Віра сіла у свою новеньку машину і, зробивши повітряний поцілунок, рушила з місця.
Андрій був сам не свій.
Стільки часу разом, він навіть каблучку вже купив, а вона взяла і проміняла його на якогось старого багатія!
…Андрій закохався у Віру на першому курсі навчання. Тоді, здається, у Віру були закохані всі.
Струнка брюнетка з чорними бездонними очима зачаровувала при першому ж знайомстві, а ті хто хоч раз подивився в її очі, навряд чи вже могли її забути.
Отак і Андрій побачив її і одразу закохався. Віра теж відповідала йому взаємністю.
А що він був високим, мʼязистим і що важливо у нього була своя квартира, що дісталася йому від бабусі.
Поки його однокурсники жили в гуртожитках або по кілька людей скидалися на оренду, Андрій жив у своїй власній квартирі.
Він міг робити в ній що завгодно – хочеш, влаштовуй вечірки, а хочеш води дівчат, і нічого тобі за це не буде.
Віра сама напросилася до нього в гості, а потім довго захоплювалася новенькою кухнею й гарним сервізом, який був у старенькій польській стінці.
Сервіз швидко перекочував на кухню, тому що так захотіла Віра.
Та й взагалі з її появою вся квартира швидко змінилася на краще. З’явилися нові штори, помінялися килимки і покривала.
Квартира стала нагадувати затишне гніздечко молодої сімейної пари.
Андрій закохався у Віру по самі вуха, тому з легкістю виконував усі її забаганки.
Захотіла переїхати до нього – будь ласка, він був тільки радий цьому.
Захотіла зробити перестановку – як скажеш кохана!
Не подобаються шпалери? Нічого страшного, за вихідні переклею!
Багато хто їм заздрив і не міг зрозуміти, що такого змогла знайти ця дівчина модельної зовнішності в такому простому хлопцеві.
І справді, окрім цієї квартири в Андрія більше нічого не було.
Ані багатих батьків, ані автомобіля, ані навіть значного рахунку в банку.
Жив, як і всі на студентську стипендію, а ще після занять він ішов на роботу в автосервіс, де міняв шини й мастило.
Грошей на життя вистачало, не на розкішне правда, але все ж таки.
Раз на тиждень Андрій обов’язково водив Віру або в кафе, або в кіно, а також купував квіти, які Віра дуже любила.
Здавалося, між ними було багато спільного. Вони любили ту саму музику, у них навіть був свій улюблений фільм, який вони були готові переглядати по кілька разів на місяць.
Віра була яскравою. Така дівчина – свято. Такій хотілося дістати місяць із неба чи назвати зірку її іменем.
Про таку хотілося дбати, дарувати подарунки, робити заради неї божевільні вчинки. І нехай Віра окрім пари салатів нічого більше не вміла готувати.
Він і сам чудово готував – бабуся свого часу навчила.
У їхній парі Віра була командиром, якимось важелем, завдяки якому Андрій виконував усе, що вона йому скаже.
Він сам готував, тому що Віра не вміла, сам мив посуд – у неї ж дорогий манікюр.
Він навіть підлогу натирав до блиску, поки Віра вдавала, що вчить уроки.
Чого тільки не зробиш заради коханої людини.
Друзі з цього підсміювалися, мовляв, не встиг одружитися, а вже підкаблучником став, а Андрій нічого цього не помічав, нічого й нікого, окрім Віри.
Правда кілька разів йому натякали, що його давно любить Дарина, його однокурсниця і ще й сусідка, але він тільки посміхався.
Яка Дарина?
У нього є Віра, а вона краща за будь–яких Дарин!
Дарина була сиротою. Свою квартиру вона отримала від держави.
Однокімнатна квартирка з обшарпаними стінами завдяки її зусиллям набула більш–менш затишного вигляду.
Андрій їй подобався, вона навіть була в нього закохана, але той окрім «привіт», ніколи нічого їй не говорив.
Коли залишалося кілька місяців до іспитів, Андрій серйозно задумався. Він розумів, що ніщо не вічне і Віра може просто поїхати, після закінчення університету.
Він, звичайно ж, і раніше пропонував їй розписатися, але дівчина все жартувала, що зараз часи інші, вони обоє подорослішали і чудово розуміють, що хочуть від життя.
В будь-якому разі Андрій знав, що все своє життя хоче провести поряд з коханою.
І поки він вечорами був на роботі, щоб заробити на заповітну обручку, дівчина зареєструвалася на сайті знайомств і час від часу ходила на побачення з чоловіками, які її цікавили.
Один з них припав їй до вподоби, так, він був старуватий для неї, і що з того?!
Зате який же ж він багатий! З таким і на Мальдіви, і на Балі, та що там Балі весь світ побачити можна!
Але була одна умова – він хотів всього й одразу, хотів, щоб вона повністю належала йому і забула про своїх подружок, університет і все, що з ними пов’язано.
Він уже купив їй затишну квартирку в центрі міста, подарував машину червоного кольору, як вона й мріяла, навіть віддав їй свою картку, щоб вона повністю змінила свій гардероб.
І ось саме в той момент, коли Андрій у білій сорочці і чорних штанах стояв біля дверей квартири з величезним букетом червоних троянд, а в його кишені штанів лежала заповітна оксамитова коробочка з красивою золотою каблучкою з невеликим діамантиком, Віра наважилася піти від нього.
Він тільки-но хотів натиснути на кнопку дверного дзвінка, але Віра його випередила.
– Віра?! – здивувався Андрій. – Ти кудись ідеш, чи що?
– Не куди, а до кого, – таємниче сказала та.
– Як це? – не зрозумів Андрій. – Я щось не розумію… Ти йдеш до подруги? Я думав, ми цей вечір проведемо разом. У мене для тебе є сюрприз…
– Які ще сюрпризи! – раптом вигукнула Віра. – Що ти таке взагалі мені говориш?
Андрій дивився на кохану і не розумів, що відбувається.
– Я йду від тебе! В мене з’явився інший чоловік, який не на словах, а на ділі готовий для мене гори звернути. А тебе я не люблю і ніколи не любила. Пробач, просто мені треба було якось тут зачепитися у цьому місті, а це було найлегшим варіантом.
– Скажи, що це жарт! – вигукнув Андрій. – Ти ж так жартуєш, так? Ти ж кохаєш мене, а я тебе. От я навіть тобі каблучку купив… Виходь за мене заміж! Ми ж стільки років разом, ми можна сказати, вогонь і воду разом пройшли.
– Каблучка… Простенька така… Мені мій Мишко такий гарний перстень подарував, дивись… Гаразд бувай …
Віра пішла вниз сходами, залишаючи позаду себе ароматний шлейф дорогих парфумів.
Андрій ніби заворожений ішов за нею слідом, ніби хотів переконатися в тому, що вона говорить неправду, і що це всього лише на її злий жарт.
Але ні… Віра сіла у свій новенький автомобіль і поїхала в нове життя…
…Того дня Андрій гульбанив. Довго сидів на лавці під вікнами свого будинку.
А потім вийшла Дарина і завела його у квартиру. Того вечора вони проговорили всю ніч.
Андрій скаржився, Дарина слухала. А потім сталося несподіване – вони поцілувалися…
Наступного ранку Андрій, не сказавши ані слова, вдягнув на пальчик приголомшеній дівчині обручку, яка була призначена не їй…
Після іспитів Дарина з Андрієм розписалися і навіть відзначили своє одруження у колі близьких друзів.
Дарина була на сьомому небі від щастя, а Андрій просто хотів заглушити свої переживання і показати Вірі, що і він чогось вартий.
Після закінчення навчання вони обоє влаштувалися на роботу, продали свої квартири й купили одну побільше.
Віра так і не прийшла на іспити. Що з нею і де вона ніхто не знав, хоча час від часу вона публікувала свої фото з різних куточків світу.
Через рік Дарина народила сина, потім доньку, потім знову сина.
Діти підростали, вони придбали дачу, щоб було де відпочити і подихати свіжим повітрям.
Той рік видався особливо врожайним, дерева були обсипані черешнею, вишнею, сливами й абрикосами. Андрій разом із дітьми збирав фрукти, а Дарина із властивою їй хазяйновитість робила заготівлі на зиму.
– І куди нам стільки?
– За зиму піде, і не помітиш, а якщо не піде, то можна буде в дитбудинок відвезти, там будуть тільки раді цьому.
– І все ж таки поберегла б ти себе. Тобі народжувати скоро, а ти як бджілка трудишся не покладаючи рук.
Дарина посміхнулася, їй було приємно, що чоловік дбає про неї, але все це було не те.
За стільки років сімейного життя він задарував її квітами й подарунками, але жодного разу так і не сказав, що любить її.
Андрій здавалося й справді досі любив Віру.
Здавалося, ось вона з’явиться, і він все покине і втече.
Ні, він не поганець якийсь, будинок і дачу він залишить дружині і дітям і грошима їм допомагатиме, але жити він хотів би з коханою Вірою.
Здавалося, навіть сама доля хотіла, щоб ці двоє зустрілися знову.
Андрій купив путівки, і вони всією родиною вирушили на море.
Віру вони зустріли в кафе на пляжі, де вона працювала офіціанткою.
Побачивши колишніх одногрупників, вона анітрохи не зніяковіла, а навпаки обслужила їхній столик і непомітно дала Андрію серветку з написаним на ній номером її телефону.
З роками Віра розповніла, а на її обличчі зʼявилися перші зморшки.
Здавалося від колишньої Віри не залишилося і сліду, проте Віра все таки чекала, що Андрій знову клюне на неї, а решта мужиків.
Дарина ж як була простенькою жінкою, так такою і залишилася.
Але щось у підсвідомості Андрія клацнуло, він не тільки не подзвонив Вірі, він навіть викинув ту злощасну серветку в урну неподалік кафе.
Може він і справді зрозумів, що сім’я понад усе, а може просто усвідомив, що життя Віру так нічому і не навчило і вона досі нічого не знає про кохання та вірність.
Увечері Андрій вперше подивився на Дарину іншими очима.
Було видно, що вона чимось засмучена, оскільки вона весь вечір мовчала, а потім і зовсім вийшла на балкон, щоб не показати сльози, що зрадливо виступили на очах.
Андрій вийшов услід за нею.
Він підійшов до дружини і ніжно обійняв її. Вперше він освідчився їй у коханні.
Адже саме сьогодні він усвідомив, що дорожить нею, і ніякі Віри не зможуть вплинути на його почуття…