша жінка? – здогадалась Галина.
– Тебе це не стосується, давай просто мирно розійдемося, – помітно нервував Михайло. – Я вже обдумав поділ майна.
– Треба ж, як цікаво, – здивувалася Галина. – Виходить, ти вже все обдумав і вирішив, а мені просто повідомляєш про це.
– Нашу двокімнатну квартиру поділимо навпіл, машину я купував за свої гроші і вона залишається мені, – пропустив повз увагу останню фразу дружини Михайло. – На купівлю дачі мої батьки давали гроші, так що правильним теж залишитиме її мені.
– Якщо на те пішло, то від тої дачі залишилися лише спогади за стільки років, – відклала переживання на потім Галина. – Ми ж разом її будували, ремонти робили та в порядку підтримували. Ти ж там навіть не буваєш, а тепер вирішив забрати дачу?
– Квіти свої на балконі розведеш, – сказав Михайло. – Ще скажи, що пропозиція з квартирою тобі не подобається.
– А що саме мені має подобатися у твоєму бажанні залишити мене на вулиці після стількох років шлюбу? – не розуміла Галина.
– Я і так щедро роблю по відношенню до тебе, – цинічно міркував чоловік. – Сам пропоную мирну угоду на нормальних умовах. Ти ж більшу частину життя просиділа у своїй школі на мінімальну зарплату, тому жили й усе купували ми за мої кошти.
– Мені здавалося, у нас сім’я і це нормально, якщо чоловік може гідно забезпечувати своїх рідних, – не здавалася Галина. – А ти, значить, все прорахував і ладен просто залишити мене на узбіччі життя.
– Не треба зайвої драми, – невдоволено зморщився Михайло. – Після продажу квартири купиш собі що-небудь і житимеш на своє задоволення.
– А що ти купиш і де плануєш жити? – поцікавилася Галина.
– Тебе це не повинно хвилювати, ми давно вже чужі люди, – явно не хотів далі продовжувати розмову Михайло. – Коротше, я все сказав і даю тобі кілька днів на роздуми. Сподіваюся, ти ухвалиш правильне рішення, і нам не доведеться шукати адвокатів і тягатися по судах через поділ майна.
Галина не могла повірити в реальність того, що відбувається, і навіть намагалася переконати себе, що це сон. Але Михайло, який пішов з дому, не повернувся ночувати. Розгублена Галина не стала турбувати дочок і зателефонувала найкращій подрузі, з якою дружила з інституту.
– Несподівано, звичайно, але таке буває, тобі треба прийняти ситуацію і вчитися жити далі, – казала Наталя. – Чоловіки, в принципі, полігамні істоти та ваш шлюб і так досить довго проіснували.
– Але ж ви з Василем теж багато років у шлюбі живете, але не зіткнулися ж із такою ситуацією на схилі років, – схлипувала Галина. – Гаразд би Михайло чесно сказав, що в нього з’явилася інша жінка, і запропонував поділити все спільне майно згідно із законом. Але ж він хоче залишити мене без усього, а сам звалює в нове життя до якоїсь вертихвістки.
– Чому одразу до вертихвістки? – мямлила Наталя. – Може й справді Михайло зустрів гідну жінку, у них почалися стосунки і тепер серйозні плани на життя.
– Ти за нього заступаєшся, що можна подумати, що мій чоловік крутить роман із тобою, – спала на думку Галині несподівана думка.
– Я вже своє відкрутила, до того ж Василь є, і я розраховую з ним до глибокої старості прожити, – нервово відповіла Наталя. – Просто хочу тобі донести істину, що ідеальних людей немає і твій чоловік не виняток. Можливо, і ти ще зустрінеш хорошу людину для життя, забувши минуле.
– Минуле, квартиру, дачу, машину та спільні накопичення, – перераховувала Галина. – Невже ти й справді не розумієш, яким Михайло виявився негідником, раз стаєш на його сторону?
– Натомість у тебе чудові діти, які ніколи не покинуть і на допомогу прийдуть у разі потреби, – продовжувала м’ятись Наталя.
Галина поведінку подруги не розуміла, оскільки раніше за будь-якої неприємності вона завжди кидалася на допомогу і вставала на її бік. Перший раз у житті подруга поводилася дивно. Але зараз їй ніколи було розбиратися з причинами такої поведінки і потрібно вирішувати свої проблеми. Після деяких роздумів Галина вирішила, що утримувати чоловіка не буде, але просто так віддавати все спільне майно не хотілося.
– Значить, вирішуватимемо все в суді, тільки врахуй, я знайду найкращого адвоката, – сказав Михайло. – А в тебе на це не вистачить ні грошей, ні розуму!
– Це вже не твої турботи, – впевнено відповіла Галя.
Дочки встали на її бік та допомогли у пошуках правозахисника, оголосивши батькові бойкот. Галина не збиралася вимагати від них припинення спілкування з батьком і просто хотіла якнайшвидше закінчити цю неприємну історію. Під час засідань з розподілу майна її підтримували дочки, Катя та Світлана, але й Михайло на слухання з’явився не один.
– Що це означає і як таке розуміти? – здивувалася Галина, побачивши під руку з Михайлом дочку Наталії та саму подругу з чоловіком.
– Зрозумій правильно, я не могла тобі все розповісти через небажання нашкодити єдиній дочці, – виправдовувалася Наталя. – Ми з Василем все робили, щоб відвадити Юлю від Михайла, тільки все виявилося без толку.
– Наші діти разом грали, а тепер Михайло кинув мене заради твоєї доньки і все наше майно хоче їй віддати? Наталю, це ж нонсенс? – істерично засміялася Галя.
– Думаєш, ми цьому раді? Тільки кохання у них велике і різниця у віці нікого не зупинила, – виправдовувалася Наталя.
Галина виявилася до такого не готова. Вона розуміла, що чоловік кидає її заради іншої, але не розраховувала побачити на місці суперниці дочку найкращої подруги, яка для них із Михайлом, по суті, була дитиною, хоч і була вже дорослою.
– Ну, от і все, тепер ти задоволена, що лише проблеми зайві всім створила? – Запитав Михайло після винесення рішення суду про рівноцінний поділ всього майна на двох подружжя.
– Нам із Юлею треба життя будувати, а тобі аби проблеми мені створити і труднощі доставити, – сказав він, поки юна супутниця невдоволено хмикала поруч.
– А знаєте, що…. – спробувала висловитися дівчина, але була зупинена Галиною.
– Сподіваюся, ми більше ніколи не зустрінемось, твоя думка мене не цікавить і, вітаю, ти виграла право витратити свою молодість на життя поряд із цим нікчемним чоловіком! – монотонно сказала Галина і попрямувала до виходу.
Вони щось вигукували слідом, але їй це було неважливо. Оскільки минулі тридцять п’ять років подружнього життя виявилися ілюзією, то й висловлювання колишнього чоловіка та його подружки не заслуговували на увагу. Тепер у Галини було багато турбот із переїздом та купівлі себе житла поруч із доньками. У цьому житті в неї залишалися лише діти та онуки, більше нікого не було, та й якось не хотілося тепер.