Алла з нетерпінням чекала на той момент, коли вони з чоловіком нарешті з’їдуть від свекрухи, в квартирі якої їм довелося з поважної причини прожити близько півроку.
Молодій парі не вистачало грошей на початковий внесок на купівлю свого житла.
За час проживання в Зої Анатоліївни вони планували накопичити потрібну суму.
Пристойно заощадивши на оренді квартири, молодим таки вдалося втілити в життя свій план.
Нічого не кажучи жінці, Алла та Олексій оформили іпотеку, і за кілька днів стали власниками нової двокімнатної квартири.
– Мамо, тепер у нас теж буде своє житло! – син повідомив матері за вечерею радісну новину. – Цими вихідними ми переїдемо.
– Ось як? Коли ви це встигли? – процідила крізь зуби свекруха, яку зовсім не порадувала новина про те, що пара за тиждень з’їжджає. – Як завжди, мама дізнається про це останньою.
Коли син і невістка проживали в неї, жінка могла командувати ними, оскільки у разі напруження пристрастей тицяла тим, що молоді перебувають на її території і зобов’язані підкорятися.
А якщо раптом щось не подобається, то вхідні двері завжди відчинені, і їх ніхто не тримає.
– Завдяки тобі ми заощадили непогано, і ось змогли собі дозволити іпотеку, – посміхнувся чоловік, не звернувши уваги на те, що матір трохи образили ці слова.
– Молодці! Ну добре, якщо так! Я допоможу вам із переїздом! – награно вигукнула Зоя Анатоліївна.
Їй не терпілося однією з перших побачити нову квартиру Олексія та оцінити, наскільки вона гарна.
Жінка стала метушливо бігати по квартирі та допомагати збирати речі сина та невістки.
– Це не забудьте, і це також! – Зоя Анатоліївна тягала до входу навіть старі речі, які пара не планувала забирати.
Через три години всі валізи та коробки були упаковані та акуратно складені в машину.
Жінка вирушила разом із ними, заявивши, що хтось має допомогти їм усе розставити у новій квартирі.
До самого вечора Зоя Анатоліївна разом із парою облаштовувала їхнє нове житло.
Однак після того, як свекруха поїхала додому, і Алла остаточно розібрала всі речі, вона не виявила портрета, який їм із чоловіком на весілля подарувала подруга.
– Олексію, ти випадково подарунок Юлі не бачив? – поцікавилася у чоловіка дівчина.
– Ні. Я взагалі не пам’ятаю, щоб ми діставали портрет із машини, – розвів руками Олексій.
– Гаразд, ще пошукаю.
Дівчина перетрусила кожну коробку і сумку, зазирнула навіть у кошик для сміття, але так ніде і не змогла знайти втрату.
– Я точно пам’ятаю, як пакувала його, – задумливо знизала плечима дівчина. – Де він може бути?
– Може, за шафу засунули?
– Ні, там я теж все подивилася, як і за диваном, – важко зітхнула Алла. – Олексію, може, ми його у твоєї мами забули?
– Зараз зателефоную і дізнаюся, – чоловік одразу зв’язався із Зоєю Анатоліївною і попросив подивитися у себе в квартирі, чи не залишили вони випадково свій портрет.
– Ні, я не маю нічого! Ви все забрали, – впевнено заявила жінка. – Мабуть, десь дорогою загубили. Може, він з машини випав, і ніхто не помітив?
– Ні, не міг, – заперечив Олексій матері. – Гаразд, ще шукаємо вдома.
Алла ще раз перетрусила все і перевірила кожен кут, але так ніде не знайшла портрета.
Так і не зрозумівши, куди саме він міг випаруватись, дівчина махнула рукою на втрату.
Через два місяці Олексій та Алла вирішили відсвяткувати рік спільного життя та запросили всіх родичів.
Не оминули вони і Зою Анатоліївну, яка з’явилася на порозі їхньої квартири однією з перших.
– У мене для вас є подарунок! – Роздягнувшись, вона простягла молодим велику упаковку.
Алла підняла на свекруху здивований погляд і почала з цікавістю розпаковувати подарунок.
Яке ж було її здивування, коли вона побачила всередині той самий портрет, який вони не змогли знайти два місяці тому.
– Ви так переживали з приводу його втрати, що я вирішила замовити вам такий самий! – із захопленням промовила Зоя Анатоліївна, вирішивши випередити всі питання Алли.
Дівчина на якусь мить повірила їй, але потім раптом перевернула портрет, згадавши, що на тому, який їм дарувала на весілля подруга, був її підпис.
Обличчя Алли змінилося, коли вона побачила, що цей той самий портрет.
– Це ж наш! Навіщо ви обманюєте нас? Невже ви справді думали, що я не впізнаю його? – обурилася Алла. – Виходить, він увесь час був у вас у квартирі?
– Мамо, ми ж питали в тебе, чи ти не бачила наш портрет, – розгублено промовив Олексій. – Ти відповіла, що в тебе нічого нема! Насправді ж він був у тебе!
Йому раптом стало соромно перед дружиною за вчинок Зої Анатоліївни і за те, що вона незрозуміло, навіщо пішла на обман.
– Мамо, що відбувається? Навіщо ти це зробила? – не відставав чоловік, бажаючи отримати виразну відповідь на своє запитання.
– Ой, теж мені, вразливі які знайшлися! Влаштували проблему на порожньому місці, – награно посміхнулася жінка. – Він у мене за дверима стояв. Я думала, що ви про нього забули і вирішила подарувати.
– Серйозно? – недовірливо скривився чоловік, який не повірив словам матері.
– Ні звичайно! – Ображено процідила Зоя Анатоліївна. – Я знала, що вам доведеться щось дарувати на ситцеве весілля, а ви і так, завдяки мені, добре заощадили, тому вирішила, що нічого не купуватиму, а подарую вам портрет.
Алла та Олексій багатозначно переглянулися, зрозумівши, що жінка вирішила таким чином залишитись у плюсі.
Однак після цього випадку невістка змінила своє ставлення до Зої Анатоліївни, яка, як виявилося, могла викинути будь-що.
Перший час після візитів свекрухи Алла перевіряла чи всі речі на місці.
Вона переживала, що свекруха може знову щось без дозволу позичити, щоб потім передарувати від свого обличчя.