Вони повідомили, що приїдуть до Алли майже опівночі: двоюрідна сестра та її чоловік.
Дзвонили заздалегідь, просили не зустрічати, але Алла не змогла всидіти вдома. Поїхала на вокзал.
Приїхала зарано, почала прогулюватися привокзальною площею і побачила цілодобовий квітковий магазин.
Зайшла: виразно відчула, що хоче зустріти сестру якось… особливо…
Довго розглядала троянди. Букет не взяла: це видалося зайвим.
Вибрала шикарну кремову троянду з бордовою облямівкою.
Одна квітка виглядала святково і дуже зворушливо.
– Аллочка! – Почула вона голос Ольги, яку не відразу розгледіла в натовпі людей, що прибули. – Я тут!
На обличчі сестри було здивування, що її таки зустріли, вдячна радість. І кохання…
Поруч із нею йшов чоловік, якого Алла бачила вперше.
Особисте життя Ольги довго не складалося. Після розлучення вона одна піднімала дочку, кілька разів починала якісь стосунки, але до своїх п’ятдесяти так і залишалася одна.
– Андрій, – оксамитовим голосом представився її супутник. – Ось, приїхав на оглядини…
Алла здивувалася…
– Та ні, – засміялася Ольга, він жартує. Ми у справах… Ну і заразом познайомитися…
Додому приїхали таксі. Там уже чекав накритий стіл.
– Оля! Я такий радий! – зустрів гостей господар будинку та обійняв сестру дружини.
– Олександ, – він простяг руку чоловікові, що увійшов.
Той у відповідь простягнув свою:
– Андрій…
Гостей поселили в окремій кімнаті – господарі поступилися їм своєю спальнею.
Посиділи за столом, повечеряли, трошки підняли за зустріч. Андрій одразу відмовився .
– Чому так? – поцікавився Олександр. – Проблеми?
– Жодних проблем, – просто відповів гість. – Просто не вживаю і все. Вже років із десять.
– От молодець! – похвалила Алла. – Ми сто разів збиралися зав’язати, – вона підморгнула гостям, – та якось не виходить… Слабохарактерні…
Проте було вже пізно: друга година ночі.
– Ну що, відпочивати? – Запропонувала господиня …
Усі погодилися.
Поки вона збирала зі столу, Ольга взялася розкладати речі, а Андрій вирушив у душ.
Вийшовши хвилин за п’ятнадцять, тихо сказав:
– Алло, я там тобі всю підлогу залив… Де в тебе ганчірка? Потрібно прибрати…
– Не треба, я сама, – підхопилася господиня і попрямувала у ванну.
– А чому у вас шторки нема для душа? – Запитав Андрій, спостерігаючи, як вона збирає воду …
Сам того не відаючи, він торкнувся важкої для Алли теми.
– Розумієш, – вона секунду обмірковувала як відповісти, щоб не підставити чоловіка, який підійшов якраз у цей момент. – Сашко щодня на роботі душ приймає після зміни, а я… вже звикла… миюсь акуратно…
Не могла ж вона сказати, що років п’ять просить чоловіка почепити цю горезвісну шторку… На що він незмінно відповідає:
– Потім…
– Все зрозуміло, – задумливо кинув Андрій, вислухавши невиразні пояснення Алли…
Вранці після сніданку гості пішли в місто вирішувати свої справи. Олександр ще раніше пішов на роботу,
Алла залишилася вдома.
Збігала на ринок, приготувала обід.
Встигла вчасно: гості вже дзвонили у двері.
Ольга одразу почала розповідати про те, де вони були, що встигли зробити, Андрій пройшов до кімнати.
Поки сестри балакали, його не було видно… Потім він заглянув на кухню.
– Алло, приймай роботу!
– Яку роботу?
– Пішли, подивишся… Сподіваюся з кольором вгадав…
Алла пішла за Андрієм.
І ахнула!
У ванній кімнаті красувалася нова шторка для душу!
Та сама!
А колір!
Вона купила б саме таку!
Німа сцена тривала кілька секунд… Прийшовши в себе, Алла зніяковіло пробурмотіла:
– Андрію, дякую, звичайно, але…
– Жодних – але, – зупинив чоловік. – Ти ще душ оціни. Ваш зняв, вибач, що без дозволу, бо він наполовину забився. І, схоже, давно…
– Дякую, – тихо промовила Алла, милуючись рясним струмком…
Після обіду, відпочивши кілька годин, Андрій запитав:
– У вас старі газети є?
– Ні, – відповіла господиня. – Давно не виписуємо. А тобі навіщо?
– Може, простирадло старе чи клейонка? – Не відповівши на запитання, допитувався гість.
– Знайдеться…
– Ну, пошукай. Дуже потрібно…
Алла принесла стару клейонку.
Гість узяв, подякував і зник у кімнаті.
– Що він задумав? – Запитала Алла у сестри.
Та тільки плечима знизала:
– Скоро дізнаємось…
З роботи прийшов Олександр. Відразу попрямував у ванну мити руки. Побачивши шторку, здивувався:
– Звідки?
– Андрій почепив, – відповіла Алла.
– Зайнятися нема чим? – кинув чоловік…
– Просто він розуміє, що щодня заливати підлогу – те ще задоволення…
– Зрозуміло… Захотів митися з комфортом… Може, й плитку перекладе? – чоловік засміявся, думаючи, що вдало пожартував…
Поки він обідав, із кімнати вийшов Андрій.
Попросив віник.
Алла подала і пішла слідом.
Кімната була відчинена. Меблі зрушені. На підлозі – побілка.
Алла машинально глянула на стелю.
І знову ахнула!
Років десять там була величезна дірка: відвалилася штукатурка зі шва прямо над ліжком.
Багато разів Алла просила чоловіка:
– Та зароби ти це неподобство! Сил немає щодня дивитися на нього.
– Мені ніколи, – незмінно відповів той. – Ти не уявляєш, яка це морока! Потім як-небудь…
Андрію знадобилося півгодини.
Алла дивилася на рівну стелю і не вірила своїм очам…
– Це, звісно, не ідеальний варіант, – сказав Андрій, – але до ремонту протримається…
– Ремонту? – несподівано, невдоволено вигукнула Алла, у якої не вистачило сил стриматись. – Якого ремонту? Та я навіть не мрію про нього! Хто його робитиме? Сама я не вмію, а цей – вона кивнула у бік кімнати, де вже влаштувався перед телевізором Олександр, – ніколи його не зробить. Йому це не треба… Пробач… Дякую тобі велике…
– Що тут у вас? – Олександр з’явився, почувши, як обурюється дружина. – Ого! – Він подивився на стелю, – що, дірка спати заважала?
– Не заважала, – усміхнувся Андрій. – просто нам ще два дні у вас гостювати… Я не можу на таке дивитись перед сном… Пробач, що погосподарював…
– Прощаю, – кинув господар і пішов дивитися новини…
Наступного дня, поки він був на роботі, Андрій поправив усі розетки, зробив стійкішою полицю на балконі, полагодив верхній замок у вхідних дверях.
Працював, коли вони з Ольгою поверталися додому після своїх важливих справ.
І все це з усмішкою. Спокійно… Якось непомітно…
– Він завжди такий? – Запитала Алла у сестри.
– Який?
– Уважний. Він взагалі ким працює? Вибач, але ти нічого не розповідаєш…
– У Андрія своя фірма. Яка саме – не скажу. Не вникала. І так: він такий. Все бачить, усе розуміє. Дбає. Не уявляю, як я досі жила без нього.
– Одружений був?
– Він вдівець. Два дорослі сини. Такі ж умільці, як батько. Ремонт мені зробили, уявляєш? Потай! Мене відправили до санаторію, а самі…
Тож не хвилюйся: рахунок він тобі не виставить.
– Та я бачу. Щедрий. Щодня такий дорогі цукерки приносить. І квіти… Мені! Мій таких букетів ніколи не дарував.
– Андрій не може інакше, – посміхнулася Ольга, – чоловік…
– Ох, Олю, пощастило тобі! Нарешті! Таких, як він, важко знайти! Бережи його!
– Бережу. І він мене береже. Каже, все життя шукав…
– Я така рада за тебе, сестричка! – Алла обійняла Ольгу…
Ще один сюрприз чекав на Аллу в день від’їзду гостей.
Андрій подякував за гостинність, запросив у гості і насамкінець простяг господині пакет:
– Це тобі. Сподіваюся, догодив…
– Може, не поїдете, побудете? Я тобі, Андрію, ще роботи підкину, – запропонував Олександр і сам розсміявся своїм жартом…
– Іншого разу, – з усмішкою відгукнувся той, узяв сумки і повернувшись до Ольги, ласкаво промовив, – ходімо, Олю…
Коли за ними зачинилися двері, Алла розгорнула пакет.
І знову ахнула!
Це була жіноча сумочка з натуральної шкіри: стильна, містка, з безліччю відділень та кишень. Насиченого сірого кольору.
Все, як їй подобалося.
«Це він мою стару, заношену сумку помітив на тумбочці, – подумала жінка. – Дивовижний чоловік… Просто мрія! Не те, що мій…»